38

Давид

Ми ще день побули в Буковелі та повернулись назад до Києва, придбавши рідним, друзям та собі якихось сувенірів та солодощів. Можливо б ми залишились і на довше, проте так, як я обіцяв бабуся прилетіти до Стамбулу раніше, то вже був час повертатись додому.

Летимо до бабусі, ми двадцять дев’ятого, тому на збирання у нас є всього лише сутки. Не багато, але думаю не мало. Все одно речі були приблизно вже складені по валізах, це лише мені потрібно було погрузити усі свої речі та одяг. Адже, після свят, назад до столиці повернуться лише Даша і малий, я ж залишаюсь тут, в Туреччині. Потрібно буде вивчати правила тендеру та розробляти план будування, якщо виграш буде за нами. Дякую, хоч за це Рустаму, що я маю відповідні освіти, аби скласти гарний план ресторану, бюджету і такого іншого. Так, це не ті спеціальності на які я хотів йти, проте хоча б корисні.

Я відвіз Дашу і Сашу додому, і повернувся назад до готелю. Хоч, Даша і пропонувала залишитись у них, але гадаю це було зайве. Так, я точно б не встиг вкластись в час, і зібрати свої валізи. Все одно, ми домовились з дівчиною, що зустрінемось завтра, аби з’їздити на будмайданчик, завершити повністю будівництво і в наступному році відкрити заклад. До того ж якби мені того не хотілось, але я мав поїхати у свій будинок, той самий будинок за містом. Ми з Дашею нарешті розібрались з усім, тому я можу спокійно туди поїхати. І показати їй.

Вранці в мене була повна катастрофа з цими речами, проте я впорався, аби все, з трудом, але влізло. Я наготував собі речі на сьогодні й на завтрашній переліт, і мої дві валізи вже стояли на готові. Тому одягнувши світлі джинси, сірий светр та кросівки, я був готовий, щоб їхати забирати Дашу та оглядати заклади.

-Привіт.. – я зупинився біля під’їзду дівчини, і вона зайшла до мене в машину з посмішкою на лиці.

-Привітик, Давид. – вона наблизилась ближче і залишила свій поцілунок на моїй щоці. На Даші сьогодні темні брюки, світла сорочка і шкіряна курточка. Волосся були зібрані у хвостик, а на лиці був легенький макіяж. Проте найбільше її прикрашали сяючі очі і чарівна посмішка.

-Гарно виглядаєш. – я посміхнувся їй у відповідь і вона ледь помітно закотила очі, червоніючи.

-Дякую. Ти теж нічогенький.

-Намагаюсь відповідати дівчині. – я підморгнув їй, і натиснув на педаль. Сьогоднішня погода знову «дивує», і знову слякоть, все тече, і від снігу майже нічого не залишилось. Що за новорічна погода?? – Які плани на сьогодні?

-Майже ніяких, тільки оце з’їздити на об’єкти. Саша сьогодні дома, разом з мамою та Байтом. Тому в гості я тебе наврядчи покличу. – Ніна Павлівна хоч і не злилась більше на мене, проте зайвий раз ми не ризикували показуватись їй. Хто його знає, може вона як її старша донька, зарядить мені чимось в голову? До того ж думаю, що ті хто все бачить, одразу б помітили, що мої відносини з Дашею розвиваються, і наші очі про все кажуть. Тому нехай поки що для всіх ми ще друзі.

-Тоді покличу тебе до себе я. – я кинув короткий погляд на дівчину, проте навіть так я помітив її здивування.

-В якому сенсі до себе? В готельний номер? – вона саркастично посміхнулась, гортаючи щось в телефоні.

-Краще. Ми поїдемо в той самий будинок за містом.

-Що? – її голос був гучніший, аніж музика в машині.

-Чому в тебе таке здивування? Мені потрібно забрати деякі документи з дому, які лежать у сейфі. Тому ти поїдеш зі мною, щоб мені не було сумно. – я театрально закліпав очима. –Ти ж не проти?

-Та ні.. просто дивно, що ти нарешті захотів туди поїхати. – ох, зараза. Навмисно ж сміється з мене.

-Так, захотів. А ще забрав усі речі з номера. Тому буду ночувати в домі. А ти, якщо будеш багато говорити, поїдеш додому на таксі, або залишишся в секс-рабстві. – я клацнув дівчину по носі, на мить відволікаючись від дороги.

-Ну… тоді я буду більше говорити. – вона тихенько похіхікала, прикриваючись рукою.

Нарешті ми перевірили усі заклади, і їх можна вважати майже готовими до відкриття. Залишились лише деякі питання, на рахунок персоналу та меню. Проте це все взяла на себе Даша вже після усіх новорічних свят. Зараз на годиннику була вже майже четверта вечора. На огляд об’єктів у нас пішло не мало, і не багато часу. Приблизно години три. Проте більшість цього часу зайняла дорога з одного кінця міста в інший.

Зараз тільки починало темніти. Хоч мені і хотілось, аби ми приїхали трохи раніше, поки все було видно без ліхтарів, але нічого не виправити. Тому я натиснув педаль сильніше, і ми дуже швидко доїхали за місто, до будинку.

Під’їхавши до воріт, я махнув охоронцеві, що це я і той відкрив ворота. Щось я починаю нервувати.

-Здається, щось змінилось з останнього мого разу тут. – сказала Даша, дивлячись на мене з одною піднятою бровою.

-Можливо ти просто довго тут не була? – запитав я, видаючи якийсь дивно-нервовий сміх.

-Та ні..

Я припаркував машину до гаража і ми нарешті вийшли на повітря. Весь час я спостерігав за Дашею, за її очима, реакцією. Мені було важливо, аби їй усе сподобалось. Сподобались зміни на цій ділянці.

-Причиною чому я не хотів з’являтись тут без тебе те, що я перебудував цей будинок за твоїм ескізом, якщо ти пам’ятає, коли ти його малювала.. – сказав я, переминаючи свої пальці на руках, через хвилювання.

-Тобі потрібна допомога?

-Допомога? – перепитав я, на мить відволікаючись від роботи.

-Так. Допомога. – встала навпроти мене та склала руки навхрест. - Знаєш, що це таке?

-Кхм... - відсунув ноутбук убік. - Яку допомогу ти можеш мені запропонувати?

-Не знаю... А що потрібно?

-Ти ж нічого не розумієш у цьому.

-А я... - вона заметушилася. - Я швидко вчуся.

-Ну... - я піднявся і вказав на свій стілець. - Давай. Покажи свої навички. -Даша сіла на моє місце і притягнула до себе ноутбук. -Ей, не спіши. - я відсунув його назад. - Твоє завдання не в ньому зараз.

-А в чому тоді?

-Подивимося на те, як ти вмієш малювати. - я подав їй чистий аркуш паперу й олівець. - Малюй будинок, який хочеш у майбутньому.

-Ем? - вона запитально глянула на мене, немов я божевільний.

-А ти думаєш, я чим тут страждаю? - посміхнувся.

-Ну, я бачила, що ти робиш щось в ноутбуці..

-Так. Але, там зараз 3D проєктування, тобі туди ще рано. Навчись, хоч в альбомі малювати, для початку.

…

Один аркуш. Другий. Третій. Нічого не виходило. Я знову підійшов до неї і взяв її руку, вона все ще тримала олівець.

-Дивись уважно. - я провів кілька ліній, що дав 3d вигляд будинку. Ще кілька деталей і було готово. - Можу привітати. Твій перший ескіз твого майбутнього будинку готовий. Непогано, якщо чесно.

-Спасибі. - вона зніяковіла.

Я подивився на ескіз. Двоповерховий будинок, сад, басейн, дитячий майданчик. Вона навіть річку неподалік намалювала. Здивований.

-Такий ти будинок хочеш? - знову запитав я.

-Так.

-Розкажеш чому?

-Ну, дивись. - вона забрала малюнок і поклала на стіл. - Тут річка, вона має бути недалеко від саду і на бік світанку, щоб уранці приходити і дивитися, вдихати це повітря. – не скажу, що я уважно дивився на її малюнок, так як на неї саму. Вона так захоплююче розповідала про нього, що я просто не міг замилуватися нею, її красивими майже чорними очима, волоссям, віями, губами…

-Але ж, біля річки багато різних комах.

-Не псуй! Їх можна і... Прогнати, так скажемо.

-Гаразд. Продовжуй - усміхнувся.

-Тут дитячий майданчик, щоб дітям було, де гратися і проводити час. Має бути величезне дерево, щоб там зробити будинок на дереві, де вони розважатимуться і влаштовуватимуть свої "клуби". - вона розповідала це з цікавістю, ледве дихаючи. Це подобалося їй. Вона розповідала одну зі своїх мрій. - Тут будинок, гараж.

-Вражений. - я забрав назад ескіз і поклав його в одну з папок. - Над технікою малювання ще потрібно попрацювати, але подача матеріалу в тебе чудова. Відразу ж зрозуміло, чого ти насправді хочеш.

-Дякую, папочка. -Вона посміхнулася і поправила волосся. Хитрий маневр. Працює на всі сто. Проти мене. -Будуть ще вказівки?

-Що? - перепитав я. Ще досі був в шоці від її «штучок».

-Ну, вказівки ще будуть якісь? Допомога потрібна ще?

-А, ні. – затряс головою, щоб прийти до себе. -Дякую.

-Ти переробив увесь свій будинок під мій ескіз? – перепитала Даша, повертаючись до мене. Я кивнув, все ще нервово посміхаючись.

-Я правда, не знаю, яким він мав бути всередині, проте зовні, я намагався повністю дотриматись твого малюнку. – я набрав повітря в груди і підійшов до дівчини ближче, беручи її за руки. –Можливо я думаю наперед, проте якщо у нас все гарно складеться, я б хотів, аби ти й Саша переїхали до цього будинка.

-Ти думаєш, що цього не станеться? – перепитала, схиляючи голову набік, як вона любить.

-Я дуже хочу, аби це сталось. Можливо одразу ж, після твоєї перемоги в тендері, я б хотів, щоб ви переїхали сюди. Ти можеш повністю змінити будинок, що зовні, що в середині, як ти того хочеш. Все ж таки, я робив його по твоєму ескізу.

-Якщо ти покажеш мені нашу спальню, я подумаю над твоєю пропозицію, і можливо погоджусь. – вона грайливо посміхнулась і притягнула моє обличчя до себе, накриваючи мої губи своїми.