Знайомство

Усім привіт мене звуть Марина. Мені  шістнадцять. Навчаюсь у кращій школі свого міста.Маю подругу Ліну з якою знайомі з дитинства.Я живу з своїми кузенами,запитаєте ЧОМУ? А все тому,що я втратила своїх батьків в автокатастрофі,коли мені було п'ятнадцять…

Це було звичайне літо,яке починалося як і всі попередні канікули. В перший же день вечері до мами лунає дзвінок. Чутно було лише:

-Хочемо вас запросити на День народження нашої семимісячної Христинки. Будемо раді вас бачити…

Мама,тато і я почали збиратися. Я вирішила одягнути сині джинси і футболку з різнокольоровим левом.І підходячи до виходу з кімнати лунає дзвінок - це була Ліна:

-Оо Марино привіт! Ти можеш до мене прийти мої батьки поїхали на Полісся,а самій якось проводити час- сумно.

-Привіт! Зараз я батьків повідомлю. Все тоді до зустрічі! -відповіла я і швидко спустилася вниз.

- Мамоо! Я не зможу з вами поїхати,мене Ліна покликала до себе,тому гарно вам провести час.- поцілувавши маму і тата в щічку я хутко вибігла з будинку.

Ідучи вулицею,я помітила як на вулиці хмари стали сірими.

-Напевне буде дощ, або можливо гроза.- промовила я про себе.

Ось вже я стою перед порогом дому Ліни,піднявши руку,щоб постукати, але в цей  же момент Ліна різко відкриває двері і обіймає мене дуже міцно. В мене було здивування і в той же момент приємні відчуття. Я теж підняла руки і ми оставались в обіймах ще приблизно хвилину.

-Що сталося?- стурбовано запитала я  в подруги.

-Просто я дуже рада тебе бачити.-ми зайшли в будинок і сіли на м'який диван.

-Добре. - посміхнулася я- чим будемо займатись?

 -Давай дивитися якусь дораму або пограймо в якусь цікаву настільну гру.

-Добре тоді давай дивитися нашу улюблену дораму!- вигукнула я і сіла поряд з Ліною.

Ми почали дивитися дораму,як почало гриміти блискати і лити,як з відра,дощ. 

Він ставав сильнішим і сильнішим, і чомусь в мене заболіло серце. Але я не звернула на це уваги і далі почала дивитися телевізор. Приблизно через годину ми якраз закінчили дивитися дораму до мене дзвонить телефон- це  була мама:

-Ви донька містера Сміта і місіс Сміт? - хрипким голосом відповів хтось у телефон.

-Так. А що? І чому ви відповідаєте з маминого телефону.- стурбовано промовила я.

-Мені дуже шкода,але ваші батьки загинули в автокатастрофі.

В мене з руки падає телефон на землю  сідаю я і починаю гірко плакати промовляючи два слова:

-Мамо … Тато…

До мене швидко підбігла Ліна:

-Що сталося? Чому ти плачеш?-здивовано запитала Ліна.

-Мамо… Тато…-знову промовила я і обняла Ліну,заливаючись у сльозах.

Сьогодні серпень. Вже пройшло три місяці з того моменту як я втратила найдорожчих для мене людей.Згадуючи всі ті події,в мене постійно ллються сльози. Зараз я живу разом з тіткою Кален і дядьком Каленом,а також в них є дочка - Лілія,їй сімнадцять,але вчимося ми з нею разом у одному ж класі.

-Марино спускайся вечеряти!- вигукнула тітка.

Я одяглася у легку піжаму,спустилася і сіла за стіл. 

Ми повечеряли я подякувала і пішла до себе в кімнату. Через два дні почнеться навчання.