Розділ 33

- Кириле, заспокойся, - промовив Гречук, певно, побачивши мій стан. – Я з твого дозволу, перейду на «ти», бо зараз маємо познайомитися чи відновити знайомство, як подивитися.. Сідай! - він кивнув на стільці біля стіни.

Дивно, минулого разу, коли я тут був, жодних стільців не було, а зараз їх принесли сюди аж п’ять, наче знали, що ми з Діаною прийдемо. І бармен про мене знав.

Я сів на стілець, демонстративно склав руки на грудях і втупився у Гречука. Відчував – він тут був головним не лише, як впливова і багата людина, але і як організатор цієї афери, обману, яку зараз реалізовували і в якій я теж був задіяний, але в якій ролі й чому? Цього я не знав.

- Я вас уважно слухаю, Степане Тарасовичу! – єхидно проговорив я, ледве стримуючи роздратування. На Діану намагався не дивитися, вона явно їхня протеже, те, що вони знайомі, вибило мене з колії.

- Діана сказала правду, Кириле, - почав Гречук. – Усі ми зараз у віртуалі. В реальному житті кожен знаходиться у себе: вдома чи в офісі, чи деінде. Ти – в тюрмі. У спеціальному боксі, де за тобою наглядають і вдень і вночі. Точніше, твоє тіло. Воно живе, функціонує, його підгодовують, щоб ти не помер, і чекають, щоб ти вийшов з, як тобі сказати, «віртуальної коми».

Тебе проголошено в країні злочинцем номер один. Негласно, звичайно. Бо ШІ Віктор розуміє, що розголошення таємниці викличе нерозуміння й паніку на Першій Платформі.

- І що ж такого я зробив у тому вашому реалі? – посміхнувся я. – Невже вбив президента? – я розсміявся.

Начальник поліції, а звали його Гарт Власенко, хоча поза очі іменували – Їжаком, бо мав завжди на голові настовбурчене у всі боки волосся, що ніколи не вкладалося в зачіску, перезирнувся з Гречуком.

- Гм, майже, - кивнув Степан Тарасович, примружившись і дивлячись на мене оцінювальним поглядом. – Ти створив програму, точніше вірус, який дещо... е-е-е... деформує роботу систем ШІ. У реальному світі на чолі нашої держави стоїть незмінний і вічний президент Віктор Грім. Він опікується Платформами...

Побачивши мій здивований погляд, Гречук спитав:

- Ти точно нічого не пам’ятаєш, Кириле?

- Він стер все з чіпів, - раптом сказав хлопець, що махав пальцями над невидимою клавіатурою. – А забути все те, що накопичилося у людському мозку, допомогли спеціальні гіпнотичні методики. Їх зараз активно практикують модні й креативні психологи. Повернути пам’ять назад можна, але дуже важко. Потрібен активний сплеск емоцій, певний мисленнєвий і емоційний катарсис... Але все вказує на те, що коди якось збережено. Вони тут...

- Ми знали, що буде важко, - кивнув йому Гречук і почав терпляче пояснювати. – Кириле, ти створив вірусну програму, активував її, і вона почала діяти. Система в реалі, укладена десятками років, руйнується. ШІ, формуючи аналітичні дані, змінений твоїм обмежувальним вірусом, видає несподівану реакцію різних систем, що функціонують у суспільстві, все спрямоване на те, щоб підірвати авторитет президента. А нещодавно саме ШІ він спровокував два бунти на Другій Платформі....

- Мені цікаво слухати ваші казочки, - обірвав я Гречука, бо мене почала напружувати його брехня. – Будь-якого вірусу легко можна позбутися, створивши антивірусну програму.

- Ти у своїй справі геній, Кириле, - зітхнув Гречук. – Ніхто не може зламати, знешкодити твою програму. Щоб це зробити, треба вимкнути всю систему ШІ. Повністю. А на це Віктор не піде. ШІ може не відновитися в первинному вигляді, або й повністю самознищитися, бо твоя програма заточена якраз на такі дії: повне самознищення систем у разі відключення ШІ. Тому ти зараз у тюрмі, примусово заглиблений найкращими програмістами Віктора у віртзону «Смарагд». Вони хочуть тут дізнатися коди твоєї руйнівної вірусної програми.

- Припустімо, що я повірив вам, - скептично скривився я, - і я страшний і небезпечний хакер, який виступив проти вашого президента і весь ШІ буде деактивовано кошмарним вірусом. До чого тут ви? І до чого тут.., - я зробив паузу і наважився глянути на дівчину. Вона сиділа згорбившись і втупившись у підлогу, бгала в руках край свого блакитного светра. – До чого тут Діана?

- Вона твоя дружина, Кириле, - ошелешив мене Гречук.