Між двома вогнями.

Вечір уже ховав сонце за горизонт, але набережна світилася теплими вогниками ліхтарів. Алсу й Тея йшли поруч, повільно, без мети. Повітря пахло рікою, свіжим хлібом з найближчої пекарні та чимось майже невловимим — відчуттям, що попереду все ще є час.

— А ти серйозно? — запитала Алсу, озираючись на подругу. — Прямо «на все життя»?
— Абсолютно, — впевнено відповіла Тея. — Може, навіть запросимо сюди весь курс… і ще тих, кого ти давно не бачила.
— Тобто Рея і… —
— І Нейта, — перебила вона з хитрою усмішкою. — Нехай побачать, яка ти зараз.

Алсу пирхнула. — Це буде не день народження, а реаліті-шоу.

Вдома вона довго лежала в ліжку, гортаючи чат з Нейтом. Кілька непрочитаних повідомлень від нього:

«Слухав сьогодні одну пісню і згадав тебе. Скину завтра»
«Ти в суботу вільна?»

Паралельно в іншому чаті — від Рея:

«Треба якось вибратися знову на річку. Хоча б удвох»

Телефон лежав між долонями, і Алсу відчувала, як у грудях росте дивне відчуття — не роздратування і не радість, а наче дві різні мелодії грають одночасно, і жодна не хоче стихнути.

Вона вимкнула екран і прошепотіла сама собі:
— Спершу день народження. Потім вирішу.

Їй здавалося, що за цей тиждень буде ще багато моментів, які вартуватимуть того, щоб залишитись у пам’яті.

Тиждень пролетів швидше, ніж Алсу очікувала.
Тея взяла все в свої руки: чат у класі гудів від повідомлень, хтось домовлявся про торт, хтось про колонки, а Альба вже планувала фотозону на набережній.

— Ти розумієш, що це буде не просто свято, а подія року? — сказала Альба, роздруковуючи величезний плакат із написом «15 — це тільки початок».

Алсу намагалася робити вигляд, що її це не хвилює. Але що ближче був 27 вересня, то сильніше вона відчувала, як у грудях росте хвиля: і очікування, і страху.

У день свята погода подарувала їй ідеальний вечір — прозоре осіннє повітря, трохи прохолодне, але без вітру. На набережній розвісили гірлянди, ковдри розклали на піску, а Тея привезла термоси з какао.

Першим прийшов Нейт. У темно-сірій куртці, з мотоциклетним шоломом у руці та тією самою спокійною посмішкою.
— З днем народження, — сказав він і простягнув їй маленьку коробочку. Усередині лежав срібний браслет із маленьким кулоном у формі півмісяця.
— Це… дуже красиво, — прошепотіла Алсу, і їй стало тепло так, що вона майже забула, як хвилювалась.

За пів години з’явився Рей. У чорній сорочці, з букетом айстр у руках і тією впевненою ходою, яку Алсу пам’ятала з літа.
— Привіт, імениннице, — він нахилився, щоб поцілувати її в щоку.

На кілька секунд час наче спинився. Нейт стояв трохи осторонь, спостерігаючи. Рей — прямо перед нею, з тим самим поглядом, який колись змусив її серце битися швидше.

— Ну що, — Тея з’явилась ззаду і плеснула Алсу по плечу. — Гості зібрались, починаємо?

Музика, сміх, теплі чашки какао в руках, гірлянди, що мерехтять у темряві. Але десь усередині Алсу відчувала: сьогодні щось зміниться.

Коли всі розійшлися по маленьких компаніях, вона залишилася біля води, вдивляючись у відбиття вогників у хвилях.
— Гарно тут, — сказав Нейт, підходячи. — Навіть коли багато людей, відчуваєш тишу.
Він хотів ще щось додати, але з іншого боку підійшов Рей.
— Можна тебе на хвилинку? — звернувся він до Алсу, навіть не глянувши на Нейта.

Вона подивилась на них обох. І зрозуміла, що хвилина, якої вона боялась, уже настала.

Алсу глибоко вдихнула, відчуваючи, як осіннє повітря пече легені.
— Якщо хочете поговорити, то давайте всі, — сказала вона, намагаючись, щоб голос звучав рівно.

Нейт і Рей на мить переглянулися — наче це було їхнє перше мовчазне змагання. Потім вони обидва сіли на дерев’яну лавку біля набережної, а вона вмостилася між ними.

— Почну я, — Рей схрестив руки. — Я знаю, що був не поруч. Зник. Може, це виглядало, ніби мені байдуже, але… — він замовк, шукаючи слова. — Я повернувся, бо зрозумів, що хочу знову бути в твоєму житті.

Алсу дивилась на його руки, які він стискав, і відчувала, як у пам’яті оживають літні вечори, дах, запах дощу.

— Твій хід, — тихо кинув Рей у бік Нейта.

Нейт стиснув губи, але не відвів погляду від Алсу.
— Я не з твого минулого. І я не прийшов сюди змагатися. Я просто хочу бути поряд. Без «колись» і без обіцянок, які можуть зникнути. Тільки зараз.

Її серце билося швидко, як після бігу. Обидві правди були різні — і обидві торкалися її.

— Ви обоє… — вона зупинилася, бо відчула, як у горлі піднімається клубок. — Ви обоє важливі. Але я не готова робити вибір тільки тому, що комусь із вас потрібно знати відповідь прямо зараз.

Рей опустив погляд, Нейт тихо кивнув.

— Може, це несправедливо, — додала Алсу. — Але я хочу зрозуміти, хто я зараз, перш ніж вирішувати, з ким мені йти далі.

Повз них пройшла Тея, несучи два термоси. Побачивши напружену атмосферу, вона кинула:
— Ну що, ви тут вже вирішили, хто переможе, чи ще треба пару раундів? — і, не чекаючи відповіді, пішла до гірлянди з лампочками.

Алсу засміялась крізь сльози. Напруга трохи спала. Вона встала й глянула на хлопців:
— Сьогодні мій день народження. І я хочу, щоб він залишився теплим спогадом. Не змушуйте мене згадувати його як бій без переможців.

Вона пішла до друзів, а Рей і Нейт залишилися на лавці, мовчки дивлячись на ріку.

Свято тривало. Біля столу хтось сперечався про те, чия музика краща — інді чи хіп-хоп, Джу Рьон танцювала з Альбою під старі хіти, а Тея влаштовувала фотосесію всім, хто потрапляв у зону світла від гірлянд.

Алсу намагалася бути з усіма — то сміялася з друзями, то допомагала комусь налити чай, то фотографувала захід сонця над рікою. Але вона відчувала на собі погляди — і Рея, і Нейта.

Коли вже зовсім стемніло, вони запалили маленьке вогнище в металевій бочці. Тепло від нього змішувалося з холодним нічним повітрям, і всі потроху притискалися ближче.

— Бажання загадала? — запитала Тея, коли Алсу задула свічки на торті.
— Так, — усміхнулась вона.
— І? —
— Не скажу. Бо не збудеться, — тихо відповіла, але в очах блиснуло щось майже дитяче.