Глава 35

Переді мною стояла Клара, мати Марка. На її губах грала лукава посмішка і я несвідомо прикрила живіт руками.

-Впустиш? -запитала жінка, не припиняючи посміхатись.

-Що Ви зробили? -істерично крикнула, дивлячись на двох охоронців, тіла яких нерухомо валялись на бруківці.

-Вони сплять. -махнула жіночка рукою та безцеремонно посунула мене з порогу. Як тільки вона опинилась у будинку, я поспішила випровадити її.

-Скоро тут буде Марк! Якщо Ви нашкодите мені або...

-Та заспокойся, істеричка! -голосно крикнула Клара, хмурячись та закриваючи вхідні двері. -Холодно. -пояснила свої дії.

-Хто там, Медіно? -крикнула Рейчел з верхнього поверху, схиляючись на поручні.

-Дзвони Марку! -злякано крикнула, відходячи від жінки якомога далі. -Вона щось зробила з охоронцями.

Якби Рейчел не була темношкірою, впевнена, вона б побіліла. В наступну мить дівчина зірвалась з місця та побігла до своєї кімнати.

Клара цокнула язиком, зневажливо дивлячись на мене, а потім з шаленою швидкістю помчала за Рейчел. Та вона була у рази три швидшою за будь-яку людину!
Моє серце шалено калатало, а я сама, наперед попросивши вибачення у Рейчел, помчала з будинку. Боса. В одній піжамі. Чорт, як холодно! Вітер пробирав до кісток і навіть не думав зупинятись. Відкинувши прилипле волосся з обличчя, я вхопилась за ручку воріт, але мої зап’ястя несподівано перехопив лисуватий чоловік.

-Клара не дозволяла! -прошипів, скручуючи мене в бублик та несучи до будинку.

-Відпусти! Я вагітна, геть від мене. Я Марку розповім.

-Не встигнеш. -заіржав цей покидьок, заштовхуючи мене до квартири та зачиняючи двері перед носом.

-Хто тебе тікати просив? -розминаючи шию, запитала Клара. У вітальні, на диванчику, мирно лежала Рейчел, і від цієї картини у мене ледь серце не стало. -Все добре, вона спить.

-Та хто Ви такі? -вигукнула я, забиваючись у куток та стискаючи руками живіт. -Не смійте наближатись.

-Все добре, істеричко. Я не завдам тобі шкоди хоча б через те, що ти носиш дитину від мого сина.

Клара безцеремонно дістала з кишені пачку цигарок, але я швидко випалила:

-У нас у досі не курять! Вийдіть і насолоджуйтесь своїм нікотином на вулиці.

Клара хмикнула, але цигарки все ж сховала у кишені.

-А ти клепана. На язик. Ще б на ділі така була... так і стоятимеш там до вечора?

Жінка пішла до сходів, по дорозі гукаючи:

-Ходімо на кухню, поговорити треба. Про Марка та ловців. Лише я знаю, як допомогти колу Крістіана.

Почувши це, я вагалась всього мить. Якби вона й справді хотіла мене вбити, давно б це зробила.

Я підбігла до Рейчел, перевіряючи пульс, на що Клара почала лише сміятись.

-Дурна. -гукнула жінка вже на другому поверсі. На моє щастя, Рейчел дійсно спала. Ну, хоч щось.

Повільним, не впевненим кроком я підійнялась слідом за рідною матір’ю Марка, знаходячи її на кухні. Та на всю ввімкнула в собі господиню, критикуючи забруднені тарілки та налиплий жир на плиті. Свекруха завжди залишиться свекрухою. Навіть якщо вона — кіт.

Ну нічого,ми Кетті звідси вижили, і її попрем.

-Так Ви може почнете розмову? -схрестила руки на грудях, дивлячись на неї.

-Так ти може погодуєш мене?

-А Вас що, не годують?

Клара знову посміхнулась, але менш неприязно.

-Якщо я сказала, що не чіпатиму тебе, це не значить, що ти можеш так себе поводити.

Я закотила очі, заходячи до кухні та відкриваючи холодильник.

-Їжа у Вашому розпорядженні. -я трохи посунулась вбік, доки Клара діставала судочки усі підряд та складала у великий пакет.

Зустрівшись з моїм здивованим поглядом, вона відмахнулась.

-Вважай, це компенсація за твою гостинність.

-А чому я повинна бути з Вами гостинною? Ви вирубили моїх охоронців та подругу! Вломились у дім ще й їжу крадете.

Я закрила майже пустий холодильник, виходячи з кухні та сідаючи за столик у їдальні.

-Не краду, а забираю. Ви з Марком все одно ще купите. А я, на секундочку, не така багата.

Клара перетягла два пакети до столу та швидко щось написала у телефоні.

-То Вам гроші треба? Я можу дати.

Жінка скривилась, важко опускаючись на стільчик навпроти.

-Свої гроші залиште собі, я їх не потребую, хоч і економлю на всьому.

-Гаразд. -я зітхнула. -То, може, Ви почнете?

-Після чайку. -знову посміхнулась своїми жовтими зубами Клара. Виглядала вона, м’яко кажучи, як бомж. Порваний одяг, брудне волосся, чорні нігті та неприємний запах.

На якусь мить мені стало навіть шкода цю жінку, тому я підійнялась та поставила чайник.

-Вам який? Чорний, зелений, м’ятний, трав’яний для заспокоєння нервів? Може щось із кави? -я відкрила тумбу в очікуванні відповіді.

-Чорний.

Без роздумів я заварила чай та підсунула тарілку з пончиками до Клари. Коли вона жила зі мною по сусідству, виглядала більш пристойно. Хоча б душ приймала регулярно. Та я бачила, що її це навіть не бентежило. Таке відчуття, що за два з половиною роки вона взагалі перестала перейматись.

-Смачно! -сказала Клара, жуючи пончик. -Сама готувала?

-Ні, моя мама. -я сьорбнула вже холодний м’ятний чай, що мені так дбайливо заварила Рейчел, а як тільки помітила пусту чашку у мати Марка, поспішила почати розмову. -Тепер Ви скажете, чому завітали?

Клара відкинулась на спинку стільця та неохайно обтерла рот серветкою, жбурляючи її на стіл. Я ледь стрималась, аби не назвати її свинею.

-Ральф починає не на жарт напружувати мене. -її погляд став серйозним, злим, та навіть трохи загрозливим. -Він давно мітить на коло Крістіана, а тепер підвернулась така можливість прибрати вас та ні в чому не розібратись.

-Не розумію... -я звела брови, намагаючись хоч трохи вслухатись у сенс цих слів.

-Людина не може завагітніти від кота! -мов малій дитині пояснила Клара. -Але я впевнена, дитина від Марка. Мої люди стежили за тобою і знають більше, ніж ти сама.