Це напевно кінець..

Відкривши очі,я побачила,що біля мене сидячи заснув Назар,не відпускаючи моєї руки. Це було неочікувано приємно. На годиннику була сьома година вечора,а на дворі дуже темно. Я вирішила повернутися лицем до Назара,але він почав просинатися.

-Ти як? Голова не болить.- побачивши,що я вже проснулась, почав запитувати про моє самопочуття.

-Я в нормі! Голова трішки болить,так,що терпіти можна.

-Добре. Тепер буду проводити до самих дверей твого дому. Ти так неочікувано впала,що я навіть не встиг все це побачити.

-Я ж не спеціально!- не могла відвести погляду від нього. Тут раптом забігла Ліля:

-Маришка-так мене називає Ліля- з тобою вже все добре?- захекано спитала.

-Що з тобою,чому ти така захекана? Зі мною вже все впорядку.

-Мама,до мене подзвонила так я тут як тут,думала щось вже серйозне,а тут ще ці сходи..- сіла біля мене на ліжко і дивилася,то на мене, то на Назара.

-Ясно.

-Ні,що я тоді вже піду,якщо з тобою все добре. Не буду вам заважати!- посміхнулась і закрила двері моєї кімнати.

-Ну,що я вже мабуть теж піду.-сказав Назар.

-Якщо ти кудись спішиш,добре!-хоча звісно хотілося,щоб він побув ще трошки часу зі мною.

-Просто я ще маю сьогодні своїми друзями зустрітися.

-Ну добре тоді,-я почала ісвставати щоб його провести до вхідних дверей але він:

-Ти куди,навіщо ти встаєш?

-Щоб тебе провести.-промовила я

-Не потрібно,можливо в тебе голова закрутиться я сам дойду.- цілуючи мою щоку він обійняв.

-Ну добре тоді бувай гарно провести час!

-І тобі також,я тебе ще ввечері наберу.-закриваючи двері він пішов.

Я себе почувала самотньою, тому вирішила взяти книгу і дочитати. Читаючи її, навіть не помітили як швидко час пройшов, подивившись на годинник, на ньому вже  було пів одинадцятої,а в мене ще не зроблені уроки,тому я швидко сіла і почала,робити домашні завдання. Приблизно о двадцятій годині,закінчила робити свої справи і до мене зателефонував телефон.

Це був Назар. Я одразу підняла слухавку.

-Ти ще не спиш?Вибач що так пізно.

-Ні я  тільки щено  закінчила робити уроки.-вже сонним голосом відповіла я.Звісно дуже хотілося спати і трошки боліла голова.

-Ясно! Ти як себе почуваєш,голова не болить?-стурбовано запитам Назар.

-Болить,але терпіти можна.

-Не потрібно терпіти зараз, я поїду в аптеку і привезу тобі лікарства.-почула як він вже встав і почав збиратися.

-Назаре,не потрібно я попрошу у тітки,тим більше аптека зараз такий час вже закрита.-просто не хотіла його напрягати в такий пізній час,хоча в нас були цілодобові аптеки.

-Добре! Ну я чую по твоєму голосу,що ти вже хочеш спати, іди не муч себе.

-Ой,так. На добраніч!

-На добраніч!-ми попрощалися і я одразу лягла в ліжко, навіть не просила таблетку в тітки адже було лінь. І ще можливо вона вже спить,тому не хотіла її будити.

Настав новий день і завтра ми вже їдемо в гори. Проснулася я від будильника,а ще від головної болі. Сьогодні вона була сильнішою ніж вчора,тому не вагаючись я пішла то тільки, щоб попросити таблетку.

-Доброго ранку!-промовила тітка як тільки мене побачила.

-Доброго!Ви не могли б мені дати таблетку,а то в мене голова болить.

-Так,авжеж!- швидко побігла за аптечкою.-Ось це до їжі випий,а це вже після.- дала мені в руки дві таблетки-одну білу а другу  рожеву капсулу. Поснідавши,випила таблетку і пішла на дорогу,чекаючи коли прід'їде Назар.

Трішки змерзла,але все ж таки дочекалась.

-Привіт!-закриваючи двері авто промовила.

-Привіт!-цілуючи мене в щічку відповів Назар,і ми поїхали.

Дорогою до школи,ми ще заїхали в місцевий магазинчик,щоб купити мені шоколадку,чомусь захотілось,але Назар вирішив оплатити,я й не стала заперечувати. Ось ми знову сідаємо в авто і їдемо. Червоне світло,на перехресті. Ось блимнуло зелене,і Назар рушає,як тут нізвідки летить на всій швидкості фура і просто врізається в зад нашого авто, ми летимо невідомо куди, в мене шалена паніка,і це все відбувається в секундах. Чути лише як Назар натискає на тормоз,голосний крик людей,а ще тертя коліс об асфальт... В думках в мене літали думки:Що все це напевно наш кінець! Більше ніколи я не побачу Назара і всіх своїх знайомих, не буду більше тримати міцну і велику руку Назара. Злякалась цього всього.І просто я відключаюсь.

Дякую,що дочитали до кінця цю сторінку!) Наступну главу чекайте завтра о 23:00)