-Що з тобою? Чому ти плачеш?- я одразу підійшла і почала заспокоювати.
-Мм з Любомиром посварилися,через дрібницю,а я ще й його винним зробила,написала на нього,а зараз дуже жалію,адже я все обміркували,і.. і виявилось,що я просто так на нього наїхала. Зараз я себе так винною відчуваю перед ним.
- Ну так зателефонуй до нього і попроси вибачення!- як я закінчила говорити, одразу до нас в кімнату хтось зайшов. Це був.. я одразу не повірила своїм очам. Це був Любомир. Він був з невеличким букетом квітів. Я одразу зрозуміла,що мені вже пора йти. Вийшовши,я звісно стала біля дверей підслуховувати.
-Вибач мене,можливо я дійсно був не правий.- просив пробачення Любомир в Лілі.
-Ні це я винна,що накричала на тебе нізащо. Вибач мене!
Я зрозуміла,що в них все гаразд і пішла до себе.
-Якщо їде Ліля то можливо і В клас їде. Взявши до рук мобільний телефон, вирішила подзвонити до Ліни.
-Алло,привіт Ліно! Ти зайнята,можеш говорити?
-Так можу, привіт!
- Я телефоную,щоб запитати чи їдеш ти в гори?
- Так ми щ класом їдемо,а ти?- радісним голосом сказала Ліна.
-Я теж з класом. Здаєть їдуть всі десяті класи,бо Ліля і всі її однокласники теж.
-Круто,тепер в мене є компанія.
-Та да! Ну добре,тоді завтра побачимось,а то мені вже вечеряти пора. До зустрічі!
-Бувай.
Вечеряли ми з Любомиром. Потім дядько Кален пішов говорити з хлопцем Лілі,а я з нею.
-Це так романтично було,коли він вибачався,а ще цей букет!- розказуючи це все в неї так очі горіли.
-Бережи його,а то зараз в наш час мало таких.- вирішила дати пораду.
-Та да,я тепер зрозуміла,що потрібно підтримувати один одного,а не звинувачувати. А ще я зрозуміла,що не можу без нього.
Ліля пішла проводити свого хлопця,а я вирішила зателефонувати Назарові.
-Ти не зайнятий?- запитала я коли він підняв слухавку.
-Ні,а що?
-Нічого,просто хотіла почути твій голос.
-Давай вийдемо,прогуляємось.
-О,ні там холодно!- одразу відмовила.- Але в мене є ідея,давай краще ти до мене прийдеш, заодно побачиш мою кімнату,адже ти тут ще не був.
-Добре, тоді через п'ять хвилин я буду біля тебе.
-Чекаю!
Я одразу поправила покривало на свому ліжку,підійшла до дзеркала,щоб подивитися як я виглядаю. І ось чую голос тітки.
-Марино,до тебе прийшли!
Я відразу спустилась на низ,побачивши один одного обнялися,і він поцілував мене в щічку.
-Хоч ми і не бачились чотири години,а я так за тобою заскучилась.-піднімаючись по сходах до моєї кімнати,я йому це сказала.
-Ох,а як я сумував за тобою!- ось я відкриваю двері своєї кімнати,заходимо і сідаємо на моє ліжко. Він одразу помітив на вікні альбом,який нещодавно подарував і трояндочку,яка стояла у вазі.
-Ну як тобі? - не відпускаючи його руки я показувала свою кімнату.
-Затишно! А коли ще й ти поруч,то взагалі.
-Ой, ти вмієш мені підняти настрій.
Роздивившись все,ми сіли на ліжко. Назар взяв мої руки:
-Знаєш за всі дні,ті що ми провели разом,я дуже вдячний тобі,адже ти та людина,якій я зміг повністю довіритись,на яку можу повністю покладатись,з якою я можу проводити весь свій час і мені ніколи не буде сумно. Я дякую тобі за те,що ти зі мною,за те,що ти вибрала мене,а не когось іншого,за те,що терпиш і підтримуєш. Я тебе кохаю!..- і поцілував мене в губи.
Коли він говорив ці слова,в мене всередині все тремтіло чи зжималось..?
А коли сказав:"Я тебе кохаю!"це взагалі,щось! Ці емоції не передати словами.
-Я тебе теж дуже кохаю! І хочу,щоб ти завжди був поруч,і ніколи мене не покидав, адже за ті дні які ми з тобою провели разом,а особливо,те що сталось сьогодні,я зрозуміла,що ти став для мене дуже дорогою людиною,яку я не хочу втрачати,а хочу бути з тобою якомога більше часу.-я його поцілувала,і ми валялися на ліжку обнімаючись.
На годиннику вже була одинадцята година,і тому Назар і я хотіли спати.
-Ну що я вже мабуть буду йти!? А то вже пізно,ти хочеш спати.-промовив Назар встаючи з ліжка.
-Пішли я тебе проведу!-пішли по сходах до низу,він одягнувся, взувся, я його поцілувала і закрила двері на ключ.
Пішла спати,але ще згадувала,і повторювала ті слова які сказав мені Назар. З дуже хорошим настроєм я заснула.