5. Безкарність винних.

5. Безкарність винних.

Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.
Безкарність, як завжди, заполонила світ. Взявши до рук ранкову газету, щоб побалувати себе плітками. Марина не очікувала прочитати там аж таке. Скільки боролася та намагалася здобути справедливість, а тим більше, коли здавалося, що, нарешті, правда взяла верх і тут, ніби із підтішка як чорт з мішка, ось вона явилася: брехня, підлість та ницість усієї ситуації. Так багато втрачено сил, щоб уже через декілька місяців дізнатися, що пішло все старання коту під хвіст. Справедливість у наш час річ не постійна: сьогодні є – завтра випарувалася.
Марина розгорнула газету і ледь не втратила самоконтроль від прочитаного заголовку та фото гінеколога Таїсії Ігорівни, яка викрала і продала її новонародженого сина.

Гінеколог на свободі.

Лікар-гінеколог Христигородського міського пологового будинку звільнений з-під арешту, оскільки слідством було зібрано не достатньою кількість доказів. А історія, що набула розголосу проте, як матір зустріла свого-чужого сина на автовокзалі, втратила термін позовної давності, тому виходячи з цього слідство закрите. Інших свідків або постраждалих не знайдено. Тому Таїсію Ігорівну визнано невинною та поновлено у своїх правах на посаді. Лікар може з чистим серцем займатися улюбленою справою. Таким чином, можна з легкістю сказати:
– Викрали дитину? Не страшно! Все рівно Вам за це нічого не буде.
На жаль, наші правоохоронні органи найчастіше захищають тільки самі себе, бо ціле містечко озивається про цю жінку страшними словами й лише поліція не бачить складу злочину чи просто не вистачає свідків або доказів.
А що ж робити в такому випадку, коли навіть тест ДНК та інші належні документи не є доказами у справі? Ще нещодавно виводили цих людей у білих халатах у наручниках, а зараз знову вони “лікують” наших жінок та дітей у пологовому будинку міста Христигород.
Автор статті: А. Омельян.

– Ось тобі й справедливість. – Пробубоніла Марина та у розпачі відкинула “жовту” пресу на стіл і пішла шукати аптечку з ліками проти болю в серці. Останнім часом мотор дає про себе знати. – А як тут не хвилюватися, якщо все відбувається не у мою користь.
Не встигла жінка випити ліки, як в очах потемніло, забракло повітря. Марина спочатку обперлася на комод, а потім, і взагалі, сповзла на підлогу. Серце стиснуло, неначе його хтось просто взяв і викрутив, як поломану річ. Втратила свідомість.
Пігулки розсипані по підлозі, а майже бездиханне тіло леді розпласталося на м’якому килимі, ніби очікувало на вічний спокій.
На щастя усім подіям, Стас повернувся з університету раніше, аніж зазвичай. Пару скасували. Хоч хлопці й пропонували зависнути у кафе, але Станіслава цього разу, як на диво, дуже тягнуло мерщій прийти додому, ніби передчував біду.
Хлопець зайшов до квартири і зі словами:
– Мамо, ти дома? – пішов розріджувати тишу.
Тільки обійти апартаменти повністю йому не вдалася, бо коли ступив декілька кроків у вітальню, то побачив непритомну матір.
Кинувся чимдуж приводити жінку до тями. Перед очима пролітали проспані пари з валеології. Паніка огортала, як мати дитя у зимову пору ковдрою. Руки тремтять, номер телефону швидкої набрати не може, не кажучи уже про те, щоб опанувати себе. А тут ще й дурнувата диспетчер задає нікому не потрібні запитання: “А довго вона так лежить? А що сталося? Ви хто для неї такий?” До чого це все? Коли потрібно рятувати життя. Поки диспетчер буде наводити довідки про його матір, то та може померти.
Але не зважаючи на допит, швидка допомога прибула за п’ятнадцять хвилин після виклику. В такий період часу – це дуже швидко. У Марини було діагностовано сильний серцевий напад. Жінку госпіталізували. Ось так, через безглузду та неприємну історію леді заледве не втратила життя.
Сергій кожного дня відвідував колишню дружину в лікарні й Стас з Іриною теж не давали зламатися. Та й Олександр декілька разів заходив запитати, як здоров’я у постраждалої.
Стас уже після того, як маму забрала швидка, наштовхнувся на статтю, через яку Марина потрапила до лікарні.
– Так ось чому мама перенервувала? Я й сам не на жарт розізлився, почитавши це. – Дав до рук Ірі випуск газети “Вечірні Черкаси”.
– І що ми будемо робити? – запитала дівчина.
– У першу чергу розповім Сашкові, а вже потім вирішимо, як нам діяти.
Тільки, що не робили брати, а толку з цього як з козла молока, тобто ніякого. Поліція відхрещується та “тікає” від них, як від ладана. Мовляв: “Це не в нашій компетенції вирішувати такі проблеми. Суд як постановив, так і буде!” А в суді співають свою пісеньку: “Подавайте апеляцію, а там як пощастить”. Про яку апеляцію може йти мова, якщо туди вона не дійде, бо доказів не вистачає. От і закінчилося все глухим кутом. Все там шито-крито, як сказав наш адвокат: “Не ваша то справа”. Він відмовився допомагати. Боїться за життя своє та сім’ї. Робота-роботою, а родина – це святе. Залякали його. Все зрозуміло, як білий день.
– Хлопці, тут панують великі гроші та хороші зв’язки. Не ваше це діло. Нічого ви не доведете. Добре, що живі й здорові. – Дав на останок пораду адвокат Арсен Давидович та розпрощався з братами.
Сім’я Стаса та Олександр ще довго намагалися зрушити з місця справу про викрадення та продаж немовлят із пологового будинку міста Христигород, але, на жаль, вся ця історія завалена тягарем і хтось досить таки впливовий прибив її важким каменем закордонної валюти, яку наші громадяни палко люблять зберігати не надійні гривневі заощадження, тобто в доларах чи євро.
Добре, що хоч Марина швидко видужала й лікарі врешті виписали її додому. При цьому приписавши нуль хвилювань і максимум позитивних емоцій та прогулянки на свіжому повітрі.
Ідеальних відносин не існує, але бувають довершені ілюзії! Чи не так?!

Арсен Давидович – адвокат.

Уже понад двадцять років працює на цій посаді, але йому чи не вперше, лячно за життя та здоров’я не тільки своє, а й своїх рідних, бо вплутався, й справді, у заплутану справу. Без сумніву, що все ж правду можна було віднайти, бо погрожують тільки ті, що бояться, але наражати на небезпеку близьких людей він не збирається і хлопцям не радить, бо життя набагато дороща річ, аніж правда, 
яка висотає чимало соків із її добувачів і чи буде покарання таким, як його очікують постраждалі, це уже зовсім інше питання. У наш час гроші роблять неможливе. Виграти суд – це справа не легка, але все ж можлива, тільки чи варта вона людського життя та ще й такою ціною? Тому й відмовився курирувати такий розголошений кримінал, від гріха подалі.
Чоловік боїться не за себе, а за свою сім’ю, бо ту папку, яку зібрано на його родину, важко було не оцінити цінною мовчання. По-справжньому страшно, коли про тебе знають, дійсно, все і не сьогодні-завтра зметуть з лиця землі увесь твій рід. Арсену це не потрібно. Мудрій людині час не втручатися.