Це кінець..?

Тут заходить Назар з зубною пастою та щіткою в рука і рушником на плечі,і швидко підбігає до мене.

-Чому ти плачеш? І чому ти напівгола? Ром,розкажи що тут сталося?- пригорнув мене до себе Назар і Рома все почав розповідати. Як вже закінчив,хотів вдарити Вадима,але я його зупинила..

-Ти..ти можеш мене занести в кімнату і побути зі мною.

-Авжеж!- взяв мене на руки,заніс в кімнату і ліг біля мене я пригорнулася до нього,а він до мене. Ми лежали наодинці до тих пір,покине прийшли Ліна,Ліля,Карина і Віка. Другий день почався жахливо,тому вже не було бажання кудись йти на екскурсію.. Але Назар все ж таки вмовив мене і я пішла. Ми всі знову зібралися біля наших будиночків і почалася перекличка. До речі, ніхто не знає,окрім Роми і Назара те,що сталося в їхній кімнаті, тому немає ніякого шуму та обговорень. Моя нога була в нормі,Назар продовжував палити очима Вадима і хотів постійно при можливості його вдарити,але я постійного його зупиняла. Нам екскурсовод розповідав різні цікаві факти та легенди про цю місцевість,і всі дуже цікаво слухали і задавали різні питання. Ця екскурсія була досить цікавою і я дізналася дуже багато чого нового та цікавого. Наш екскурсовод закінчив і ми пішли в кафе перекусити.Ми смачно поїли,і пішли по сувеніри після чого повернулися до своїх будинків. Прийшовши в кімнату я переодягнулася і вирішила поспати. Сниться дуже жахливий сон і тому, я проснулась,а біля мене лежав Назар,притуливши мене до себе.

-Привіт! Як спалось?-запитав Назар.

-Привіт. Погано,сон такий дивний приснився, де всі?- спитала я обдивившись кімнату.

-Я їх всіх вигнав до своєї кімнати. Щоб не заважали тобі спати,а мені милуватися тобою. До речі чому ти така мокра?- поцілував мене в губи.

- Незнаю!Яка година?

-Зараз всім вечора!- відповів Назар

Ми ще трошки полежали,і пішли на вечерю. Там до мене підійшла Ольга Степанівна і спиталася як моя нога. На що я відповіла:"Впорядку!", також зробила оголошення,що завтра ми будемо їхати додому,тому сьогодні потрібно вже збирати валізи. Після цього оголошення ми всі розійшлися по своїх кімнатах і почали збиратися. Я склала всі речі,але залишила все те,чим буде ще користуватися завтра. Приблизно о десятій годині до мене прийшов Назар,дівчата вже всі спали. Ми притиснулись один до одного і так заснули. 

Ранок. До нас заходить наша Ольга Степанівна і я просинаюся від того,що вона стоїть біля нас з Назаром і будить.

-Чому ти тут?- запитала вона сердито у Назара.

-Я..- розгубився він. Адже я пам'ятаю,що ставила будильник на шосту годину,чому він не продзвенів,я так і не розуміла.

- У нас ще  з вами буде серйозна розмова!- закрила двері і вийшла з кімнати. Назар разом з нею пішов до своєї кімнати і я його побачила лише на сніданку. Поснідавши я одразу пішла до Назара.

-Ти як?

-Нормально,мені просто цікаво чому не продзвенів будильник?- ідучи до його кімнати запитав.

-Я теж не знаю!? Ось ми вже взяли його валізу, потім мого чемодана, і пішли до автобуса. Зайняли місця і чекали поки всі зберуться. Мене дуже насторожили місці на які ми сіли,адже тут саме ми сиділи і у моєму сні. Але я не дала цьому великого значення. Ось ми вже всі були в автобусах,зробили перекличку і вирушили додому.

- Пам'ятаєш я тобі казала,що мені дуже дивний сон приснився!

-Так!

-Ну так от, я тобі зараз його розповім.

-Ну,добре.

- Це все виглядало, як будь то відбувається насправді. Ми як зараз їдемо,навіть сидимо на тих самих місцях. Ми їдемо і в наш автобус врізається грузова машина,і всі інші машини які були поруч,автобус просто їх всіх зачіпляє і все загоряється,а наш другий автобус,перед тим як в нас вріжуться позвонить телефон, скажуть,що вних закінчується паливо,і вони заїдуть на заправку,тому і відстануть. Це все було як на яву..

-Не переживай,це всього лиш сон..- заспокоював мене Назар. -А те,що ми сидимо на одних і тих самих місцях просто співпадіння. 

-Так наш другий автобус відстав від нас,тому що в них закінчувалося паливо,тому вони заїхали на заправку.-промовила Ольга Степанівна, і в мене по шкірі пройшовся мороз.

-Зупиніть автобус! Зупиніть автобус!- почала я кричати і йти до виходи. Зі мною взаді йшов Назар.

-Назаре,що з нею?- запиталася Ольга Степанівна.

-Просто зупиніться!!- крикнув Назар і водій зупинив автобус. Я видихнула і недалеко від нас приблизно п'ятсот метрів спалахнув вогонь і чути було гучний вибух. Я була в шоці,і почала гірко,гірко плакати. Подивилась на Назара,а він просто видихнув і обійняв мене.

-Все впорядку!- заспокоював Назар.

-Звідки..звідки ви дізналися ..що таке трапиться? Ви спасли всім життя!- говорила Ольга Степанівна..

-Неважливо! Просто добре,що всі живі!- сказав Назар. Я з ним вийшли на свіже повітря. Ми все бачили,як це все відбувалось почали їхати швидка допомога,пожежні.. Це було жахливе видовище. 

-Скільки ж життів забрала ця страшна аварія.- почала знову плакати.- А якби ми попали? Як почувалися б батьки всіх наших однокласників? А твої батьки,а моя тітка з дядько. Страшно уявити.-говорила я крізь сльози.

-Все добре,все позаду. Але як міг приснитися такий сон?

-Можливо мене хотіли врятувати мої батьки,тому показали мені це..Або віщий.. Не знаю.

-Заходимо в автобус продовжимо нашу дорогу!- промовила Ольга Степанівна,і ми об'їжджали іншою дорогою. Через сім годин ми були вже вдома,нас з Лілією забрали тітка і дядько Калени,я попрощалася з Назаром і ми поїхали додому. Вдома Ліля розповіла що трапилось дорогою додому,а я просто пішла в кімнату, зайшла,закрила двері.. і впала. Сиділа на підлозі і думала про те як міг мені приснитися такий сон?...