Хто та дівчина..?

Зайшовши в свою кімнату,я  була дуже здивована,адже над моїм ліжком висів плакат з написом "З поверненням Марино".

Також було багато квітів які стояли на вікні,на тумбі та вазі. Це було настільки затишно в таку холодну погоду.Ззаді до мене підбігає Ліля і обіймає промовляючи:

-Я дуже рада тебе знову бачити в цьому будинку!

- Я теж щаслива тут знову бути!

- Я бачу ви з Назаром  дуже близькі і це очевидно.-сідаючи на моє ліжко в нас почалися душевні розмови.- До речі коли ти була в лікарні і в тебе був критичний стан Назар ходив, як тіло без душі,але коли ти вже одужала,помітила,що він дуже змінився. Став частіше посміхатися,проводив багато часу з своїми друзями,цей тиждень він зі мною та Любомиром,сідав за столик в їдальні. Тобі дуже пощастило,відхватила собі такого вродливого,крутого,популярного тепер в нашій школі хлопця.

-Популярного?..- здивовано запитала я.

-Так. Тепер він популярний,він же ш тепер має не тільки дівчину,а й і машину,а також друзів.

-Цікаво чому мені Назар не розповів… А в тебе як справи з Любчиком?

-Ой в нас все цвіте і пахне.- розсміялася я бо не могла стриматись.- Що?- здивовано подивилась на мене Ліля,але було видно її приховану усмішку.

- Да так нічого! Я просто дуже рада за тебе!

Ми з Лільою провели ще багато часу в розмовах на різні теми. Обговорили все,що сталося поки я була в лікарні. Закінчивши наші балачки до мене телефонує телефон,це була Ліна,я одразу без вагань підняла слухавку і була дуже рада чути її голос. Вона запропонувала зустрітися. Ми планували побачитися завтра вечері приблизно о восьмій годині. Подивившись на годинник,я вирішила зателефонувати до Назара. Гудки ішли,але він чомусь не відповідав. В роздумах "Можливо з ним щось сталося?" я заснула.

Ось наступив новий день,проснувшись я вмилася,почистила зуби і вирішила збиратися до школи. Зібравшись спустилась на низ,поснідати. Я привіталася з усіма,поснідала,вийшла на дорогу,чекаючи на Назара. Чекала,чекала,але він не виходив чомусь. Це здавалося дуже дивним, вчора не брав слухавку, сьогодні не йде до школи.. Вирішила знову йому подзвонити та ніхто не відповідав. Я відчула,як замерзають мої руки,подивившись на годинник,помітила що запізнююсь,тому пішла до школи одна..Зайшовши в клас,побачила,що за партою де сидимо завжди ми з Назаром-пусто.

"Чому він сьогодні не прийшов до школи?.. Можливо щось сталося..?"..з такими думками почався перший урок. На перерві я намагалася з ним зв'язатися та все це було марним. Знову вирішила зателефонувати і нарешті він відповів.

-Алло..

-Назаре,з тобою все впорядку.?-стурбовано запитала.

-Так.? А що зі мною могло статися?- не розуміючи нічого що я тільки що сказала говорив сонним голосом Назар.

-Добре.- з полегшенням промовила.- тоді чому тебе немає в школі? Я тебе чекала..

-Школа..! А яка година? Я що проспав?- чути як Назар схопився з ліжка і почав одягатися.- Я через десять хвилин буду біля тебе!- промовив і вибив.

Я була рада,що з ним все впорядку. Я стояла в їдальні і вибирали їжу,як до мене підійшла Катя-це моя однокласниця,яка дуже добре розуміється в математиці та хімії.

-Чому ти сьогодні без Назара?- запитала вона.

-Він зараз приїде! Проспав..

-Ясно! Ти зробила домашнє?- продовжувала ставити запитання Катя.

-Авжеж. До речі,як пройшов відкритий урок,на якому мене не було.

-Дуже круто! Нас після нього дуже хвалили викладачі.-до нас підійшла Юля- це теж моя однокласниця.

-Твій Назар дуже постарався, робив все те,що мала робити ти. Це виглядало так мило. -розповідала Юля.

-А ще коли ти попала в лікарню Назар приблизно місяць не приходив до школи,а другий місяць почав ходити,був такий засмучений,мені було його так жаль.- говорила Катя.

-Справді!?- здивована була я,адже коли розповідала Ліля я думала,що вона просто хотіла похвалити Назара тому трішки прибрехала,а це все була правдою.

-В тебе класний хлопець.- промовила Юля.

-Це правда! Минулий тиждень він ходив і  посмішка сяяла з його обличчя.- Катя розповідаючи це, я не могла стримати своєї посмішки. І тут підходить до мене Назар,дівчати привіталися й відразу відійшли. Назар поклав свою праву руку мені на талію.

-Привіт красуне!- цілуючи мене в щоку промовив.

- Нарешті! Привіт!- обійняла відразу,коли його побачила.

-Вибач,що не відповідав,ти напевно замерзла,коли мене чекала?

-Трошки є..Ну що давай будемо їсти.

Ми сіли біля вікна,як завжди..і почав падати сніг- це було дуже гарно. Ми з Назара тримаючись за руки спостерігали за тим, як сніжинки гарно кружляють в повітрі. Ось ми вже пообідали і пішли в клас. Назар привітався з своїми друзями,а я пішла за нашу парту. Перебувши всі уроки мене покликала Катя. Я підійшла до неї.

-Мирин,ти знаєш,що в мене в неділю вечірка.

-А по якому поводу?- захопливо запитала я.

-В мене в неділю день народження,ось я вирішила всіх блищих друзів запросити,тому ніяких планів, чекаю вас з Назаром в себе о сьомій.

-Ой вибач,я зовсім забула.Постараємось- посміхнувшись ми попрощались,і я назад повернулася до Назара. Він говорив з компанією хлопців. Я підійшла,взяла його за руку,Назар помітив,що я вже повернулась,він попрощався зі своїми друзями і ми поїхали додому.

-А хто це був в жовтому светрі,такий брюнет? - зацікавлено запитала я.

-А навіщо тобі цікавитися іншими хлопцями? Це хлопець Каті.

-Нічого собі! Я цікавлюсь просто так.. ти ж в мене один єдиний.-поцілувала його в щоку,коли він вів авто.

-Ти більш так не роби!- посміхаючись подивився на мене.

-Що вже навіть не можна поцілувати свого хлопця?- радісним голосом сказала.

-Ну добре..можна,можна.

Ми приїхали додому,я попрощалась з Назаром і попрямувала до кімнати. З Ліною ми мали сьогодні зустрітися,але побачимось не в кафе,а в мене вдома,тому що надворі значно похолоднішало. Вже пів сьомої Ліна прийшла до мене,я була дуже рада її бачити. Сьогодні вона до школи не прийшла,тому не бачила її ще ні разу після того,як я попала в лікарню. При зустрічі Ліна мені подарувала подарунок,так як вона була в іншій країні. Я подивилася,це був великий магніт та лукум. Ми говорили дуже довго,час дуже швидко пройшов,вже стемніло тому я вирішила її провести,щоб так страшно не було. Закриваючи двері воріт,я побачила,як Назар виносив сміття,тому покликала його,щоб назад не було сумно йти.