Глава 1 Перший робочий день.

 Будильник. Як же я ненавиджу будильник. Але без нього, на жаль, прокинутися я не можу. Вимкнувши набридливий звук, я різко згадала, що сьогодні мій перший робочий день в академії Альтраїс.

Посмішка розтягнулася на моєму обличчі самовільно. Адже сьогодні здійсниться моя мрія: я нарешті викладатиму алхімію, мою улюблену алхімію. І тільки тепер на мене нахлинула хвиля жаху і сумнівів. Чи правильно я вчинила? Але швидко взяла себе під контроль та зібралася з думками.

Встала, пішла у ванну і привела себе до порядку ... Після цього я вирішила, що ну його, цей сніданок, і так спізнююся. Швидко зібрала документи та конспекти в сумку, коржика в рот разом із чаєм. Але перед дверима виходу з помешкання, я зупинилася. Щось мене дуже непокоїло, таке відчуття, ніби за мною пильно спостерігають. Обернулася, але нікого, крім мене, у квартирі не було. До кінця не зрозумівши причину моєї дивної поведінки, я все-таки вийшла з дому свого. Для перестрахування, наклала захисних чарів під зав’язку.

Надворі була весна. Тепла і ласкава, вона змушувала всіх замислитися про щось романтичне та радісне. А також про те, як зараз погано тим, хто самотній. На моїй душі якраз подібний стан самотності.

Академія Альтраїс знаходиться в самому центрі столиці імперії драконів – Катрас. Це, мабуть, єдине, що я знаю про цю країну. Сама ж, народилася в королівстві Алькорн – дім для всіх рас та їх різновидів. Зрозуміло, у цій імперії теж можуть жити інші раси, але все ж таки, більше прав мають дракони, які є справжніми жителями Драстейна. І це мене неймовірно дратує, ну ось слово честі. Ці дракони найзухваліші і нахабніші істоти у всіх світах.

Під час своїх роздумів, я вже встигла прийти до воріт академії. Тут стояв так званий сторожовий голем. На моєму місці багато хто просто злякався б, але мені вони не були страшні, адже големи – це створення алхімії та магії творіння землі.

- Доброго дня, я новий викладач алхімії. - привіталася і пояснила, хто ж я така.

- Ваше ім'я? - спитав пан голем. Мені, звичайно, стало не приємно те, що у відповідь на своє вітання я отримала холодне та зневажливе «ваше ім'я».

- Мене звати Аделіна Кролінг. - вимовила спокійним, трохи відстороненим голосом.

– А ви впевнені, що саме тут працюєте? - а ось це вже було зайвим...

- Я впевнена, а ви, замість того, щоб ставити дурні питання, виконуйте свої обов'язки. - після моїх слів він глянув у свої папери і чемно вклонився мені.

- Дякую. - уїдливо вимовила в обличчя варті. Ось відразу видно, що големи створювали дракони, адже тільки вони такі зневажливі, уїдливі і надто вже горді створіння, тільки ці істоти могли передати подібні якості своєму творінню.

Щоб не гаяти більше часу, ніж вже загублено, я досить швидко, практично пробігла, до будівлі академії. Але й тут на мене чекав не приємний сюрприз.

- Ух ти, яка краля, не хочеш повеселитися разом із нами? - запитав мене, трохи п'яний, молодий хлопець. Ну і зрозуміло, за його спиною стояли і ржали його друзі. Я зупинилася і зміряла їх зневажливим і гидливим поглядом, після цього не чекаючи їхньої реакції на мою відповідь, продовжила свій шлях, тільки вже успішно, увійшовши до будівлі навчального закладу. А ось у спину мені мчали погрози та лайки.

- Ти в мене ще по танцюєш .... Пошкодуєш, що на світ народилася, погань ти така ... - Більше слухати я не стала. Коридори були безлюдними. Чому так, я не знаю. Добре, що я вже була в цій академії та в кабінеті ректора. Тому знайти його, мені не важко.

Біля дверей я зупинилася в нерішучості, адже не знаю, як поводитись у присутності ректора.

— Досить гарцювати біля дверей, заходьте швидше. - промовив злий і невдоволений голос голови академії Альтраїс. Я не довільно зіщулилася і пересмикнула плечима. Відчинила не рішуче двері. Кабінет, як і минулого разу, був безладний, але дуже затишний і, можна сказати, що господар просто живе тут.

- Доброго дня, пане ректоре. - трохи зі страхом промовила я, адже переді мною стояв один із найсильніших драконів імперії Драстейн.

- Аааа, це ви... - та що за хамська у всіх сьогодні поведінка? Чим я вже встигла їм насолити, питається? Їхнє щастя, що я поки що контролюю себе.

- Так, пане ректоре, це я. Принесла документи, яких не вистачало минулого разу. - мій голос, зараз, був здатний заморозити цілу армію нечисті та мертвячини. На мене здивовано глянули.

- Не думав, що ви на це здатні, пані Аделіна Кролінг. - про що це він?

- Вибачте, але я не розумію, що ви маєте на увазі.

- Та так, ні про що...-вимовив він тихим, оманливо спокійним тоном. Це мене дуже насторожило. Адже коли дракон каже подібним голосом – обов'язково треба чекати лиха.

- Я можу приступати до своїх обов'язків? — спитала я свого  начебто начальника.

- Одну хвилинку. – попросив мене почекати ректор.

- Добре. -трохи із запинкою сказала я, не розуміючи до пуття, в чому, власне кажучи, справа.

Ректор академії Альтраїс вийшов зі свого кабінету на певний час. А що мені робити весь цей час? Ніхто не сказав. Тому я вирішила, якщо немає господаря кімнати, то треба її оглянути, доки є така можливість.

Скрізь був безлад, документи валялися на столі, підлозі, деякі, навіть, залетіли на шафу і під неї. Штори були темно-синього кольору і щільно задерті, а в кабінеті горів один магічний світильник, який освітлював усе приглушеним, теплим білим світлом. Шафа повністю забита книгами та пилом. Таке почуття, що тут дуже довго ніхто не прибирав. Стіл, два стільці та крісло – більше нічого не було. Це трохи засмучувало тому, що неможливо до кінця зрозуміти характер власника всього цього бардаку. Тільки я зважилася на те, щоб підійти до столу ректора, як раптом, відчиняються двері і в маленьке приміщення входить дракон.

- Сподіваюся, ви на мене не довго чекали? - запитав мене чоловік.

- Звичайно ж ні. – запевнила я начальника. Ніби могла сказати щось інше?!