Глава 7: Руйнування моїх мрій.

Пройшов уже цілий місяць із дня фестивалю. З того самого моменту я і Кіран почали зустрічатися і щодня ми відкривали все нові й нові сторони особистості. Щодня, я все більше закохувалась у цього неординарного дракона. Коли порізно, мені шалено його не вистачає.

Ректор ні кроку ступити не дає. З його боку на мене обрушився цілий потік турботи, контролю та різних подарунків. На початку, я ще намагалася припинити все це, але потім просто здалася. Адже, щоб не робила, подарунки, які викидала, поверталися і їх ставало вдвічі більше, контроль ставав більшим і потайливим, а турбота - задушливою. Мені навіть згадувати не хочеться, так все було жахливо. Добре, що зараз дракона попустило і він став поводитися спокійніше, якщо це так, можна сказати.

На роботі мені здорово допомагає наставник і, здається, все увійшло до колишньої колії. Це не може не тішити, але чомусь на душі кішки шкребуть. Щось має ось-ось нагрянути і щось буде дуже поганим. Шосте почуття буквально волає про це.

- Професор Аделінаааа. – покликав мене Домінік.

- Слухаю тебе, Домініку. - оххх, як же мені не подобається його аж надто весела усмішка.

- Нам вдалося дізнатися про те, що відбувається в академії. - опа, так я мала рацію, тоді, щодо того, що цей упертий хлопчик не залишив своїх намірів про "допомогу" мені. І як же тепер бути?

– Уважно тебе слухаю. - ухвалила єдине правильне рішення в цьому випадку.

*****

Домінік Райстаерн.

- Не думав я, що ми стільки часу витратимо на розшук інформації про все, що відбувається у нашій академії. - промовив я своїм найкращим друзям.

- Це точно, тільки ось про шостий курс інформації, як кіт наплакав. - відповів мені Феран. На це я промовчав, бо сам не розумів, що відбувається із випускниками нашої академії.

- Гаразд, піду я до професора, може, коли їй усе розповісти, вона зрозуміє, що до чого. - сказав компанії з п'яти драконів, одного елементаліста і некроманта, при цьому зібрав усі важливі докази в папку, а папку запечатав у кристалі накопичувачі.

- Чекаємо на тебе з новинами.

- Ага. - добре, що зараз половина дня і Аделіна ще не встигла піти додому, але якщо не покваплюся, то можу проґавити її.

Наздогнав я професора Кролінг біля воріт академії, що трохи дивно, адже вже всі знають про родинні зв'язки між алхіміком та ректором.

- Професор Аделінаааа. – голосно покликав дівчину.

- Слухаю тебе, Домініку. - відповіла вона мені, коли я підійшов. Однак тільки зараз згадав про заборону Кролінг на розслідування. Мабуть, ризикнемо, головне, радісно посміхатися і робити безневинний вигляд.

- Нам вдалося дізнатися про те, що відбувається в академії. - як не дивно, але бурі так і не було.

– Уважно тебе слухаю. - щось у голосі Аделіни мене дуже сильно напружило, здається, після моєї розповіді, мені належить тяжке покарання.

- Я приніс кристал-схованку. Там ви знайдете все, що ми змогли дізнатися. - засунув їй у руки артефакт і поспішила назад до будівлі академії.

- Ей, Домінік Райстаерн, зупинись і негайно підійди сюди. - так зараз, прям біжу і падаю. У свою кімнату я потрапив дуже швидко, а там мене вже чекали.

- Домінік, як же я радий нашій зустрічі. Адже тобі майже вдалося розкрити мій план щодо шостого курсу. - тепер мені стало зрозуміло, як ніколи раніше. Переді мною вальяжно розсівся у кріслі винуватець всього, що відбувається - Стефан Хасторіан. І те, що він не чаю прийшов попити, було ясно відразу.

- Що, навіть нічого не заперечуватимете? - без бою, я йому не здамся. - Невже ви настільки впевнені у собі? - у моїй голові спливло одне заклинання, якого навчила нас Аделіна Кролінг, сказавши, що будь-яка істота, що потрапила в радіус дії, не зможе рухатися протягом декількох хвилин (час залежить від сили мага, на якого наклали це заклинання). Але поки що, потрібно відволікати перевіряючого розмовою та змусити розповісти абсолютно все.

- Уяви собі так, я певен і повір, різниця в силі у нас величезна і твоє заклинання зовсім не допоможе тобі. - так він таки помітив мої маніпуляції, але це не так важливо, адже для цього заклинання мені не потрібно багато сил, його може використати будь-хто.

- І звідки у такого, як ти, могли взятися подібні таланти? - якщо він настільки любить себе, то якщо його его зачеплене, він викладе все на блюдечку.

- Не твоя ця справа, але я розповім тобі. Мій владика дарував мені здібності, які вам, простим смертним, і не снилися. - тааак, це вже хоч щось. - Ну, а зараз ти помреш. – ні-ні-ні, ось це ось у мої плани зовсім не входить. Мої маніпуляції були швидше за нього, тому я встиг накласти на нього знерухомлення і ухилиться від його прокляття смерті.

- І хто тепер тут найсильніший? - все-таки, не зумів стримати єхидства. Після цього, я швидко драпаю. Потрібно швидше дістатися до Аделіни.

****

Аделіна Кролінг-Догран.

Дім. Минуло не так багато часу, лише місяць, як я залишилася жити у ректора, проте це місце потроху почало асоціюватися у мене з тим місцем, де можу бути самою собою і бути в повній безпеці. Зі своїм, виявилося, прийомним батьком мені не вдалося зв'язатися і поговорити до душі. Це дуже засмучує.

- Аделіно, що ти тут робиш? - вирвав мене з важких і сумних думок ректор. Мені досі ніяково називати його батьком, але я чудово розуміла, що це потрібно робити і в першу чергу, це потрібно для мене, щоб звикнути.

- Та ось задумалася про те, як за останній місяць моє життя кардинально змінилося. - в його присутності, мені не доводилося уникати відповіді, що сильно тішить.

– Зрозуміло. - він підійшов до мене і обійняв. Дракониця всередині мене радісно забурчала. - Ух ти, моя красуня скоро злетить. - від цієї новини я аж похитнулася.

- Як скоро? Чому так швидко? Ти ж казав, що на це може піти щонайменше півроку! - в мені починала рости паніка.

- Та не хвилюйся ти так, все добре і не забувай, що чим швидше це станеться, тим краще для тебе самої. - це я розуміла, але страх нікуди не зник.