Розділ 1

- Я вагітна, - випалюю чоловікові радісну новину.

- Чудово. Завтра зробиш аборт.

Сава розвертається до мене спиною. Продовжує робити каву як ні в чому не бувало.

А я гіпнозую його спину, обтягнуту білою сорочкою, і нічого не розумію. Міцніше стискаю тест на вагітність, немов чіпляючись за реальність, що вислизає.

Я часто моргаю, ніби це прожене ману. Туман розвіється, і там буде інша реакція.

Звісно, чоловік зрадіє! Зараз він усміхнеться, кинеться до мене. Закружить, поцілує. Скаже, який він щасливий і кохає мене.

Адже ми давно планували вагітність, цикл відстежували, відмовилися від усіх шкідливих звичок.

Ми хотіли дитину.

Сава не може мені заявляти, щоб я позбулася...

Ні. Нісенітниця якась.

- Сав, ти мене чуєш? - кличу тріснутим голосом. - Я чекаю дитину.

- Я зрозумів, - ліниво відгукується чоловік, дістає з холодильника вершки. - Ти каву будеш?

- Каву?

- Так, каву. День був важкий, помру без кофеїну. Тобі теж не завадить, судячи з усього.

- Дубінін! Ти з глузду з'їхав?! Яка, до біса, кава? Я...

- Вагітна? Або з амнезією? Ти вже говорила. Я тебе почув. Зрозумів. І своє рішення сказав. Повторювати немає потреби.

Я хитаю головою. Не можу повірити в почуте. Істерично усміхаюся, притискаючи долоню до живота. Спираюся на стіну, відчуваючи, як підгинаються ноги.

Ковтаю клубок у горлі, мене починає нудити. І трясти. Колотить так, наче землетрус наздогнав.

Але це просто моє звичне життя руйнується.

Я весь день із нетерпінням чекала повернення чоловіка з роботи. Кружляла навколо позитивного тесту, борючись із бажанням просто відправити фотографію.

А замість привітань...

Я отримую жорстокий удар під дих.

Господи, який аборт?

Як чоловік може пропонувати таке?!

Я не розумію. Мізки просто відключаються, залишаючи тотальну порожнечу. Ніби всі нейрони згорають за мить, не можу я думати.

Дивлюся на широку спину, все розпливається перед очима. Через мить я розумію, що почала плакати.

Сльози струмком течуть по щоках, мене лихоманить. Усередині агонія пульсує. Нестерпний біль.

Сава ніби вдарив мене. Дуже сильно. Іскри з очей, тотальне спустошення.

Однією фразою чоловік вбиває всю любов, що була в нас. Ми ж...

Ми чотири роки разом. Три одружені. Два плануємо дитину.

А тепер...

Я затискаю рот долонями, намагаюся заглушити схлипи. Ніби не дозволяю собі, щоб Сава почув.

Він усе ще стоїть до мене спиною. Продовжує готувати свою кляту каву. Розмішує цукор, ложкою стукає об кухоль.

Дзинь. Дзинь. Дзинь.

По мізках б'є. Ніби за сигналом вприскує нову порцію болю в кров.

- Мара, - чоловік зітхає, розвертається. - Не треба цього.

- Чого? - розгублено перепитую.

- Сліз. Я їх не люблю. І вони на мене не діють. Це зважене рішення. Я його не зміню. Розумієш?

Я киваю. Потім хитаю головою. Не розумію. Нічогісінько не розумію. Начебто чітко чую слова Сави, але до мозку вони не долітають.

Здаються суцільною маячнею.

Зараз мана зникне.

Все виявиться поганим сном.

Але чомусь нічого не закінчується, натякаючи, що це все реальність.

Сава робить ковток кави, не зводячи з мене погляду. Байдужого, трохи втомленого. Ніби моя реакція дратує його.

Чоловік повільно відставляє кухоль, крокує в моєму напрямку. Я сильніше втискаюся в стінку. Не можу поворухнутися.

Усе тіло немов оніміло.

Я... Я ніколи не вважала себе слабкою. Або дуже вразливою. Була впевнена, що впораюся з будь-якими проблемами.

Особливо поруч із таким чоловіком, як Сава. Рішучий, владний, опікунський. Він, немов гора, закривав від усіх негараздів.

Тепер ця гора розчавлює мене.

- Мар'ям, - чоловік називає повним ім'ям, змушуючи здригнутися. Чіпляє моє підборіддя двома пальцями, змушуючи мене подивитися на нього. - Ти ж розумна дівчинка. От і не дуркуй зараз. Запишись на аборт і полегши нам двом життя.

Сава нависає наді мною. Він набагато вищий за мене. Це мені завжди подобалося в чоловікові. Господи, мені все в ньому подобалося, навіть недоліки.

Жорсткий характер. Колюча щетина. Прищур темних очей. Дурманний запах одеколону.

Як чоловік уві сні притягує до себе, не дозволяючи дихати.

Як злиться, коли я взимку легко одягаюся.

Мій Сава.