7

Давид

Всю іншу частину дня, і весь наступний день, я провів на будмайданчику. Ми з командою знайшли декілька не поганих місць, саме для «Sevge». Я був вражений, як Даша змогла перетворити з того недопрацьованого будиночка в цей неперевершений ресторан, що вразив неймовірну кількість людей, які спеціально приїздять з інших міст, задля цієї атмосфери. Нічого лишнього в ньому не було. Жива музика, приємний декор, привітний персонал, і найголовніше смачна кухня, як для дітей, так і для дорослих. Дар’я справді велика молодець. На її плечі впало багато випробувань і вона з легкість їх подолала. Одне із причин, чому я її кохаю.

Під вечір, як і домовлялись, ми зустрілись усі за столиком одного із найкращих ресторанів Києва, а то і України – «Sevge». Коли я вперше почув його назву, я дуже здивувався, що вона була саме турецькою. Можливо це добрий знак?

-Привіт усім. – я підійшов до нашого столика і пожав руку Батуру. На щастя, а можливо і на жаль, але Костюка, чи як його там, не було з нами. Отже, можливо все ж таки Дар’я вільна?

-Привітик, Давид. – Яна піднялась і поцілувала мене у щоку. Як давно я її не бачив. Але вона ніби і не змінилась. Лише, чесно кажучи, материнство їй на користь.

Я повернувся до Даші і вона лише кивнула в знак вітання. Злиться все ще? Чи що?

-Що варто скуштувати в цьому ресторанчику? – сів на своє місце і відкрив меню, оглядаючи друзів. –Ваші поради? Я ж все ж таки вперше буду їсти тут.

-Ну, особливо для тебе, то варто скуштувати пасту. – розсміялась Яна.

-На превеликий жаль, але я перестав їсти пасту. – продовжував гортати листки.

-Як це? – несподівано запитала Даша. –Я завжди думала, що Давид і паста йдуть разом в одному рядку.

-Все міняється, лапуля. – награно посміхнувся дівчині.

-А що за прикол з пастою? – спитав Батур, косо подивляючись на нас.

-Колись в який би ми ресторан, чи кафе не зайшли, Давид завжди просто завжди брав пасту. – пояснила Яна.

-Так, у нього була ніби якась традиція: скуштувати в усіх закладах пасту і визначитись, де найкраща. – продовжила Малишева. Ці дівчата знають про мене занадто багато інформації.

-Таак, але з недавніх пір, я перестав цим займатись. Я знайшов найкращу пасту, яку б я коли-небудь коштував, але я став чорним гостем для цієї мрії. – глянув на брюнетку і натягнув посмішку.

-Тобто чорним гостем? – перепитав Батур.

-Заклад закрився і я перестав їсти пасту. – закрив меню і поклав навпроти себе. –Думаю, ми зібрались тут задля посиденьок, що в кого змінилось і так далі, а не за моїми поясненнями чому я не їм більше пасту.

З часом до нас підійшов офіціант і взяв замовлення. Кожен зробив різний вибір, я ж зупинився на простому салаті «Цезар», хоч і банально, але я його дуже любив. Після травми лікар сказав їсти більше зелені та вітамінів, тому потрібно дотримуватись дієти.

До наших страв також принесли пляшечку червоного напівсолодкого вина. А це добре для серця.

-Хороше вино п’ють з хорошими людьми. – промовила Даша і підняла свій бокал.

-Так… саме так. – посміхнувся від її слів і повторив рух. –Що у вас усіх сталось нового? Батур, Яна, коли ви встигли одружитись? І чому не покликали мене на весілля?

-Я кликав тебе на весілля, це ти вирішив не приїжджати. – заперечив Йилдиз. Так, точно. Згадав. Було діло. –Чому, до речі, не захотів приїхати?

-Я хотів, справді.. Але.. – перевів погляд на Малишеву, яка уважно стежила за моїми словами. –Але на жаль, моя реабілітація затягнулась на більше, ніж очікувалось. До того ж смерть дідуся неабияк завдала шкоди бабусі. Я повинен був залишатись поруч із нею і допомагати. – боляче згадувати той час. Реабілітація, похорони, зриви.. розлука з майже нареченою.. Все було не вчасно. А зараз пізно..

-Я не знала, що Ібрагім помер.. – майже одночасно сказали дівчата.

-Так, серце не витримало дії Рустама. І він покинув нас.. – я потягнувся за бокалом і випив небагато вина. –А як там ваша малеча? Айлін, здається, так?

-Так, Айлін Йилдиз. – на всі 32 посміхнувся Батур і немов розцвів. Для батька завжди особливу увагу несуть доньки. –Вона неймовірна, Давид. І я б дуже хотів, щоб ти став її хрещеним. Так, ми зупинились на тому, що вона саме обере собі віру. Але я б дуже хотів, що якщо що, ти завжди був поруч із нею. Ти приймеш мою пропозицію?

Я дійсно був шокований від слів Батура. Я, щоб став хрещеним для Айлін? Я навіть не бачив її. Тільки на фото..

-Я.. Я дійсно вдячний тобі за цю довіру. І я запевняю тобі, що не підведу тебе. – я посміхнувся і обійняв друга. За цей час ми справді потоваришували. І він став моєю опорою в той складний час. Завдяки йому, я знайшов гарних лікарів, які допомогли з реабілітацією. –Я щасливий, що навіть умовно, але все ж таки став батьком.

-Але ж.. –несподівано промовила Яна, дивлячись на Дашу.

-Щось не так? – оглянув дівчат.

-Яна думала Батур сказав тобі раніше. Але я також думала взяти тебе хрещеним для Саші! – скрізь зуби сказала Даша, несподівано доторкаючись до шиї.. вона бреше?. –Так, Яно?

-Так. Саме так.

-Чому тоді не взяла? – покосився на колишню.

-Не думаю, що це було б доречно! – посміхнулась і відвела погляд.

-Так, а я хрещена Сашки. – щиро посміхнулась Яна, згадуючи про малого.

-Ого! – мало не відрив рота. –Це круто!

Невдовзі принесли наші страви, але ми ще більше захопились розмовою, і до їжі не було діла. Друзі розповіли про їхнє життя, що відбулось у них нового, як вони їздили в гори, на море, як святкували дня народження дітей і все інше. Даша не часто говорила, але як могла підтримувала розмову, часом посміхаючись.

-Коли народився Сашка, Яна завжди була поруч, за що я їй дуже вдячна. – промовила тост Малишева і відвела очі.

-Але ж, де був твій чоловік в той час? Сергій? – запитав я, дивлячись пильно в очі коханої. Мені здається, чи вони щось приховують від мене..

-Даша теж була поруч зі мною, коли я дізналась про першу вагітність. – перебила Яна нервово посміхаючись.

-Зачекай.. – підняв брови. –Ти вагітна знову?

-А ти думаєш чому я п’ю вишневий сік, поки ви тут дороге вино розпиваєте? – розсміялись Йилдизи. Здається в цьому приміщенні, тільки я ніколи не пізнав батьківство. І не мав свою сім’ю…

-Це дуже круто. Я… - на мене ще більше нахлинули погані думки, про втрату всього, що в мене було і я розгубився. –Я.. я вітаю вас. Справді, ви молодці. – посміхнувся і взявся за плече. Знову  не вчасно заболіло.

-Щось сталось? – несподівано до мене доторкнулась Даша, дивлячись прямо в очі. Від її невеликого дотику по моєму тілу пройшовся жар. Навіть повітря більше не вистачало в цьому залі.

-Морок, у якому тону… - прошепотів не припиняючи наш зоровий контакт. Я знову закохуюсь? Який раз вже?

-Все добре? Йилмаз, знову потрібна допомога? – запитав Батур, перебиваючи нашу паузу. Даша різко прибрала руку і сіла, як сиділа. Я ж стряхнув руку і піднявся.

-Я бачив у вас там фортепіано стоїть. Я спробую? - у відповідь, Малишева лиш кивнула. Раніше допомагало, надіюсь зараз також піде на користь.

Я пройшов по залу та сів за фортепіано знову легенько страхуючи руку. Раніше лікарі радили розминати м’язи саме за цим інструментом. Тому ще одне правило під час реабілітації – навчитись грати на піаніно. Що я швидко освоїв.

Я закрив очі і прийнявся грати мелодію, що завчив вже на пам’ять. Skoryk – Melody. Саме в цій мелодії я знаходив спокій весь цей час. Але зараз, граючи її, на мене надходив лише сум та паніка. Минуло шість років, а в мене майже нічого не змінилось. Я втратив своє кохання, не зміг за нього поборотись нормально, бо на час став інвалідом. Та і вона не схотіла бачити поруч із собою, такого як я. Це приносило б їй лише біль, що вона і сказала мені, перед ти як піти. А найжахливіше було те, що вона назвала свого сина, від іншого чоловіка – Олександр. Ім’ям, яким я хотів назвати свою дитину. Ні, я не звинувачую її в цьому, це повністю її право.., але це робило мені боляче. Боляче, що все це втратив.

Я дограв мелодію і одразу ж вийшов з ресторану на вулицю. Рука так і не минула, хоч трохи стало краще. Я дістав забуту вже пачку сигарок, які давно не палив, проте сьогодні було неабияке бажання..

Вдих, видих і мені стало краще.

-У тебе все гаразд, Давид? – тихо промовила Даша. Як я не помітив, що вона вже довгий час стоїть за мною?

-Так.. так зі мною все добре.. – так само тихо відповів я і викинув сигарку.

-Я не знала, що ти вмієш грати…

-Для руки корисно. Тому навчився. – закрив очі. Знову погані думки.

-Що з тобою? Що з рукою? – знову легенько доторкнулась до мене і швидко прибрала руку.

-Все гаразд.. – натягнув посмішку. –Знаєш, я справді радий, що ти обрала вірний шлях.

-Ти про що?

-Що знайшла гарного, здорового чоловіка, а не залишилась з таким… - знов взявся за руку. Що ж з нею сьогодні? – З таким, як я. Ти вірно сказала мені, перед тим як піти.

-Давид, я зовсім не розумію про що ти. – її очі забігали, і вона всіляко ховала погляд.

-Ходімо, нас вже чекають. – я лагідно доторкнувся до її талії, пропускаючи в ресторан. Від такого маленького, короткочасного дотику до неї, на мене знову нахлинули спогади, але я швидко викинув їх з голови. Не може ж так вічно продовжуватись.