24. Запрошення на осінній карнавал

МАША

Сьогодні наш з Поліною ранок починається зовсім не так, як зазвичай. Замість звичного будильника наполегливо й дзвінко теленькає дзвінок домофона. Я, ще напівсонна, у своєму кумедному фланелевому халаті й з хаосом на голові, чимдуж біжу в передпокій. Навіть уявити моторошно, кого принесло з самого рання, ще й без дзвінка та попередження.

Прибігши, сонно зиркаю на екран домофона. Перед воротами стоїть усміхнений кур’єр у фірмовій кепці й тримає в руках щось невелике, але неймовірно красиве, схоже на конверт, перев’язаний тонкою джутовою мотузкою із сухим листком багряного клена. Добре що він тримає конверт високо, щось тицяючи в телефоні.

Знімаю слухавку й одразу чую:

— Доброго ранку, пані Маріє! Вам лист.

Зітхаю, відчиняю ворота, бо ж я іще сплю. Виходжу на сходи, кутаючись у халат. А кур’єр уже поруч. Оце спритний.

— Гарного дня! — хлопець миттєво вручає мені цей пакуночок, розвертається й майже бігом тікає з мого двору.

Я кілька секунд просто стою на порозі, вдихаючи прохолодне ранкове повітря, що пахне прілим листям і приморозком, і дивлюся юнакові услід. Дивний якийсь. Погляд стрибає на конверт, зацікавлено роздивляюся його. Ніяких підписів «від кого», ніяких штампів. Розриваю мотузку й витягаю звідти дивовижної краси осінню листівку. На ній — акварельний малюнок старого клена, під яким мерехтять гірлянди й світяться гарбузи. Точна копія того, що ми з Поліною влаштували вчора ввечері! Посмішка торкається моїх вуст.

Перевертаю листівку. На звороті акуратним, впевненим і дещо розмашистим почерком виведено:

«Маріє, запрошуємо вас із Поліною на какао під старим кленом сьогодні о 19:00. На галявині відбудеться осіннє карнавальне свято для всього нашого кварталу.»

Серце чомусь робить викрутас і починає битися швидше. «... Осіннє карнавальне свято», — промайнуло в голові. Оце Поліна зрадіє.

— Хто там, Маш? — з коридору вибігає Поліна. Вона вже в шкільній формі, але з розпущеними косами. Мала миттю вихоплює в мене з рук листівку, спритно пробігає очима по рядках і вибухає таким захопленим вереском, що в мене аж у вухах закладає. — А-а-а! Ура! Нас запрошено на карнавальне свято! Машо, це ж так круто! Ми ж підемо?! Скажи, що ми підемо! Ну, будь ласочка! Маш...

— Поліно, почекай... Я не знаю, — напружуюся я. Щось мені лячно. — А раптом це якась пастка від Канцера? Він же вчора образився на нас. Поліно, я не можу тобі нічого обіцяти...

— Ну, Маш... — хмуриться мала. — Та ніяка це не пастка! Він просто зрозумів, що ми круті! — впевнено розпоряджається мала, уперши руки в боки, як справжня господиня будинку. — Ми обов’язково підемо! І крапка! Я не пропущу карнавал! І з чого ти взяла, що Канцер? Такий скнара не здатен на такий вчинок.

Ну й сказане. Мала знає своє. Снідаємо та їдемо з кварталу.

Цілий день я ходжу як на голках. Думки про це запрошення не дають мені спокою ні на хвилину. На роботі я роблю безглузді помилки, переплутую документи. Постійно визираю у вікно на осіннє небо й ловлю себе на думці, що моя душевна рівновага повністю розбита. І щось мені підказує, що це запрошення — справа рук мого суворого сусіда. Що він надумав? Чому саме какао? І звідки в ньому раптом узялася ця романтична жилка? А може, Поліна права? Він на таке точно не здатен.

День злетів, наче й не було. Забираю Поліну зі школи раніше останнього уроку, за що отримую від неї мільйон обіймів. Вона палає від захвату.

— Так, план такий! — оголошую я, сідаючи за кермо. — Якщо це свято всього кварталу, ми повинні виглядати просто карколомно! Ніякого скромного одягу — ми повинні виглядати, мов самі богині, що зійшли з Олімпу підкорити світ.

— Підписуюся під кожним твоїм словом, Маш. Поїхали!

Ми з вереском і сміхом мчимо в торговий центр. Купуємо купу осінньої атрибутики для вечірки: маленькі декоративні гарбузики, кольорові ліхтарики, маски для карнавалу, а потім мчимо в салон краси. Поліні роблять неймовірну зачіску з плетеними в кіски помаранчевими стрічками, а мені вкладають моє руде волосся м’якими, великими хвилями й роблять легкий, сяючий макіяж, що підкреслює очі.

Коли ми повертаємося додому, над селищем уже панують глибокі барвисті сутінки, у яких на галявині під старим кленом людно. Грає музика, купа яток. Причепурившись і швидко переодягнувшись — я обираю затишну, але дуже елегантну сукню кольору стиглої гірчиці із широким шкіряним поясом, а Поліна вбирається в сукню з пишною спідницею та кумедний капелюшок-гарбузик, — ми виходимо на вулицю, а вона констатує:

— Наче Хелловін, але ще рано.

І ми просто завмираємо на порозі.

Наша за зазвичай тиха й темна вулиця перетворилася на справжню осінню казку! Галявина біля старого клена просто вирує життям! По всьому периметру розвішані сотні теплих гірлянд, на деревах висять паперові ліхтарики у формі осіннього листя, а вздовж стежок стоять десятки палаючих гарбузів-ліхтарів Джека, що посміхаються в темряві кривими посмішками.

З великих колонок лунає драйвова, але водночас неймовірно затишна джазова й карнавальна музика. Повітря густо просочене запахами, від яких паморочиться в голові: тут змішалися аромати печених яблук із корицею, смажених каштанів, гарячого глінтвейну, карамелі та сухих кленових гілок, що потішно тріщать у великих чашах для вогню.

Повно люду! Усі сусіди, яких я раніше бачила лише мимоволі через паркан чи проїздом, а зараз тут — у кумедних масках, з капелюхами, у яскравих пледах. Вони сміються, танцюють, п’ють зігріваючі напої з великих глиняних кухлів. Навколишнє оточення нагадує справжній осінній ярмарок десь у затишному містечку.

— Ух ти-и-и! — видихає Поліна, стискаючи мою долоню. Її очі горять таким дитячим щастям, що в мене самої в грудях розливається хвиля ніжності. — Машо, дивись, як тут гарно! Це ж просто неймовірно!

— Це й справді казково, — зірвано шепочу я, оглядаючи це свято барв, світла й ароматів.

Серце починає калатати, мов шалене. Я вражена, але зараз шукаю очима високу силуетну постать Канцера. Серед цього натовпу, серед музики й мерехтіння вогнів я намагаюся знайти його, адже чомусь просто переконана, що це він усе влаштував. Усередині мене все тремтить від передчуття. Що чекає нас під тим кленом? І як мені дивитися в очі Канцеру, якщо раптом зустріну його тут?!