Лікарня..

Я відкрила очі в обіймах Назара. Гладила його обличчя і просто любувалася ним. Це був найкращий вечір..На годиннику вже була восьма годину вечора,тому потрібно було прокидатися. Я ніжно погладила обличчя Назара,а потім поцілувала,так він і прокинувся,пригорнувши мене до себе. 

-Потрібно вже збиратися! Тим більше твої батьки..

- Давай ще трошки поваляємось. Не кожний же день проводимо разом в обіймах.Батьки..вони десь мають приїхати.-сонним голосом говорив Назар.- до речі як твої синці болять?- швидко схопився Назар.

-Та так трошки.- хоча боліли жахливо. Мене нудило,боліла голова,і здається була температура..

-Зараз я принесу мазь.- вже збирався вставати з ліжка,але я схватила руку і пригорнулася до нього.

-Не потрібно! Я вже буду йти.- просто хотіла піти до тітки і попросити про допомогу,адже я більше не могла все це терпіти,і не хотіла,щоб Назар бачив як мені погано.

-Чому? Давай сьогодні зустрінемось біля джерела.

-Добре.- але насправді не знала чи зможу.

Я встала з ліжка і впала. Назар схопився,підбіг до мене і взяв на руки.

-Ти можеш мене віднести  додому?- ледве промовила я.

- Авжеж. Я бачу тобі сильно погано..?- стривожено сказав Назар.

-Ні просто я сонна. - знову сказала не правду.

Назар мене приніс додому,поклав на диван,поцілував в щічку і сів біля мене.

-Іди поспи,тобі потрібен сон. А то я тебе розбудила…

-Не хочу,буду біля тебе.- посміхнувшись сказав.

-Іди,я хочу спати.- сказала,можливо і образливо для нього,але мені було дуже погано. І я намагалася якомога швидше його відправити додому,щоб мене подивилася тітка.

- Ну добре,якщо ти так хочеш,тоді я пішов.

Двері закрилися. Я ледве гукнула тітку,вона прийшла до мене,дала мені градусника,поміряла. Після цього взяла,щоб подивитися яка температура і градусник падає з рук,адже там було 39.9°С.

-Ліля,викликай швидку допомогу швидко!- одразу мені до лоба приклала руку.- Так ти ж вся гориш!-стривожено промовила тітка. Я вже просто не могла і просто відключилася.

Пройшло вже два місяці з того моменту,я ще досі  в лікарні. На дворі вже грудень місяць,а я ще досі тут.Випав перший сніг, так гарно за вікном.. В мене був струс мозку від сильних ударів Артема.. Я  читаю книгу,як до мене стукають в двері.

-Привіт! Як ти себе почуваєш?- ставлячи фрукти мені на тумбу і цілуючи мене запитав Назар.

-Набагато краще.- дивлячись в його очі я казала правду.

-Тоді ти ж мені сказала неправду, що тобі не добре. Відтепер тільки правда. Ти знаєш як я хвилювався. Цих два місяці не знаходив собі місця. Лікарі казали це чудо,що ти жива. А якби я тебе втратив.. Уявити страшно. Що ти зі мною робиш?

- Не хвилюйся так,я ж зараз з тобою,біля тебе і ти тримаєш мою руку,і цілуєш мої вуста.- заспокоювала я Назара.

-Так..зараз ти зі мною- обіймаючи і пригортаючи мене до себе Назар заспокоївся.

- А твоє день народження,в Ліліне день народження,я що все це пропустила..?

- На жаль так. До речі Ліна приїхала з відпочинку, через два дні як ти попала в лікарню.

- Оо хороша новина! Але ж ваші дні народження.- сумно промовила я.

-Що поробиш...Коли тебе мають виписувати? 

- Здається через тиждень,я ж тільки сьогодні прокинулась,ще мають за мною поспостерігати.

- Мм.. ще цілий тиждень...так довго..- засмучено говорив.

-Артем..що з ним?

- Він.. в нього рік покарання. 

- Ясно. А ти що робив цих два місяці без мене?

-Я.. я ходив до школи,потім до самого вечора був біля тебе,навіть свого дня народження не святкував,був біля джерела,згадував наші з тобою розмови..- якось сумно говорив Назар.

-Чому ти таким сумним голосом говориш? А на рахунок твого свята я ще щось придумаю.- стурбовано перебила я.

- Да так.. просто сильно хвилювався..- обіймаючи мене Назар відповів.

-Ти ж пам'ятаєш лише правду..

-Так це і є правда,перший місяць як ти попала в лікарню і не відкривала очей,я постійно був біля тебе,навіть не ходив до школи,турбувався…

Я його перебила, поцілувавши в губи. Наш поцілунок був ніжний,я була дуже щаслива,що можу його тримати за руку,цілувати в губи,обіймати його тіло,відчувати його запах та любуватися ним.

-Який же ти в мене красунчик..

-Дякую! А ти в мене. Я радий,що тебе зустрів в своєму житті. 

-Я теж. 

Ми не могли відвести очей один від одного,тому просто лежали на диванчику любуючись. Я прокинулась,але Назара вже не було. Подивилася всю палату і його дійсно не було,лише записка на йогурті." Люблю,цілую,видужуй- від Назара"

-Оо..це так приємно.

В лікарні було настільки скучно,що я не знала чим зайнятися. Аж ось я згадала,що в моїх самих близьких людей- Лілі та Назара були день народження,тому я вирішила пошукати щось в інтернеті. В телефоні я провела достатньо багато часу. Мені встигла поміняти крапельницю медсестра. Вечері я все ж таки знайшла їм подарунки,зробила замовлення,і була спокійна. Для Назара я вирішила купити нові наручні часи,а для Лілі солодкі духи.

Ось вже пролетіла неділя і настав день моєї виписки. Я встала, вмилася, почистила зуби. На годиннику була дев'ята година,тому вирішила,що час збирати речі. Я почала виймати свій одяг і складати в сумку,як до мене заходить Назар,Ліля,тітка і дядько Кален. Я була дуже рада всіх їх бачити,тому одразу підбігла в обіймах. Дійшла черга до Назара,я до нього притулилась і він мене поцілував у щоку. Тітка допомогла мені з одягом та іншими речами і ми пішли до авто.

-Можна ми з Мариною поїдемо на моєму авто.. і я ще хочу побути з нею до вечора.- звертався Назар до тітки.

-Авжеж,тільки якщо вона не проти.- відповіла тітка.

Я подивилась в очі Назара:

-Ні,я не проти. А звідки в тебе нове авто- допитливо я поцікавилась.

- Мені батьки подарила на моє день народження.- сідаючи в автомобіль, Назар відкрив мені дверця.

-Я теж тобі хочу дещо подарити.- говорила,виймаючи з свого портфеля подарунок,який прийшов мені ще три дні назад. Я показала йому.- Це тобі від мене,так як я не змогла тебе привітати на твій день народження,тому вітаю зараз.- Назар припаркувався і був зацікавлений в тому,що там.. Він відкрив, подивився..