Глава 25
-Так..- я одразу підняла очі на неї,адже не очікувала такого почути.- Він мені і зараз подобається,і я цього не приховую.Адже вже не раз йому про це казала,але він повторює одне і те саме:"Я люблю Марину,тому ні!".- я була з одного боку рада,що Назар вірний,а з іншого зла,що пристає до мого хлопця. Після цього ми продовжили грати гру,але в мене вже був не той настрій,що спочатку. Ось ми за дверима чуємо чиїсь кроки по коридорі,тому швидко вимкнули світло і полягали на ліжко,ніби вже полягали спати.
-Спите..!?- якось розгублено,але впевнено сказали знайомі голоси. Я швидко повернулася до дверей,щоб подивитися хто ж там..
-Значить не спите!- вже зайшли до нас три якісь особи,яких ніхто не бачив,лише тіні,включили світло і нарешті ми побачили хто це був.
-Привітик!- промовив Назар. Я побачила ще Любчика,який прийшов до Лілі і ще якийсь хлопець і він чомусь попрямував до Ліни. Вони обнялися,він поцілував її в щічку.
-Ліно,може ти нас познайомиш і розповіси коли ти вже вспіла?- була дуже рада за подругу,що в її житті відбуваються зміни,і була засмучена через те,що вона мені нічого не розповіла.
- Знайомтесь це- мій хлопець,його звати Рома.
-Ууу… і скільки ви вже разом..?
-Місяць!- сказав Рома. Я була в шоці місяць.. це ж цілий місяць,вона мені нічого не розповідала. Але я добре подумала..що справді вона не мала як мені розповісти,адже останнім часом я проводжу весь свій вільний час з Назаром,тому рідко зустрічаємось з Ліною. Зробивши висновки в своїй голові,я на неї не ображалася.
-Мене вже подобається цей відпочинок,адже ми зараз в горах,біля мене сидиш ти і це прекрасно.- говорила я Назарові на вушко. Він мене поцілував у щічку.
-Давай я попрошу,щоб виключили світло… бо дуже хочу спробувати твої вуста.
-Ну як хочеш! - провела своєю рукою по його щоці.
-Ей хто там блище до світла вимкніть будь ласка!
-А що ви сьогодні тут будете ночувати?- запиталася Карина. Вона вже вимкнула світло..
-Так.. а що не можна?!-в один голос промовила хлопці.
-Ну що іди до мене!- промовив Назар. Він мене поцілував… і пристрасно,і ніжно..його руки пов'язали по моєму тілу,але нічого більшого,лише поцілунок.
Після цього ми валялися на ліжку в обнімочку і дивилися один на одного в темноті.
Ось вже продзвенів будильник о п'ятій годині ранку,тому,що наші вихователі це б не так зрозуміли. Вони вже закрили двері.
-Ой дівчата,це була найкраща ніч в моєму житті!- промовила я потягуючись.
-Це точно!- підтвердила мої слова Ліна і Ліля.
Ми ще вспіли до 8:30 поспати. Після ранкового пробудження всі пішли вмиватися,чистити зуби,снідати, одягатися.. І на сніданку я зустріла Назара.
-Ну що ти! Як спалось?
-Ой знаєш з тобою було набагато краще!- посміхнувшись ми сіли за столик.
-Мені теж! Після того як прийшов до себе на ліжку не міг заснути.-ми поснідали і пішли на двір. Поки всі зібралися,вийшли, Оо це було щось. Але мені було добре,тому що стояла в обіймах у Назара.
-Тобі не холодно?- спиталася гріючи мої руки.-Вони у тебе такі холодні.
-Трошки холодно,але зараз ти мене зігрієш і все буде добре.
Ось вже всі зібралися,почалася перекличка,виявилося що ще двох учнів нема,і ми всі знову мусили чекати...Нарешті, приблизно через десять хвилин прийшли вже всі,знову почалася перекличка і ми пішли в гори. А саме сьогодні ми мали подолати таку вершину,як скеля Довбуша. Поки ми підійшли до теї стежки,де потрібно підніматися,багато хто вже вспів втомитися. Я була не виняток. Назар ще казав:"Давай ти мені на спину залізеш,і я тебе понесу." Я звісно ж відмовила. Дорогою я з Назаром говорила на різні теми.
-Чому ти мені не розповів,що ти подобаєшся Карині?
-Емм.. я ж з тобою,а не з нею. Тим більше я зразу сказав,що в мене є ти. А звідки ти дізналась?
-Ми вчора грали в бутилочку. І її задали таке питання і вона відповіла. Я рада,що ти відмовив.- і тут в мене нога підвертається.. Але Назар швидко зреагував і схватив мене за руку.
-Ти чого? Чого так лякаєш?- запитався Назар. І тут вже підійшла Ольга Степанівна до нас.
-Що з тобою? Йти можеш?- запитала у мене вона.
-Я постараюсь.
-Старатись не потрібно,якщо не може,кого ж з тобою відправити..?- почала дивитися по сторонам.
-Я можу!- відізвався Назар,який сидів біля мене і тримав мою руку.
-Оо.. ти зможеш віднести її ось в туди.-показала на невеличку кафешку. Там люди,туристи зупиняються відпочити,зігрітися. Назар взяв мене на спину і ми пішли. Там мені перестали ногу,зробили невеликий компрес. Назар приніс тепле і дуже смачне капучино. Ми зігрілися.
-Тобі вже краще?
-Звісно,ти ж зі мною!- відповіла я.
-Що ти зі мною робиш?! В мене чуть серце не стало,коли ти почали котитися. Це просто секунда все вирішила.- видно,що він хвилювався,навіть мені здавалось,що більше аніж я.
-Вже все позаду! Якби не ти все б було по іншому. Дякую ти знову врятував моє життя.-притиснулась я до нього.
-Вже в який раз.-ми сиділи в обіймах і пили свої гарячі напитки. Як тут я бачу,до кафе заходить хлопець,він був таким знайомим…
Чомусь він прямував до нашого столика.
-Привіт красуне!- знімаючи пов'язку з обличчя промовив Артем. Я була в повному шоці." Що він тут робить? Чому він тут?"
Я подивилась на Назара,а він на мене і Артем сів навпроти нас за наш столик.
-Ну, що шоковані..? А я люблю коли все так!-говорив Артем.
- Що ти тут забув? Що тобі від нас потрібно?- сердито заговорив Назар.
-Я очікував не на це питання, а на інше...
Дякую кожному читачеві за зірочки та коментарі!❤️Прошу вибачення,можливо в тексті є помилки( Дякую ❤️