Розділ 12

Раптом скрипнули вхідні двері. Я обернувся і побачив, що на порозі стоять троє людей. Двоє з них були явно схимці. А от високий літній чоловік виявився знайомим. Проте вдягнений він був зовсім не в такий одяг, як той нещасний, що лежав біля ліжка.

- Доброго вечора, Кириле, - промовив Гречук (а це, зрозуміло, був він), роблячи кілька кроків до кімнати.

Він дуже відрізнявся від себе, зображеного в газетах, вірті та рекламах. Мав ретельно виголене обличчя, карі очі, зморшку на переніссі. Горбинка на носі робила його трохи схожим на хижого птаха. Тонка блакитна сорочка й літні чорні штани надавали постаті чоловіка легковажності й несерйозності. Здавалося, це простакуватий пенсіонер, що помилково забрів у бар для схимців. Зовсім не був схожим на людину, що володіє мільярдами. Проте голос звучав владно й упевнено. Ця людина вміла командувати.

- Це я просив вас прийти, сподіваюся, доїхали без пригод... Може, чули? Волкани...

- Не помітив, що це було проханням. Можливо, у мене все більш-менш добре, - промовив я, – що не скажеш про цього бідолаху, - кивнув на мерця біля ліжка.

- А! – розсміявся Гречук, - це пастка для вас. Розумієте, я не можу відпустити вас просто так, коли ми поговоримо. Я трохи поцікавився вами, і ви виявилися просто ідеальним законослухняним громадянином! Така ідеальність викликала сумніви. Дуже великі сумніви. Я звик, що в кожного є свій скелет у шафі, і тоді можна його витягнути, тицьнути людині під ніс – і вона твоя. Хоча б на деякий час. Мені треба вас чимось тримати, як на повідку. Це придумав Ґедзь, відомий серед схимців веселун.

Гречук кивнув на одного з чоловіків, і той розпливсь у задоволеній посмішці.

- Ви увійшли до кімнати, а потім вийшли геть. І бармен, на жаль, виявив у цьому номері людину, яка була безнадійно мертва. Логічно припустити, що це зробили ви, Кириле... Такий сценарій.

- Пане Гречуку, - почав я закипати, - не варто було городити таких кучугур! Я приїхав просто поговорити. Я справді звичайний обиватель, котрий ні сном ні духом...

- Де дівчина? - запитав Гречук, перебивши мене.

Він кивнув своїм людям. Один із них (не Ґедзь) підбіг до стільця і поставив його так, щоб «бігбос» сів. Той зручно вмостився, потім удавано скрушно похитав головою:

- Вибачте, але стілець один.

- Хто вона? - запитав я у Гречука. - Ви ж це знаєте!

Чоловік скривив губи, пильно подивився мені в очі й раптом наказав своїм хлопцям вийти геть.

- Ви впевнені, пане? – стурбовано запитав Ґедзь.

- Так, пан Кирило в наших руках. Думаю, нічого мені не заподіє. Не в його інтересах.

Схимці вийшли, але все одно відчуття того, що за мною спостерігають, не полишало.

- Дівчина моя. Вона повинна повернутися, - жорстко проговорив чоловік, як тільки помічники пішли. - Якщо ви приїхали за відповідями на питання - то їх у мене немає. Вірніше, є, але я не можу розкрити свої карти. Це дуже складна і важлива таємниця, Кириле.

Гречук зробив паузу, задумався.

- Ви, Кириле, не вписуєтеся в мою схему, ви зайвий! Легко прибрати вас фізично. Але зчитати майже неможливо! Мої люди трохи слідкували за вами. І ви виявилися не такий простий, як здавалося спочатку. Ті двоє дурбеликів, котрих я прислав у вашу квартиру в шостому районі, нічого не пам'ятають. Не думаю, що це від дії сонного газу. Люди Самійленка, які нині теж у нас, - так само в ступорі...

- Через добу це мине, - пояснив я. - Силіконовий стирач з вірту. Я був вимушений його задіяти. Ваші люди були грубі, особливо той, бритоголовий.

- Макар завжди такий, - кивнув Гречко. – Не судіть строго, він контужений. Війна на околицях «Смарагду» - це не вигадки, як розповідають у вірттіві.

- Я не отримав відповіді на питання про дівчину, - повернувсь я знову до свого.

- Поки вона не повернулася, не можу розкрити таємницю, - похитав заперечно головою чоловік. – Але, повірте, вам же буде краще, якщо не знатимете всього. Просто приведіть її. Не хочу застосовувати силу, бо це може... її злякати. Кі не потрібна вам, Кириле. Хіба що ви можете вдатися до шантажу. Або домовитися з моїм опонентом Самойленком.

Чоловік скривився, як середа на п’ятницю, напевно, згадка про вічного ворога викликала неприємні емоції.

- Ми з моїм братом досягли найвищих висот шпигунства. Він дізнався про мою... протеже і теж захотів її отримати. Ця дівчина незвичайна! Ви, мабуть, помітили, Кириле. Схимці вважають її мало не богинею. У них туго з фантазією, але все чітко з раціо.

Шалена думка закралася мені в голову. Здається, я почав здогадуватися, хто така Кі. Окремі пазли цієї історії поступово почали складатись у велику загальну картину.

Невже? Але яка причина? Яка мета?

Я пройшов і сів на ліжко подалі від мертвого незнайомця, підмостивши під спину картату подушку. Стояти перед Гречуком було трохи принизливо. Я не його підлеглий.

- Пане Гречуку, невже ви вирішили кинути виклик ШІ? Віктор буде незадоволений! – закинув я пробний гачок.

Гречук не відповів. Зиркнув на свій смарт.

- Мушу йти, - сказав він. - Я знав, що ви дуже здогадливий. Якщо захочете працювати на мене, повідомте, маєте мій номер телефону. Особистий. А я, Кириле, не кожному дзвоню з особистого телефону. Я почекаю. Не тиснутиму. Ви приведете її сам, коли зрозумієте, що й до чого. Знаєте, якби я розказав вам усе - це було б дуже легко. І ви не відчули б особливості моменту. А так - мені потрібна вірна і віддана людина. Таких ціную. Тим більше, що ви знаєте і вмієте те, чого не вміють інші.