Аня прокинулась в ліжку виховательки, там де минулого разу вона застала Ваню. Вихователька сиділа поруч і займалася своїми справами. Дівчинка не пам’ятала, як і чому вона опинилась у цьому ліжку. Аня підвелась і сіла. Голова ще продовжувала боліти. Раптом голова взагалі запаморочилась і дівчинка лягла. Вихователька побачила, що Аня намагалась підвестись і звернулась до неї.
- Тобі треба відпочивати. Лежи. Лікар сказав лежати.
- Де Юрко? Що з ним? – стривожено запитала Аня.
- З ним все гаразд. Його вчасно врятували. Він у лікарні.
- А де Ваня? Він же тут спав? – продовжувала запитувати Аня.
- Він також у лікарні. У нього сталося запалення легенів.
- А чому я тоді не в лікарні? – знову запитала Аня.
- Лікар сказала, що у тебе шок і тобі потрібно відлежатись у спокої.
- Я не хочу відлежатись. Тим більше я не хочу лежати тут, - сказала Аня з тим, щоб перейти на своє ліжко і потайки дістати телефон та зателефонувати мамі, за якою дуже скучила.
- Давай ти не будеш командувати! Подивись скільки клопоту ти завдала людям навколо себе. Полежиш тут допоки психолог не вирішить що далі з тобою робити. Вона буде вирішувати, а не ти, - суворо відповіла вихователька.
- Я хочу до мами, - насупившись відповіла дівчинка.
- Ти залишишся тут! – ще суворіше відповіла вихователька і додала, - я не хочу через тебе мати ще більше клопоту.
Аня спробувала підвестися на ліжку, але в неї запаморочилося в голові. Та її стало зле. Розуміючи, що самостійно вона не зможе дістатися до своєї таємної схованки, дівчинка, вагаючись, все ж звернулась до виховательки.
- Я хочу зателефонувати мамі, - сказала Аня.
Вихователька просто промовчала, чим ще більше роздратувала дівчинку.
- Я хочу зателефонувати мамі! – більш наполегливо сказала Аня.
- Мало, що ти там хочеш, - байдуже відповіла вихователька.
- Я все одно їй зателефоную! – образливо відповіла Аня і повернулася обличчям в інший бік.
- Ти егоїстична і неслухняна дівчинка! Через тебе одні проблеми! Подивися, скільки людей постраждало через твій непослух!
- Ми просто хотіли наловити коників і зробити змагання, - намагаючись виправдатися, відповіла Аня.
- Не ми, а ти! І подивися, що з ним сталося. Слава Богу, він живий! Але ти взагалі не розумієш, скільки клопоту ти заподіяла людям навколо цієї своєю витівки. Скільки людей ти підняла на ноги. А ти подумала про те, що у Юрка старенькі бабуся і дідусь, і що їх серце може не витримати, коли вони дізнаються, що Юра зник?! А ти подумала про те, що всі дітки в Центрі не спали, хвилювалися за вас. А ти взагалі подумала про те, що ви могли загинути?
- Ви розмовляєте зі мною наче дракон, - перелякано відповіла Ані та швидко відсунулась на ліжку від виховательки.
- Так! - образилась вихователька, - я відмовляюсь це більше терпіти! Я йду за психологом. Нехай вона відправляє тебе до лікарні. Тебе треба лікувати, - відповіла жіночка і вийшла.
Через пару хвилин вихователька вже повернулась з молодою симпатичною жіночкою.
- Анюта, як почуваєшся? – привітно спитала психолог.
- Голова паморочиться, - не менш привітно відповіла Аня.
- Ти можеш підвестися або встати?
- Ні. Я намагалась.
- Давай я виміряю тобі тиск, - сказала психолог і дістала з кишені якийсь електронний прилад та повісила дівчинці на руку.
За хвилину психолог глянула результат вимірювання, відстебнула липучку і схвильовано зауважила.
- Тиск високий... Аня, як тобі спалося?
- Я нічого не пам’ятаю.
- А що ти пам’ятаєш?
- Як Юрка вкусила зміюка.
- І все? А як вас врятували? Як ти опинилась тут?
- Ні. Мені стало зле і я більше нічого не пам’ятаю.
- А від чого тобі стало зле, пам’ятаєш?
- В мене сильно заболіла голова.
- Чому вихователька каже, що тобі мариться дракон?
- Вона лякала мене, наче дракон.
- І як саме тебе лякає дракон?
- Він говорить, що якщо я буду погано поводитися, то мої рідні загинуть.
- Правильно я тебе зрозуміла, ти боїшся втрати своїх рідних?
- Так, - поміркувавши трохи, відповіла Аня.
- Скажи, сонечко, а коли перший раз тобі з’явився дракон?
- Коли ми тікали з дому, він з’явився і почав жбурляли в нас вогняні кулі.
- Я тебе зрозуміла. І як часто він тобі з’являється?
- Кожного разу, коли мені лячно або боле на душі.
- Але ж ти не боялась піти до лісу сама?
- Ні.
- Тобто ти дуже смілива дівчинка?