Розділ 19

На фінальний сніданок я прийшла без каблучки. Оксана помітила відразу, але нічого не запитала при інших. Святослав сидів окремо, ближче до виходу. Перед ним стояла неторкнута кава, на стільці — рюкзак із технікою.

Матеа роздавала останні сторінки альбомів. Увечері кожна пара мала повторити першу фотографію біля арки й вибрати один кадр із тижня. Я дивилася на порожнє місце для фінального знімка й не могла уявити, що стану під аркою зі Святославом за кілька годин після нашої розмови.

— Ми не братимемо участі в церемонії, — сказала я Матеа.

Вона прийняла це без запитань.

— Я повідомлю фотографа. Ваш альбом можна завершити без останнього кадру.

— Перепрошую, що створили проблеми.

— Програма для людей, а не люди для програми, — відповіла вона. — Іноді порожня сторінка теж є частиною історії.

Фраза могла прозвучати підготовленою, але Матеа вже закривала альбом і перевіряла список трансферів. Вона не вимагала одкровень і не намагалася нас помирити.

Оксана дочекалася, коли ми лишилися біля столу удвох.

— Він зробив щось, чого не можна виправити? — запитала вона.

— Не знаю. І сьогодні вирішувати не хочу.

— От і добре. Поговорити ви вже встигли, он як він сидить. А рішення може почекати.

Святослав справді сидів нерухомо, дивлячись на причал. Оксана долила мені кави.

— Віктор колись приховав, що йому запропонували роботу в іншому місті. Не хотів, щоб я відмовляла, бо думав: моя думка завадить йому зробити правильний вибір. Ми не розмовляли пів року.

— І пробачили?

— Через сім років. Коли він уже не просив пробачення, а навчився питати. Тільки не бери з нас приклад щодо термінів.

Вона усміхнулася, але в очах лишилася серйозність.

До номера я не повернулася. Пішла в бізнес-зону біля рецепції, відкрила ноутбук і виписала в новий блокнот дві окремі колонки. У першій — те, що знала як гостя: сервіс, програма, номер, кухня, доступ до міста. У другій — будівництво, стежка, документи Івани, нічні вантажівки, слова Томислава. Між колонками лишалося більше зв’язків, ніж хотілося редакції, але менше, ніж намагався показати Святослав. Мені потрібні були факти, здатні витримати не тільки емоцію цього тижня.

Об одинадцятій до бізнес-зони зайшли Томислав, Дора й чоловік у сірому костюмі. Святослав ішов позаду. Він не дивився на мене, доки Томислав не зупинився біля столу.

— Пані Бойко, нам потрібно поговорити з вами обома, — сказав він.

Нас запросили не у винну кімнату, а до офісу адміністрації. На столі лежали роздруківки: кадр із камери біля хвіртки, список входів за перепусткою Луки, фотографія слідів біля старої дороги. Нічних знімків у них досі не було.

Чоловік у костюмі представився юристом курорту й повідомив, що Святослав порушив правила безпеки, отримав доступ до службової зони під неправдивим приводом і, ймовірно, здійснював несанкціоновану комерційну зйомку.

— Пані Бойко не знала про окремий матеріал, — сказав Святослав. — Я використав поїздку з власною метою. Усі питання щодо фотографій адресуйте мені.

Я повернулася до нього.

— Не говори за мене.

— Я говорю про факти.

— Я була з тобою біля дороги.

Юрист відразу записав це. Святослав стиснув щелепу.

— Дарина побачила вантажівки, але не брала техніку й не входила на вашу територію, — уточнив він.

— Я вела нотатки, — сказала я. — Як журналістка.

Томислав відкинувся на спинку крісла.

— Ви усвідомлюєте, що ваша анонімна перевірка закінчена? Ми повідомили «Лінію» про конфлікт інтересів. До полудня ви обоє маєте залишити Vela Mare.

— До від’їзду я хочу отримати офіційну відповідь на запитання, — сказала я й увімкнула диктофон на телефоні. — Ви згодні, щоб розмова записувалася?

Юрист нахилився до Томислава, вони коротко порадилися.

— Згоден, — відповів власник. — Якщо отримаю повний запис.

Я почала з меж дозволеного будівництва, дати зупинення робіт і зміни технічного висновку. Томислав не був дурним чи неготовим. Він пояснив, що перший документ мав рекомендаційний характер, інша компанія провела додаткові дослідження, а нічні поставки стосувалися дозволених робіт із безпеки. Прибережну стежку закрили через ризик каменепаду, не для приватизації бухти. Івана, за його словами, вимагала зупинити весь проєкт після того, як компанія не продовжила її контракт.

— Чи надасте документи, що підтверджують ці твердження? — запитала я.

— Офіційному запиту редакції — так, у межах закону.

— Чи був Лука Марич звільнений через доступ Святослава?

— Відсторонений до завершення перевірки.

Святослав ледь помітно змінив положення рук. Його рішення вже мало наслідок для людини, яку він намагався захистити.

Розмова тривала сорок хвилин. Наприкінці юрист зажадав письмового підтвердження, що ми не поширюватимемо фотографії приватних зон без правової оцінки. Святослав відмовився підписувати документ до консультації зі своїм виданням.