Душевні розмови

На наступний день я прийшла до школи,але його не було.. і на другий і третій- він теж не прийшов до школи.Пробувши день я прийшла додому,я вирішила полежати. На годиннику 18:30,я вирішила прогулятися. Я гуляла дорогою і помітила стежку,я одразу згадала,як ми з мамою і татом робили тут пікнік,тому пішла по ній і опинилася біля джерела. Я завжди приходила в це місце,коли було сумно.Там було приблизно 5 альтанок і близько біля джерела стояла лавочка. Я сіла і подумала про своїх батьків. В мене на щоці потекла сльоза,я витерла її і просто дивилася на течію джерела. Я ще трохи посиділа, поспостерігала і повернулася додому. Прийшовши в кімнату я прийняла душ,ідучи до ліжка я помітила у вікні,як Назар пройшов повз.

-Значить з нам все гаразд- з полегшенням промовила я.

Прокинувшись я швиденько зібралася, сьогодні вирішила піти пішки. Закриваючи двері воріт я помітила, як Назар виходить з свого будинку.

-О привіт! Як ти? Вже одужав? Я переживала ці дні..

-Привіт! Так,вже одужав. Ти за мене хвилювалася..?

-Авжеж, ти ж все таки мій друг

-Вау,то я вже для тебе не просто одноклассник, а друг.- розсміявся Назар

-Ти ж все таки мене врятував, тому будеш моїм другом..

-Запросто.- з посмішкою ми пішли до школи.

Ідучи до школи ми розмовляли на різні теми і не помітили як прийшли вже. Паребувши уроки я пішла до Ліни, чомусь мені захотілось подивитися  у вікно і я помітила,що Ліля йде за ручку з якимось хлопцем,але лиця так і не побачила,лише як сестра щиро посміхається і щось розповідає. " Можливо це її хлопець"  З такою думкою я йшла до подруги. Ми обговорили проект і нарешті його закінчили,дуже були задоволені результатом,тому вирішили сходити в кафе. Ми сиділи до шостої вечора і розійшлися по домівках. Сьогодні я знову вирішила прийти до джерела, але трішки пізніше.Ось стукнула вже сьома година і я одягнула толстовку,сині джинси і взула кросівки. Ідучи до свого місця я читала в телефоні книгу,яка називається "Доля чи випадковість" Стефанія Лін. Ось вже я прийшла і сіла на лавочку. Я думала про своїх батьків,не знаю чому,але коли я сюди почала приходити то в думках лише вони. В мене знову почались котитися сльози.

-Мамо...тату..чому ви мене покинули. Як ви могли залишити мене саму.. Чому я повинна кожного вечора страждати..Чому саме я..?- крізь сльози я промовляла.

-Не плач.. - прошепотів Назар і поклав свою руку  мені на плече.

-Га..хто тут? Я обернула голову і побачила його.- Що ти тут робиш? Давно ти тут?

 -Доволі давно.Просто вирішив трішки поспостерігати. А тут я, тому що люблю сюди приходити кожного вечора.

-Ясно.- витираючи сльози сказала я.

-З твоїми..батьками..щось...сталося- якось стурбовано спитав Назар.

-Можна я не буду зараз про це говорити.- по щоці знову покотилися сльози.

-Авжеж..якщо тобі важко можеш і не розповідати.- легенько почав стукати по плечі.

Ми там сиділи майже до десятої години,і вирішила піти додому.

-Якщо ми знову на тому місці зустрінемось, то я тобі все розповім..

-Чекаю наступної зустрічі.- відкриваючи двері воріт,сказав.

Я прийшла в кімнату і відразу заснула.На наступний день я прокинулася досить пізно, адже сьогодні- субота. Ніякого навчання,ніяких уроків, вчителів. Це мене дуже радувало. Я переодягнулась та спустилась вниз- поснідати. Поснідавши, я вирішила продовжити читати книгу на подвір'ї. Дочитавши книгу я подивилась на годинник на ньому було 15:30. Я вирішила прогулятись,але мене зупинив голос Лілі.

-Ти куди?

-Хотіла погуляти,а що?

-Давай разом?? Я хочу дещо тобі розповісти.

-Добре пішли.- малим кроком ми попрямували в сторону школи.

-Я хотіла тобі розповісти про мого хлопця. Знаєш хто це? Це Любомир- наш новенький.

-Нічого собі! - аж зупинилася я.

-Він мені відразу сподобався, але зустрічатися запропонував Любчик.

-Ухти..оце так новина..я від тебе такого не очікувала. І що вас все серйозно?

-Ну так.. ми коли зустрічаємося він цілує мене в щічку,завжди тримаємося за руки. Це ж означає що ..

-Я не знаю. Я ж не була у стосунках.

-Ні..? Чому? Ти ж така вродлива?- сказала Ліля.

-Так. вродливість мені передалась від мами,але навіщо мені ті хлопці..- спокійно відповіла.- Мені багато хто признававсь в коханні,але я постійно відмовляла,тому що не хотіла ні з ким зустрічатися.

-Вауу.. я не знала що ти така популярна? -Шкода..розбила серця тим хлопцям- посміхаючись сказала Ліля

-Ліль..мені і так соромно згадувати все це, в тут ти ще..

-Все...добре-добре, я більше не буду.- взяла мене під руку і ми пішли далі.

Ми весело провели час,обговорили все,що могли. Мені стало холодно,адже почало темніти,тому ми розвернулися і пішли додому. Ввечері я прийняла душ і відразу лягла на ліжко і не помітила як заснула.