Розділ 18

Уранці канапа стояла порожня. На спинці лежала акуратно складена ковдра, на столі — записка: «У Матеа. Попросив інший номер. Повернуся до дев’ятої».

Я прочитала двічі. Канапа була акуратно прибрана, його речі зникли з ванної, а записка повідомляла рівно те, що мені потрібно було знати. Святослав виконав моє прохання буквально й без спроб виторгувати розмову.

Я сама попросила його піти, проте порожній номер здавався більшим, ніж першого дня.

О восьмій я відкрила ноутбук, щоб дописати оцінку програми. Офіційні фотографії лежали в спільній папці, яку Святослав створив для мене. У ній не було нічних кадрів чи документів Івани — лише матеріали для «Лінії».

Коли я натиснула на серію з ресторану, у правому кутку вискочило системне сповіщення календаря. Обліковий запис Святослава лишився під’єднаним після вчорашнього відбору.

«Вівторок, 07:00. Публікація: “Рай за зачиненими воротами”».

Нижче — назва міжнародного видання, з яким він працював, і позначка «фінальна версія до понеділка, 18:00».

Пошти й документів я не торкалася: сфотографувала сповіщення своїм телефоном і від’єднала його обліковий запис від ноутбука.

Святослав повернувся без п’яти дев’ята. У руках тримав дві чашки кави, але, побачивши моє обличчя, поставив їх біля дверей.

— Матеріал виходить завтра о сьомій, — сказала я. — Ти знав це ще до вчорашньої ночі.

Він зачинив двері.

— Так. Дату призначили ще до вчорашньої ночі.

— І дозволив мені думати, що ми спершу перевіримо документи й вирішимо, як діяти.

— Ми перевіряємо. Текст ще не зданий.

— До сьогоднішньої шостої. А у вівторок мій журнал прокинеться з рекламним контрактом і готовим скандалом, у який я в’їхала під виглядом твоєї дружини.

— Твого імені в матеріалі немає. Назви «Лінії» теж.

— Зате буде програма для молодят, цей тиждень і фотографії, які ти міг зробити тільки тому, що приїхав зі мною. Вони вже знають, хто ми. Ірина знає. Уся редакція зрозуміє за першим абзацом.

— Якщо відкласти, Томислав устигне змінити режим робіт, прибрати техніку й натиснути на Івану. Публікація захищає джерело.

— Ти повторюєш це щоразу, коли тобі потрібна причина нічого не пояснювати.

Святослав підійшов до столу, але лишився з іншого боку.

— Я не міг назвати дату, поки не знав, чи матиму доказ нічних робіт.

— Учора ти його вже мав. До того, як ми читали обітниці. І навіть до того, як повернулися сюди.

Його мовчання стало відповіддю.

Я згадала, як він знімав шпильки з мого волосся, обіцяв не змушувати вгадувати, говорив про вечерю після повернення. Щирість цих моментів нічого не полегшувала. Святослав відокремив почуття від рішення, яке стосувалося мене, і залишив собі зручнішу частину правди.

— Ти міг сказати: «У вівторок виходить матеріал. Якщо лишаєшся зі мною, твоя робота може постраждати». І тоді я сама вирішила б, чи хочу йти вночі, тримати тебе за руку й лягати з тобою в ліжко.

— Я не використовував близькість, щоб отримати кадри.

— Ні. Кадри ти отримав раніше. Ти використав мою довіру, щоб не відповідати на незручне запитання.

— Я боявся, що ти повідомиш Ірині й вона зупинить матеріал.

— Тобто не довіряв мені професійно, але хотів, щоб я довірилася тобі особисто.

Святослав провів долонею по обличчю. Під очима лежали тіні — він теж майже не спав.

— Так, — сказав нарешті. — Коли ти формулюєш саме так, звучить огидно. Але так і було.

Я вже приготувала відповідь на його виправдання, але Святослав замовк. Невимовлені слова так і лишилися в мене на язиці.

— Я можу прибрати з тексту все, що вказує на тебе й журнал.

— Ти не можеш прибрати факт, що був тут як мій чоловік. Без мене в тебе не було б доступу.

— Тоді поставлю публікацію на паузу.

— Бо тебе викрили?

Він здригнувся ледь помітно.

— Бо мав сказати раніше.

Я зняла каблучку. На шкірі лишилася світла смуга, хоча метал був на пальці менше тижня. Поклала її на стіл поруч із шкіряним футляром.

— Не треба зупиняти матеріал, щоб я швидше пробачила. Зроби те, що вважаєш правильним, і прийми наслідки. Я зроблю так само.

— Що ти збираєшся робити?

— Завершити перевірку. Поговорити з редакцією. Вирішити, чи є в цій історії матеріал, який я готова підписати власним ім’ям.

— Я передам тобі всі документи, якщо Івана погодиться.

— Передай. Але не сприймай це як знак, що між нами все гаразд.

— Не сприйматиму, — відповів Святослав.

Матеа знайшла для нього маленький номер у службовому корпусі. Святослав зібрав речі без театральних пауз. Забрав техніку, одяг і стару ковдру, яку принесли на канапу. Новий футляр залишив на столі.