Розділ 22

Ледве не здох... Я — ледь не здох. Ще б зовсім трохи, і затія з усуненням чаклуна в одну особу, що з самого початку здавалася самогубною, реально позбавила б мене життя. Врятувало лише диво. Точніше, у множині: мій дивовижно-посилений організм разом зі скаженою щасливістю і дивовижні здібності до цілительства Алли Каргіної. Якби її не послали наглядати за перебігом бою, я зараз був би в одному температурному режимі з ґрунтом біля дворика Бореаса. І в ній же благополучно гнив би.

Тому я дуже гаряче і щиро подякував Каргіній за зцілення, як тільки прокинувся. Проте реакція відьми була не зовсім стандартною. Мене практично послали у грубій формі. Очікувано, звичайно, але мої стосунки з заступником голови клану відьом я вирішив поправити пізніше. Інших турбот вистачало. Та почнемо по порядку.

Я прийшов до себе на власному ліжку. Алла була на кухні, готувала, судячи з запаху, якесь зілля. А поряд зі мною, дивлячись у вікно червоними від сліз очима, сиділа моя Дашенька.

- Дякувати Богу... — Прохрипів я. Очі самі засльозилися. Як не намагайся стриматись. — Одже, все не дарма.

Даша злякано підвелася, підняла на мене очі, крикнула «Алла, він прокинувся!», потім дуже обережно обійняла мене і затремтіла від беззвучних ридань.

На порозі спальні з'явилась відьма. Погляд брюнетки співчутливо ковзнув по спині Даші, але коли зустрівся з моїм, наче охолодів на пару сотень градусів.

- Як і планувалося, Дар'я. Я ж вам обіцяла, що нікуди ваш благовірний не подінеться, одужає. Ще пошукати треба більш живучу… людину. — Трохи запнувшись, закінчила думку Каргіна, не відриваючи від мене крижаного погляду.

- Зараз я закінчу один відвар, що зміцнює організм. Пити маєш по чашці кожні кілька годин. Можна не гріти, він властивостей не втратить. З магією та Знаменнями найближчої доби краще не перебільшувати, Вікторе. Усвідомив? — Погляд з просто холодного став трохи запитальним.

- Так зрозумів. Дякую, що витягла мене звідти.

- Йди до біса. Наче у мене був вибір. — Рикнула Аскет і пішла на кухню.

- Мене мало не розірвало навпіл, коли Алла тебе сюди на руках затягла. Напівмертвий, весь у крові… — Тільки-но Даша припинила хлюпати носом, її прорвало на діалог.

- Принесла? На руках?.. Оце вона потужна... Треба буде ще й за це перепросити, спасибі сказати...

- Вітю, ти придурок! – Посміхаючись крізь сльози, пробурмотіла дружина. – Хто ж такі компліменти дівчатам робить?

- Ти краще розкажи, як ти вдома опинилася? І, що головне, коли?

Дружина посерйознішала, витерла сльози і відповіла.

- Кілька годин тому я ще сиділа на підлозі своєї «одиначки» в Хатці і витріщалася в стіну. Сонце, ти навіть не уявляєш, як мені було страшно за тебе.

- Так, стоп. За мене? А за себе тобі не було страшно? І що там взагалі були за умови у цій божественній Хатці? — Я відчував лише легку слабкість, нічого не боліло, але цікавість почала розгорятися дуже виразно. Моя дружина була в хаті Баби Яги. Це не жарти!

- Ні, за себе я злякалася тільки спочатку. А потім, коли Яга пояснила, що я лише твій стимул зробити те, що потрібно, я зрозуміла, що тобі набагато гірше, ніж мені. Поки я на тих безглуздих перинах лежала, тебе, блін, мало не вбили. — Голос дружини здригнувся, але вона продовжила. — А через якийсь час Яга знову прийшла до моєї кімнати, сказала, що я вільна — і все, я вже сиджу у нас у залі на дивані. Телепортація, чи що…

- Ти говорила з Ягою? — Питання пролунало у спальні на два голоси. Тому що в отворі знову стояла Алла. І вигляд у неї був приголомшений. Не менш приголомшений вигляд мав Парамон, що вперше проявився за весь час, з моменту мого пробудження і з’явився трохи позаду відьми.

- Ну так. Незважаючи на те, що за її вказівкою мене вкрали, навіть особливо злитися на неї не виходить. Нормальна ді… бабуся, чи хто вона там…

У тиші, що настала, раптово пролунав сміх. Ми з дружиною звернули здивовані погляди на Аллу Каргіну. Вона сміялася і це не було схоже на радість. Швидше пахло легкою істерикою.

- Злитися ... От чорт ... — Задихаючись, промовляла Аскет. — Злитися в неї не виходить на богиню… Та вже… Тааак…

Заспокоївшись, відьма витерла сльози, що виступили, і глянула на Дашу.

- Давай по-чесному, Даринко. Ти мені подобаєшся, нічого проти тебе не маю. Але Баба Яга — наш пращур, творець і загальна Мати для клану Каргіних. І тільки з її волі я не стерла твого чоловіка в порошок, коли він напівдохлим валявся в маєтку Бореаса.

- Але... Я не розумію... — Розгублено почала Даша. — Що він вам зробив?.. Він же помстився за вашу одноплемінницю...

- Ага, але перед цим — випатрав моє життя, наче тухлу, сука, рибу! — Зірвалася Каргіна. — Скажи, він застосовував Очі на тобі? Скажи? Як це, коли ти, з усією своєю пам'яттю, думками, почуттями та досвідом наче лежиш на долоні гігантського чудовиська. Яке, мов рентгеном, прошиває тебе своєю увагою наскрізь! І немає такої тіні, такої комори в твоїй душі, куди б не дістало світло його чортових прожекторів!

Останню фразу Алла вже кричала, оповита болотно-зеленим світінням, від якого так явно несло смертельною небезпекою, що ніяких Очей не потрібно.

- Вона знає, Алло. — Я не впізнавав свій голос, так сипло він звучав. — Я пробував на ній дію Очей. Нехай не так… не так жорстко, як вийшло з тобою, нехай це було за її згодою – але так, я це робив.