Розділ 15

Я обійшов Краба по дузі, з жалем дивлячись на колись добротного й міцного робота. У кожній моїй таємній квартирі по всьому «Смарагді» були такі. Але цього я любив найбільше, бо в нього самостійно заклав програму самовдосконалення й прописав «емоційних» скриптів. Краб міг відреагувати на жарт, сам розповісти якусь веселу байку. У відповідних ситуаціях навіть видавав сміх або співчутливі нотки. Ну, нічого, основна його програма є в мене у пам’яті. Перенесу в іншу оболонку.

Двері були відчинені, напевно, без примусу, я не помітив яких-небудь пошкоджень на них. Пробігшись кімнатами, впевнився, що або сам робот, або дівчина відчинили двері добровільно. Я увімкнув комп’ютер, щоб переглянути записи відеокамер, але він зненацька відмовився завантажуватися, екраном побігли блакитні зигзаги, а потім раптом з’явився напис: «Жорсткий диск відформатовано. Ви хочете встановити систему знову? Так. Ні.»

Нічого собі! На моєму комп’ютері стояла потужна система захисту. Все було запаролено так, що я сам інколи довго морочився, поки відкривав глибоко приховані програми. Невже я зіткнувся з таким же вправним хакером, як і я? Чи, можливо, сам ШІ Віктор доклав до цього руку? Вирахував мене?

Я замислився. Уявив на мить, як хтось дзвонить у двері. Я заборонив їх відчиняти, і Даяніра з Крабом цього не роблять. Потім, наприклад, хтось присилає Крабові в поштову опцію повідомлення про підтвердження чи заперечення певної дії, той реагує неправильно, двері автоматично розблоковуються. Чужі люди заходять, забирають Даяніру, Краб захищає її – і відбувається сутичка. Йому дірявлять голову лазероном і йдуть геть, прихопивши дівчину.

Такий сценарій був правдоподібним. Або сама Даяніра, попри мою заборону, відчинила двері чужим людям. Могла вона це зробити? Запросто! Тоді ті незнайомці знешкодили робота, бо мав від мене наказ охороняти дівчину.

І зовсім диким і неправдоподібним варіантом була версія про те, що Даяніра сама пішла з дому за тим «покликом» у голові, про який розповідала. Могла сама пошкодити Краба. Хоча зброя! Адже в неї не було зброї. Чи була?

Дівчина була для мене повною загадкою. Здавалася ніжною, милою, не пристосованою до буденного життя. Причому, вона вміла готувати (я згадав ті голубці, якими вона мене пригощала), принаймні, могла змінювати програму з рецептами і покращувати смак страви, можливо, мала якісь гроші, бо ж пропонувала мені заплатити за те, що я її врятую від тих здоровил у третьому районі. Гм. А ще її репліка про те, що кросівки не пасують до червоної короткої сукні. Справді, на ній тоді був швидше вечірній наряд, аніж повсякденний одяг. Тобто, розбиралася в моді й стилях. Але зовсім не пам’ятала, хто вона така. Пам’ять було заблоковано частково? І якщо вона те, про що я думаю, то в ній таїлися непередбачувані можливості та вміння.

Я вимкнув непотрібний порожній комп’ютер. У принципі, як тільки ми з Даянірою з’явилися в цій квартирі, то автоматично увімкнулася відеореєстрація на зовнішню камеру. Але якщо запис вівся, то вся інформація про рух біля дверей моєї квартири зникла разом з файлами та папками, які хтось повністю стер із комп’ютера. Якось нелогічно. Приходять нападники, знешкоджують робота, забирають дівчину, а потім ще йдуть в мою кімнату й форматують комп. Поєднання двох типів різної поведінки. Якась нестиковка виходить.

Я взяв смарт і зв’язався з Гаспаром. Він уже спав. Незадоволено щось пробурмотів, спитав, чи все в порядку.

- Гаспаре, мені потрібна допомога, - промовив я. – Ти повинен поїхати до моєї бабусі. Зараз же! І відвезти її туди, де ми були 13 вересня. Пам’ятаєш?

- Ти з глузду з’їхав? – незадоволено прошипів хлопець у смарт. – Зараз друга ночі! Всі нормальні люди давно сплять! На дорогах неспокійно!

- Гаспаре, питання життя і смерті! Я мушу бути впевненим, що з нею все добре! У мене повинні бути розв’язані руки! Прошу! – я намагався переконати друга.

На задньому фоні я почув незадоволений жіночий голос. От халепа! Гаспар зараз не сам. Може й не погодитися.

Але хлопець погодився. От за що я люблю своїх друзів – Гаспара й Трістана, з якими дружимо ще зі школи, що вони без зайвих балачок і вдень, і вночі можуть прийти на допомогу. Як і я для них зроблю все, що попросять.

Гаспар пообіцяв відвезти бабусю до мого товариша, старого Семена, з яким ми після кількарічної дружби у вірті, зустрілися в реалі дуже давно. 13 вересня був його день народження, і він запросив мене до себе з друзями. У вірті мав нік Ентомолог, бо справді захоплювався вивченням комах. Мешкав чоловік, як виявилося, у маленькому приватному будиночку біля однієї з веж, що випускали Імпульс, на околиці зони. Тобто у чорта на болотах. Саме там я хотів сховати бабусю, оскільки боявся, що тепер за мене може взятися Самійленко, брат Гречука. А той, як я чув, був не таким делікатним, як його брат. Вони взагалі становили цікаву пару: як біле й чорне.

Гаспар поїхав до бабусі, я попередив її про візит друга та впросив беззаперечно його слухатися. Пояснив це тим, що мені погрожували конкуренти нашої фірми і можуть шантажувати. Бабуся повинна була побути там десь тиждень, поки я не вирішу свої справи. Й Ентомолога я попросив прихистити бабусю. Той, ні про що не розпитуючи, погодився. Чоловік багато бачив у своєму житті й розумів, що ситуації бувають різними. Особливо в зоні «Смарагд».