14. Чекаємо четверга

ОЛЕГ

Губи самі собою розтягнулися в задоволеній, хижій усмішці. Доля не просто давала мені шанс, вона подала мені його прямо на золотому блюдечку.

— Олегу Романовичу? Щось не так із заявою? — здивовано перепитує Іван Іванович, спостерігаючи за моєю дивною реакцією.

Відриваючись від заяви, пильно зиркаю на підлеглого і не можу втримати посмішки.

— Усе просто чудово, Іване Івановичу, — запевняю, відкинувшись на спинку шкіряного крісла й переплітаючи пальці. — Більше ніж чудово. Але щодо цього замовлення... У мене будуть окремі вказівки.

— Ви хочете відмовити? У нас дійсно всі бригади розписані на об’єктах у центрі... — бідкається чоловік.

— Ні, у жодному разі не відмовляти, — перебив я його, примружившись. — Але й поспішати ми не будемо. Вигадайте будь-яку переконливу причину. Скажіть, що супер виконроби зараз на складному об’єкті, або, що матеріали затримуються на митниці... Або, що потрібна додаткова технологічна пауза... Словом, зробіть так, щоб наша бригада не їхала до неї щонайменше до четверга.

Іван Іванович спантеличено кліпнув очима, виражаючи повне нерозуміння мого прохання.

— Перепрошую, Олегу Романовичу... Але дівчина наполягала на терміновості. Якщо ми відкладемо огляд об’єкта аж до четверга, вона може просто знайти інших майстрів через оголошення! Навіщо нам ризикувати клієнтом?

— Повірте, Іване Івановичу, не знайде, — спокійно й впевнено запевняю я. — А якщо й знайде — ті «шабашники» розвалять їй хату ще більше. Вона точно почекає. Передайте їй, що огляд об’єкта відбудеться у четвер. І не раніше. Ну і звісно перепросіть за незручності.

— Але чому саме четвер?.. Я щось не розумію логіки, — хмуриться Іван Іванович.

— Так потрібно, — коротко відрізаю я, даючи зрозуміти, що тема закрита. — Це моє особисте прохання. Проконтролюйте це самі, будь ласка.

Іван Іванович лише зітхає, хитає заклопотано головою, але суперечити мені не зважується.

— Добре, як скажете. Зателефоную їй і узгоджу все на четвер. Тепер щодо поточних питань по цьому ж кварталу...

Далі заступник почав розважливо та довго доповідати про постачання цегли, затримку бетоновозів та звіти для міської ради. Я вдаю, що слухаю, періодично киваючи у відповідь, але мої думки дуже далеко від сухих цифр і кошторисів.

Мій погляд мимоволі перевівся на двері кабінету, де за скляною перегородкою працює моя секретарка Ярина. Ярина — досить приваблива, доглянута дівчина, яка завжди намагається привернути мою увагу глибоким декольте, короткими спідницями та тонкими парфумами. Раніше я, можливо, скористався б такою легковажною кокетливістю для розрядки.

Але зараз... Подивившись на Ярину, я ловлю себе на думці, що її вилизаний, ідеально підігнаний під офісні стандарти образ викликає в мене лише нудьгу. У ній немає жодної краплі тієї дикої, первісної пристрасті, яка вирує в моїй бешкетниці-сусідоньці. У Ярини немає того гордого погляду, того зухвалого сарказму й того вогню, від якого в мене вже три дні палає все всередині.

Маша. Лише Маша Остапів захопила місце в моїй голові.

До четверга залишилося три дні. Три дні, за які моя шановна Маша трохи понервує, чекаючи на майстрів, і остаточно втратить пильність. А в четвер на огляд її об’єкта приїде не просто виконроб...

У четвер на неї чекає дуже хороший сюрприз. І цього разу вона точно не сховається за дверима свого будинку. Вже хочу подивитися на її реакцію. Але я як справжній гурман витримаю цю холодну паузу.