Глава 30. Ранкові сумніви

Будильник задзвонив о сьомій тридцять.

Я вимкнула його з першої спроби, але Поліна все одно прокинулася. Спочатку лише поворухнулася, натягнула ковдру на голову, а потім сонно пробурмотіла:

— Котра година?

— Ще дуже рано.

— Тоді навіщо ти встала?

— Я не вставала. Це ти прокинулася.

— Неправда.

— Доведеш?

Поля визирнула з-під ковдри й кілька секунд дивилася на мене, намагаючись зрозуміти, який сьогодні день. Потім її погляд упав на сукню, що висіла на дверцятах шафи.

— Ой.

— Саме так.

— Я передумала.

— Ще навіть не почала.

— Тепер почала.

Вона сіла на ліжку, розтріпана й сонна, і відразу потягнулася до телефону. На екрані вже чекало повідомлення від Руслана.

«Доброго ранку. Не передумала?»

Поля прочитала його двічі, а потім поклала телефон екраном донизу.

— Він теж не спав?

— Можливо, прокинувся раніше.

— А якщо він просто дуже рано прокидається?

— Тоді сьогодні ти дізнаєшся про нього щось нове.

Вона кинула в мене подушку. Я встигла відхилитися, і подушка впала на підлогу.

— Не смійся.

— Я ще навіть не починала.

— Ти вже смієшся очима.

— Це в мене природне.

Поля зітхнула й підвелася. Сукню вона зняла з дверцят, приклала до себе, а потім знову повісила.

— Може, джинси?

— Можна.

— І футболка?

— Теж можна.

— А якщо він очікує, що я буду в сукні?

— Руслан не замовляв конкретний дрескод.

— Ти не знаєш.

— Тоді напиши йому: «Привіт, я буду в сукні чи в джинсах?»

Поля подивилася на мене так, ніби я запропонувала їй зателефонувати на телебачення й оголосити про побачення в прямому ефірі.

— Дуже смішно.

— Зате проблема вирішена.

Вона знову взяла телефон, але цього разу не написала. Просто відкрила чат і завмерла над клавіатурою.

— Що ти хочеш відповісти?

— Не знаю.

— Напиши: «Доброго ранку. Не передумала».

— Це звучить так, ніби я могла.

— Ти могла.

— Лізо.

— Добре. Напиши: «Доброго ранку. Я теж рада тебе бачити».

— Ми ще не бачилися.

— Тоді це буде авансом.

Поля закотила очі, але все-таки надрукувала коротке «Доброго ранку» і додала, що не передумала. Відповідь прийшла майже відразу.

«Добре. Я теж».

Вона прочитала повідомлення й усміхнулася.

— Ну от, — сказала я. — Уже є про що поговорити.

— Про що?

— Про те, чому він теж не передумав.

— Ти жахлива.

— Зате корисна.

На кухні Інна вже варила каву. Вона глянула на нас поверх чашки, коли ми зайшли, і відразу зрозуміла, що Поліна хвилюється.

— Не виспалися?

— Виспалися, — відповіла Поля.

— Тоді чому ти дивишся на хліб так, ніби він зараз має дати тобі пораду?

Поля сіла за стіл.

— Я не дивлюся.

— Дивишся, — підтвердила я.

Інна поставила перед нами тарілку з бутербродами.

— Їжте. На побачення голодними не ходять.

— Це не побачення, — автоматично сказала Поліна.

Ми з Інною одночасно подивилися на неї.

— А що? — запитала мама.

— Прогулянка.

— Удвох?

— Так.

— Після того, як він написав, що хоче поговорити з тобою без усіх?

Поля взяла бутерброд і відкусила надто великий шматок, щоб не відповідати.

Я ледве не вдавилася чаєм.

— Не допомагай їй, — сказала Інна мені.

— Я нічого.

— Ти вчора весілля організувала.

— Я лише висловила припущення.

— Дуже впевнене припущення.

Поля проковтнула й витерла пальці серветкою.

— Ми просто погуляємо.

— Звичайно, — погодилася Інна. — А якщо раптом захочете зайти кудись, напиши.

— Напишу.

— І телефон заряджений?

— Так.

— Гроші є?

— Є.

— Повернешся до вечері?

— Мамо.

— Я питаю.

— Так, повернуся.

Інна кивнула, задоволена відповідями, а потім перевела погляд на мене.

— А ти що робитимеш?

— Чекатиму, коли вони повернуться, щоб провести аналіз кожної хвилини.

— Не слухай її, — сказала Поліна.

— Я серйозно.

— Саме це й лякає.

До одинадцятої Поліна встигла тричі змінити зачіску.

Спочатку вона розпустила волосся, потім зібрала його в хвіст, а після цього знову розпустила й почала накручувати передні пасма на пальці.

— Ти можеш залишити його так, як воно лежить? — запитала я.

— Воно не лежить.

— Воно росте.

— Дуже дотепно.

Я сиділа на підлозі біля ліжка й дивилася, як вона намагається зробити легкі хвилі. Виходило непогано, але Поля щоразу знаходила нову причину бути незадоволеною.

— Тут надто пишно.

— Ні.

— А тут пласко.

— Ні.

— Ти просто не хочеш мене засмучувати.

— Я просто бачу тебе, а не кожну волосину окремо.

Вона зупинилася перед дзеркалом.

— А якщо він подумає, що я надто старалася?

— Він запросив тебе гуляти. Якщо ти прийдеш у чистому одязі й із розчесаним волоссям, це не буде злочином.

— Ти не розумієш.

— Розумію. Ти хочеш йому сподобатися.

Поля опустила руки.

— Так.

Вона сказала це так просто, що я не стала жартувати.

— Ти йому вже подобаєшся.

— Звідки ти знаєш?

— Бо він дивиться на тебе так, ніби ти сказала щось дуже важливе, навіть коли розповідаєш про контрольну з географії.

— Він просто уважний.

— До всіх?

Поля не відповіла.

Я підвелася й підійшла до неї.

— Не треба ставати іншою, щоб йому сподобатися. Ти можеш просто прийти.

— У сукні?

— У сукні.

— І з цим волоссям?

— Із цим волоссям.

— А якщо…

— Полю.

Вона зустрілася зі мною поглядом у дзеркалі.

— Ти не мусиш бути ідеальною, щоб провести з ним хороший день.