Відвертість Назара

Ось пройшло два уроки,настав час іти в їдальню. Цей момент я чекала більше ніж свого день народження,чесно,бо хотіла почути пояснень від Назара. Зайшовши в їдальню,взяли піднос з обідом і сіли біля вікна.

-Ну,я слухаю.- почала я.

-Добре! Зарання вибач! - було видно,що він почав калібатися.- Рік назад я зустрічався з дівчиною.

-Ти ж казав,що я перша твоя любов?!- не змогла втриматися.

-Вибач,я сказав неправду!- в мене в думках почали літати слова:" Навіщо,він,що грав зі мною?"- Аня так її звали,була зі мною з дитинства,ми проводили весь час разом. У дев'ятому класі в мене виникли почуття,але не дружби,а симпатії. Я запропонував їй зустрічатися, вона відповіла взаємністю. Разом ми були приблизно півтора року. Розійшлись через,те що вона проміняла мене на іншого.  Десь рік ми старалися нікому не розказувати про наші відносини,а півроку просто ходили,як парочка не привертаючи великої уваги,адже я помічав,що вона стидається бути зі мною, а також всі добре знали,що ми дуже хороші друзі,тому ніхто і не помітив,що ми разом.А потім після стількох місяців проведених разом,вона прийшла і сказала,що не любить більше мене,через те, що я не гарний і їй взагалі подобається інший. Так на той момент я був не таким,як зараз.Коли Аня мене проміняла на іншого,не міг дивитися на дівчат,адже думав,що всі однакові. Перших два місяці був настільки розчарований у дівчатах,що навіть не ходив до школи. Ми з батьками переїхали сюди два роки назад. І тут як побачив тебе то втратив голову.Ось і кінець цієї довгої історії.

-Дякую за відвертість,але міг би це все розповісти і раніше. Але чому в тебе була така реакція,що ти навіть не міг нічого сказати,побачивши ті фото?

-Просто я забув про це і коли,побачив відчув ту біль,як тоді. Дякую,що повернулася до мене і підтримала.

-Ти ж все таки мій хлопець,я повинна це робити.

-Тепер зрозумів,що ти моя і нікому тебе не віддам!- тут продзвенів дзвінок на урок.-давай не підемо на урок,тим більше зараз в нас фізкультура.

-Можемо!- я підсіла до нього і він мене міцно обійняв.-Чому ти мені не розказав це тоді біля джерела?

-Було важко розкритися! Не знаю.

-Більше такого надіюсь не повториться!

-Тепер сто відсотків,що ні!- з впевненістю сказав Назар. Ми ще багато про що поговорили, все обсудили і вияснили.

-Цікаво хто це все організував? З впевненістю можу сказати,що хотіли нас посварити.-сердито промовила я.

-Мені теж дуже цікаво. Але саме головне це те, що їй або йому не вдалося це зробити.

-Це точно!- притиснув блище до себе мене Назар.

Продзвенів дзвінок на перерву ми занесли свої підноси і пішли по коридору взявшись за руки. Всі дивно дивилися на те,що після такого ми разом. Але я на це не звертала великої уваги,і просто була рада,що все саме так. 

-Чому ви не були на уроці?- запитав Влад

 в Назара. Влад-це друг Назара,і наш однокласник.

-Ти ще не в курсі? Про це мені здавалось,що вся школа знає.

-Ну так..

-Це довга історія. Я тобі пізніше розповім,або ти ще до кінця дня дізнаєшся.-подивився на мене.

-Ладно,ще побачимось,якщо що я в їдальні.

-Ага.

 Я і Назар разом зайшли до класу,і сіли за парту. Він підшов до своєї компанії і починає про щось говорити. Я теж хотіла з кимось побеседувати,але нізким було. Адже в мене не було так багато друзів. Взагалі я не дуже комунікабельна людину,тому з кимось почати розмову доволі важко. Ось продзвенів дзвінок на урок,всі зайняли свої місця і тут заходить не вчитель,а наш класний керівник.

-Доброго дня,діти, хочу вас повідомити,що на три дні ми їдемо в гори! А саме це виходить п'ятниця, субота і неділя.Всі батьки про це вже знають,тому хто не має бажання з нами їхати прошу мене повідомити. На цьому в мене все!- промовивши це Назар одразу подивився на мене і посміхнувся.

-Ну,що? Ти їдеш?- запитав у мене Назар.

-Авжеж! Це ж гори! Як туди можна не поїхати!? А ти?

-Куди ти туди і я!- притиснув мене до себе Назар.

Після промови,весь клас почав гудіти і обговорювати це,поки не зайшов вчитель.

Ось вже пройшли всі уроки і Назар, сказав,що йому потрібно кудись відійти. Я сіла в коридорі і чекала,його повернення. Не було Назара приблизно п'ятнадцять хвилин. Нарешті він прийшов і я звісно почала його розпитувати.

-Куди ти ходив?

-До Вадима! Ми нормально поговорили і більше він до тебе лізти не буде,тому можеш про це вже не турбуватися.

-Охх ти ж мій герой!- поцілувала його в щічку і попрямували в гардероб.Сівши в авто,поїхали додому. Під'їжаючи до наших будинків Назар промовив:

-Відкрий бардачок,там для тебе щось є!

Я захопленням почала відкривати його,а там була маленька,але дуже красива троянда.

-Де ти її взяв? Зараз же ш зима..

-Де взяв там вже нема! Це було не важко,мені легко,а тобі приємно!- він заглушив мотор і поцілував мене в щічку.

Ми попрощались і я пішла до свого будинку.

-Марино,це ти!?- запитала в мене тітка,коли я знімала верхній одяг.

-Так,а що!- пішла на кухню до неї.

-О привіт!

-Доброго дня! 

- Мене повідомили,що ви їдете в гори на три дні,хотіла тебе запитати чи ти поїдеш?!

- Я хочу,але чи зможете ви оплатити..?- якось ніяково стало.

-Авжеж ми тебе усиновили,тому це наш обов'язок. А ще Ліля їде,і її весь клас.

-Так?! Це хороша новина,а вона де,в себе в кімнаті?

-Так! -я пішла одразу до неї.

Відкривши двері,вона гірко плакала і коли побачила,що я зайшла в її кімнату, одразу почала витирати сльози...