«То це був ти...»

Щовечора, надудлившись до безпам'ятства, Браян вирубався просто у вітальні на дивані або засинав у спальні таким важким, мертвецьким сном, що його не збудив би й грім. А для загадкової Тіні це був дарунок долі.

Настав довгоочікуваний вечір після чергового виснажливого дня. Омелія прийняла ванну на першому поверсі — у маленькій кімнатці біля кухні, куди було найзручніше носити гарячу воду. Закутавшись у м'яке банне полотно, вона тихо, босими ногами піднімалася сходами нагору.

У напівтемряві коридору дівчина зненацька наштовхнулася на Мейсона. Чоловік одразу вловив тонкий аромат духмяного мила, на її вологій шкірі. В його голові наче щось вибухнуло: бажання було настільки диким, що, боючись не стриматися, Мейсон згарячу легенько відштовхнув дівчину й швидко зник у своїй кімнаті, зачинивши двері.

Спантеличена такою реакцією, Омелія пішла до себе. Вона знала, що чоловік залишився внизу повністю п’яним і не прийде, тому навіть не стала вдягати нічну сорочку. Виснажена за день, дівчина впала на ліжко й миттєво заснула, так і забувши загасити гасову лампу.

Вона лежала на покривалі, розкинувши руки і ноги, абсолютно оголена. Легкий літній вітерець, ледве торкаючись шкіри, голубив її ніжне тіло. На вустах дівчини трепотіла задоволена усмішка розслабленості й ніги.

За кілька хвилин до спальні тихо зайшов Мейсон. Зупинившись на порозі, він одразу завмер: у кімнаті панувало м'яке, золотаве світло. Чоловік миттєво збагнув, що його видно як на долоні, і першою думкою було повернутися до себе. Але, зваживши все, вирішив, що безпечніше буде просто підійти й загасити лампу.

Мейсон ступив кілька кроків до ліжка... і заціпенів. Він не міг відірвати очей від Омелії. Дівчина манила його своєю беззахисною, абсолютною оголеністю, сяючи в теплих променях світла мов витончена мармурова статуя. Він милувався кожним вигином її тіла, але з кожною секундою збудження ставало все нестерпнішим, а самоконтроль танув.

Він більше не зміг утриматися.

Підійшовши впритул, Мейсон нахилився й обережно торкнувся її шкіри. Його губи торкнулися її шиї та плечей, даруючи гарячі поцілунки, від яких тіло дівчини здригалося й сповнювалося солодкою млостю. Омелія стиха затамувала подих.

Його рука повільно зісковзнула нижче, уздовж маленької опуклості животика, м’яко пестячи шовковисту шкіру й викликаючи все нові хвилі бажання. Дихання Омелії прискорилося, коли дотики Мейсона стали сміливішими та глибшими.

Дівчина вигнулася в спині, мимовільно подаючись назустріч кожному його руху. Напруга й темп цих пестощів наростали щосекунди. З вуст дівчини вирвався тихий, солодкий стогін, і Мейсон застогнав разом із нею — глухо, ледь стримуючи власне шаленство.

Вона рухалася в такт його дотикам, повністю віддаючись пристрасті, що їх охопила. Мейсон пригорнув Омелію до свого палаючого тіла, міцно тримаючи її в обіймах. Дівчина зі стогоном подалася вперед і в наступну мить здригнулася разом із ним у спільному, сліпучому спалаху відчуттів...

Мейсон, повністю знесилений, впав поряд із дівчиною на ліжко.

Омелія в солодкому заціпенінні й млості повільно розплющила очі, ще оповиті туманом щойно пережитої пристрасті. Спочатку вона не могла збагнути сон це чи реальність, аж поки гаряча хвиля блаженства остаточно її не відпустила.

Світло гасової лампи м'яко окреслювало прекрасні риси обличчя чоловіка, який лежав поруч.

Мейсон теж трохи отямився. Гарячий хміль пристрасті спав, поступаючись місцем тверезому розумінню того, що сталося. Вона дивилася на нього. Прямо в очі. У голові промайнула панічна думка: що робити? Тікати? Зникнути в темряві коридору? Ні, це виглядатиме боягузливо й ганебно.

Тим часом Омелія, остаточно оговтавшись від солодкого затьмарення, роздумувала: «То це був ти... Усі ці ночі... Це був ти.»