4. Нічна аварія

Осінь у цих краях вміла дивувати своїми раптовими змінами настрою: якщо вдень сонце ще намагалося зігріти землю своїм скупим промінням, то надвечір небо різко затягнуло важкими свинцевими хмарами. Вітер закружляв над яблуневими садами, змушуючи гілки тривожно стукати у вікна. Я сиділа на ліжку, обклавшись кількома книгами з бібліотеки, і намагалася зосередитися на робочих записах. Проте гул за стінами ставав дедалі гучнішим, перетворюючись на справжній шторм.

Раптом лампочка під абажуром на моїй тумбочці блимнула, тихо тріснула і згасла. Кімната миттєво поринула в густу темряву, яку розбавляв лише тьмяний відблиск блискавок за склом. Я відклала книгу і підтягнула коліна до підборіддя. Спочатку це здалося просто тимчасовою незручністю, звичайною подією для старовинного заміського будинку під час негоди.

Але минула година, а електрика не поверталася. Разом із темрявою в кімнату почав заповзати холод. Я доторкнулася до масивної чавунної батареї під вікном і здригнулася. Метал був абсолютно крижаним. Через відсутність струму вийшла з ладу і система опалення.

Повітря в гостьовому крилі охолоджувалося з неймовірною швидкістю, забираючи залишки тепла з кімнати. Я натягнула на себе вовняний светр із високим коміром, потім закуталася в найтовстішу ковдру, яку тільки змогла знайти в шафі, але це не допомагало. Холод пробирався під одяг, змушуючи тіло дрібно тремтіти. Пальці на ногах і руках здерев'яніли, а дихання перетворилося на сиву пару, що танула в повітрі.

Логіка підказувала, що треба встати, вийти в темний коридор і піти до господаря маєтку. Але я соромилася просити про допомогу. У пам'яті ще надто свіжими були його льодяні погляди та суворі накази не порушувати встановлені кордони. Марк дав чітко зрозуміти, що не бажає бачити мене за межами робочої зони, і піти до нього зараз означало б знову наразитися на його глухе роздратування. Тому я вперто сиділа на ліжку, кутаючись у плед, і сподівалася, що електрику скоро полагодять.

Коли мої зуби вже почали вибивати дрібний дріб, у коридорі пролунали розмірені кроки, що наближалися до моїх дверей. Почувся короткий стукіт, після якого двері одразу ж відчинилися.

Марк кинув на мене холодний погляд. У його руці був старовинний гасовий ліхтар, який відкидав теплі бурштинові відблиски на дерев'яні стіни. Чоловік був одягнений у щільний темний джемпер, його брови були нахмурені, а погляд залишався надзвичайно зосередженим. Він перетнув кімнату в кілька кроків і впевнено доторкнувся до батареї.

— Труби порожні. Циркуляційний насос зупинився, — його голос прозвучав глухо в тиші кімнати.

Він обернувся і подивився на мене. Світло ліхтаря вихопило з темряви мою зібгану на ліжку фігуру. Я намагалася вгамувати дрижаки, але марно. Мої губи, напевно, вже встигли збліднути від холоду.

Він важко зітхнув, провів долонею по своєму темному волоссю і ледь помітно похитав головою.

— Чому ви сидите тут і мовчите? — у його тоні не було злості, швидше втома та легкий докір. — Тут температура падає щохвилини. Ви збираєтеся захворіти на запалення легень просто в мене під дахом?

— Я не хотіла вас турбувати, — тихо відповіла я, ховаючи змерзлі пальці глибше в рукави светра. — Ви ж самі казали дотримуватися правил...

— Забудьте зараз про правила, — відрізав він, піднімаючи ліхтар вище. — У гостьовому крилі немає резервних джерел тепла. Ви тут замерзнете до ранку. Вставайте, ходімо.

Я не стала сперечатися. Скинувши з себе важку ковдру, я попрямувала за ним темним коридором. Барон, який чекав на нас біля сходів, радісно вильнув хвостом і побіг поруч зі мною.

Головна вітальня виявилася справжнім оазисом тепла. Це було просторе приміщення з м'якими килимами, книжковими шафами вздовж стін та глибокими кріслами; у масивному каміні вже весело палахкотів вогонь. Полум'я жадібно лизало сухі дубові поліна, наповнюючи кімнату затишним тріском і запахом деревного диму.

Марк вказав мені на крісло, що стояло найближче до вогнища. Я опустилася на м'яку оббивку, відчуваючи, як цілюще тепло миттєво починає проникати крізь тканину одягу, зігріваючи змерзлі кістки. Чоловік відійшов кудись у глибину кімнати і за мить повернувся з пухнастим вовняним пледом кольору паленого цукру. Він мовчки накинув його мені на плечі. На мить його міцні пальці ледь відчутно торкнулися моєї шиї, і від цього випадкового дотику всередині мене щось затріпотіло.

Потім він подав мені горнятко, від якого йшла духмяна пара.

— Це гарячий чай із чебрецем та медом. Пийте, — коротко наказав він, сідаючи у крісло навпроти.

Я обхопила кераміку обома долонями. Аромат трав заспокоював. Світло від каміна грало на обличчі Марка, пом'якшуючи його різкі риси — зараз він не здавався тим відстороненим господарем, який намагався вигнати мене в перший день. Він виглядав просто втомленим чоловіком, який шукав спокою у своєму домі. Тіні танцювали на стінах, створюючи химерні візерунки, а затишок цього моменту здавався майже магічним.

Ця тендітна ідилія розбилася вщент від різкого звуку. На столику біля Марка завібрував мобільний телефон. Екран яскраво спалахнув у напівтемряві, розрізаючи затишні тіні холодним білим світлом.

Марк потягнувся до апарата. Щойно він поглянув на дисплей, його обличчя змінилося. Тепло, яке ще хвилину тому пом'якшувало його погляд, миттєво зникло. Жовна на його вилицях різко окреслилися. 

Його пальці з силою стиснули телефон. Здавалося, повітря у вітальні раптом втратило все своє тепло. Він відкинув апарат на стіл екраном донизу, ніби це була отруйна змія. З його вуст зірвалося тихе, але дуже гірке зітхання. Він сперся ліктями на коліна і заховав обличчя в долонях, і у цій позі було стільки відчаю, що моє серце мимоволі стиснулося.

Я знала, що за правилами нашого контракту маю мовчати. Я мала б відвернутися, вдати, що нічого не помітила. Але я не змогла. 

Я поставила горнятко на край столика, відкинула плед і тихо підійшла до його крісла. Опустившись на килим біля його ніг, я опинилася зовсім поруч.