Розділ 36

Я отямився в розкішній кімнаті. Такі рекламують на віртекранах, позиціонуючи як віп-номери для заможних клієнтів. Ліпнина на стелі, позолота, декор на стінах, ажурний балдахін над ліжком, стіл та стільці з витими декорованими ніжками, золотистий килим, схожий на високу м’яку траву...

Я відразу ж все пригадав: очі ще пощипувало від крупи, якою я інколи теж бавився, коли потрапляв у скрутні ситуації, завжди носив при собі в кишенях джинсів чи куртки. Згадав, як врятував Даяніру від орків й одразу ж згадалася приказка, що ходила в народі: ініціатор отримує по шапці. От я - встряв у порятунок, захотів зіграти роль супергероя і що отримав? Лише головний біль на свою голову і купу непотрібних мені халеп! Втікати? Куди? І навіщо? Від проблем не втечеш, вони накопичуються, як снігова куля, і щоб їх вирішити – треба йти їм назустріч, а не прикидатися, що все добре. Та й зараз, напевно, за дверима люди Гречука, ходу звідси в мене точно немає.

Проте на відміну від Самійленкового підвалу, тут я наче потрапив у рай: великі вікна виходили на висотки і призахідне сонце (ого, я був у відключці маже день!), яке ховалося за високими баштами імпульсних веж. Отже, я знаходжуся десь на околиці «Смарагду», такі високі будинки стоять переважно в центрі міста, а звідти імпульсних веж не видно. Лише одна будівля здоровенною громадою похмуро стовбичила на околиці, відлякуючи своїми заґратованими вікнами і сірими мурами. Тюрма зони «Смарагд».

Але чому ж така розкішна кімната? Невже для багатіїв існують окремі камери з усіма зручностями? Не здивувався б. Я підійшов до вікна. У голові ще трохи макітрилось, але, в принципі, почував я себе добре. Нарешті нормально виспався! Хоча причина такого примусового відпочинку була не дуже приємна. Рана на шиї від укусу волкана давно затягнулася, та й садна й синяки від кулаків Груші також стали блідими жовтуватими плямами. Добре, що я трохи прискорив регенерацію.

Високо. Якщо навіть вистрибнеш у вікно (хоч я не думаю, що у вікнах стоїть звичайне скло, розбити його, напевно, не вдасться), то це однозначно самовбивство... У кімнаті було двоє дверей, вхідні – високі й масивні, схожі на арку в якомусь королівському палаці, і непримітні в кутку – мабуть, вели до ванної кімнати. Я підійшов і посмикав ручку вхідних дверей: навіть не сумнівався, що вони будуть замкнені... І замок, як на зло, не електронний, який я міг би зламати на раз-два. 

Що ж, почекаю. Не думаю, що мене тут залишили самого надовго. Я всівся в крісло біля столу, сконцентрувався і почав перевіряти свої чіпи. Все наче було нормально. Програма «Морок» відновилася вже на сімдесят шість процентів. А отже, незабаром я знову зможу її задіяти, якщо в цьому виникне потреба.

Як виявилося, я був тут не сам. Щось зашуміло, і з ванної кімнати вийшла Діана, одягнена в легкий і короткий, до колін, махровий халатик. Ще трохи вологе волосся чорною хвилею спадало їй на плечі.

Дівчина побачила мене і широко посміхнулася:

- Кириле, я така рада, що ти отямився! – вона почала швидко пояснювати. - Я хочу зразу сказати, що була проти таких радикальних методів! Степан Тарасович від самого початку хотів схопити тебе і сховати тут, в тюрмі, а потім уже все пояснювати. Але я вмовила його, щоб він цього не робив. Мені здавалося, що ти сам повинен у всьому розібратися. Адже якщо насильно когось у чомусь переконувати – це без толку, все одно не повірить! Ще тоді, коли Кі була в тебе, коли він вирахував її, я вблагала його поговорити з тобою. Він ледве погодився. Проте все одно по-своєму: підсунув того робота-трупа, щоб тримати тебе в руках за допомогою поліції, якщо знадобиться...

- Ти про все знаєш? – я зціпив зуби, щоб не вилаятися.

- Я думала, що ти сам все зрозумієш, а потім повіриш мені,  -- наче не почула мого питання Діана.

- Як бачиш, цього не сталося, - промовив я похмуро, намагаючись не дивитися на її голі коліна.

Дівчина сиділа в кріслі напроти, її босі ноги потопали у густому ворсі килима. Я недоречно згадав порвані колготки Даяніри, з яких так зворушливо визирав великий палець маленької ніжки... Це збісило мене ще більше... Щоб відволіктися від непотрібних мені зараз думок, я схопив із вази на столі щось схоже на яблуко і почав зосереджено жувати, намагаючись не дивитися на дівчину...

- Звісно, якщо людина все життя живе в одному світі, а потім їй кажуть, що цей світ несправжній, ніхто б не повірив. Я б теж не повірила, - тихо промовила Діана.

- Хто така Кі? - спитав я, роздратовано вгризаючись у м'який фрукт.

- Це спеціально створена програма, візуалізована під мою зовнішність. Точніше, навіть вірус. Вона може все. Схимці довго працювали над нею. Ось чому вони її називають богинею. Якщо їй наказати - знищить «Смарагд» повністю. Вона може навіть суперничати з ШІ Віктором. Схимці так назвали її, бо вона є ключем до занепаду «Смарагду» і, можливо, до падіння президента, - Діана помовчала, певно, зосереджуючись на своїх думках. Її носик смішно й мило зморщився, і я спіймав себе на думці, що звідкись знаю, що вона зараз насупить брови і серйозно наморщить лоба...

Діана наступила брови і зморщила лоба, поглянула серйозно:

- Якщо «Смарагд» буде знищено, ти помреш, Кириле. Там, в реалі. Саме тому в Кі не активували до пори до часу її основне завдання, але оживили, щоб відбувалися процеси самонавчання і самовдосконалення. Це була альтернатива твоєму вірусу, який зараз гуляє віртом і коди до якого шукає ШІ Віктор... Якщо Кі задіє свої вміння, то всіх, хто знаходиться у вірті, насильно викине в реальний світ, а ти... Я вже сказала, ти не повернешся, - дівчина пильно подивилася на мене й додала. – Все так швидко закрутилося. Я не встигаю достукатися до тебе. Ти не віриш, не згадуєш, не.., - в її очах я помітив сльози - Саме тому я тут, Кириле... Щоб врятувати тебе...