3. Зустріч із Сергієм (частина 1).

3. Зустріч із Сергієм.

Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.
Дурниці заполонили нашу буденність. Ми не бачимо очевидного. Завжди звертаємо увагу на ніщо та вважаємо це важливим вибором, а насправді, все, що робимо, то це тільки фальш. Головне те, що ми відчуваємо, наші емоції й переживання набагато краще розбираються в істинному виборі, аніж здоровий глузд. Марина погодилася зустрітися з Сергієм. У серці щось все-таки йойкнуло. Багато пережитого горя та радощів розділили вони разом. Це не може залишити байдужим нікого.
Зустріч у кафе. Затишна кав’ярня, що славиться смачними тістечками та фірмовим чаєм. Цікаві скатертини шоколадного кольору, що є вишуканою окрасою всього закладу та одинока гербера, яка красується на кожному столику, ніби закликає створити компанію їй.
Сергій відчував себе незвично, бо давненько не відвідував таких вишуканих закладів. Але зустріч з Мариною цього варта.
Чоловік побачив, що до його столика наближається дуже гарнюща жінка в сукні яскраво-червоного кольору. Спочатку він навіть не впізнав цієї красуні, а потім був неочікувано здивований приємністю. Цією жінкою виявилася його колишня дружина.
– Привіт! – весело мовила жінка.
– Привіт! – невпевнено відповів Сергій.
– Ти чого? Що не бачив мене такою ніколи? – посміхнулася ніяково.
Чоловік ствердно кивнув головою. Не знає, що й сказати. Він очікував будь-що, навіть те, що Земля зійде зі своєї осі, але не те, що його Маринка буде такою, як зараз – доглянутою леді. Був трішки засмучений, що не зміг створити належні умови для того, щоб його дружина мала такий вигляд поряд з ним. З такою жінкою не хочеться задивлятися на інших.
– Що?.. Щось не так?..
– Ой, пробач. Все добре. – чоловік механічно підійшов і від двинув стілець. Запропонував присісти.
– Дякую! – ніяково, але задоволено сказала жінка.
– Марино, ти дуже красива. Нова зачіска тобі до лиця, сукня, макіяж! Ти просто ідеальна. – Джентльмен засипає компліментами колишню дружину.
Жінка засоромилася:
– Дякую!
– Ні, ти не подумай зайвого. Я від щирого серця... – намагається виправдатися невпевнений кавалер.
– Ну то що? Давай щось замовимо, чи що? Заодно ти розповіси, що тобі потрібно? – Марина взяла себе в руки.
– Так. Давай щось замовимо. У них тут дуже смачний чай. Я це так... до теми...
– Зрозуміло.
Губи зав’язали слова, а в голові роїлося стільки думок, що як вимовити усе? Серця шалено трепетали, бо ці двоє створені, щоб бути разом, але що такого сталося, через що це не можливо?
Вивчають меню, щоб хоч на декілька хвилиночок, щоб відволіктися та опанувати себе.
– Марино, можна, щоб я хоч час від часу приходив додому? Я б хотів спілкуватися зі Стасом.
– Я тобі не забороняю з ним бачитися, та й не у моїх це повноваженнях уже. Наші діти давно виросли.
– Так, так, я розумію, що син уже дорослий. Він не хоче зі мною говорити. – Сумно констатував факт. А потім перепитав останню фразу так, ніби не розчув:
– Ти сказала наші діти? –  ніби щойно дійшли до розуму мовлені слова. – Я тебе правильно почув?
Чоловік не може збагнути, що ж, насправді, має на увазі Марина.
– Так, тобі не почулося. – Жінка збиралася з думками, щоб розповісти, нарешті, Сергієві, що ж трапилося у їхньому родинному гніздечку після того, як вони розлучилися.
– ??? – у голові в чоловіка нескінченно панують лише знаки питань, бо що ж трапилося, поки він “спав”? Поки вони не разом.
– Добре, я не буду тягнути кота за хвіст і розповім усе, що відбулося за цей рік відколи ми розлучені.
– Я тебе уважно слухаю, Маринко. – Додав аби не мовчати насторожений чоловік.
– Ой, не знаю з чого навіть почати. Ну гаразд. У нас два сини. Стас та Олександр. Точніше, Саша не дуже хоче визнавати наше батьківство, бо у нього уже є батьки. – Жінка говорила як могла. Формулювання тез давалося важко.
– Не зрозумів?
– Ну, що ж ти не розумієш? – збентежено та зі слізьми на очах намагалася донести думку до Сергієвого розуму. – Наш син не помер при пологах, його просто безжально продали. Слава Богу, що в хорошу родину потрапив.
– Як це? Що ти таке говориш? Ти що серіалів забагато надивилася? – чоловіка бере паніка від почутого.
– Я не дивлюся багато серійне кіно, ти ж знаєш. Я кажу правду. Правду, Сергію, правду! Сама лише нещодавно про це дізналася. На щастя, винних покарано. Ми бачили у “Надзвичайних новинах”. Лікар Таїсія Ігорівна все влаштувала.
Чоловік не міг повірити:
– Як це продали? Хіба можна так легко продати людину?
– Як бачиш можна. Все в нашому житті можливо, якщо мати гроші. Та зараз це уже не важливо. Час згаяно. Потрібно жити та насолоджуватися тим, що маємо.
– Ти права, Марино. А як ти дізналася, що Олександр наш син?
– Зустріла його на автостанції у містечку, куди переїхала Олена. Місто нашого дитинства. Це сталося того дня, коли я повернулася і вигнала тебе за п’янство. Ну ти сам у всьому винен. Дістав мене твій спосіб життя. Ти ж мусиш мене зрозуміти хоча б зараз.
Сергій кивнув голово на знак згоди. Розкаюється у своїх провинах.
– Я не розповіла тобі нічого, не знаю, мабуть тому, що була дуже ображена. Розумію, що не мала на це ніякого права і потрібно було повідомити все, як тільки дізналася правду, але я була певна, що для тебе це не має ніякого значення.
Чоловік мовчав та просто слухав. Не було ніяких ані звинувачень, ні заперечень. Не знав, що відповісти на почуте.
– Ну гаразд, мені вже час. – Заквапилася Марина, щоб якомога швидше покинути колишнього партнера з шлюбу на одинці із думками. – Ти можеш прийти додому та поговорити зі Стасом. Він у нас мудрий, я думаю, що усе зрозуміє та зробить правильний вибір.
Леді вийшла з кафе прожогом, а Сергій ще довгий час не міг прийти до тями після почутого.

У вхідні двері Марининої квартири пролунав дзвінок. Коли жінка відчинила двері, то на порозі стояв Сергій. З його вигляду слідувало те, що він довго добирав слова, перш ніж наважився прийти додому.
– Привіт, Маринко! – пролунав глухий голос чоловіка, неначе вдарено у церковні дзвони в годину трауру.
– Привіт, Сергію! – спокійно й монотонно відповіла колишня дружина, а потім додала:
– Ти до Стаса? Пробач, але його зараз немає в дома. Поїхав з Іринкою до Львова. Ти ж знаєш, як Станіслав любить подорожувати, та й Іра така, що на місці навряд чи всидить.
– Так, знаю про захоплення нашого сина, але я не до нього. Я прийшов, щоб поговорити з тобою, Марино, впустиш?
– Сергію, це й твій дім теж. Я не маю права забороняти тобі сюди приходити, але й наполягати на тому, щоб ти залишився не стану. Проходь на кухню. Буду тебе пригощати. Чого його стовбичити на порозі? Зайві плітки мені не потрібні, бо ти ж знаєш, які у нас сусіди. Їм аби поговорити.
– Так, знаю. Альбіна Єфремівна у своєму репертуарі, чи не так? – градус напруги зменшується.
– Ти маєш рацію. Горбатого могила справить. – Посміхаючись додала Марина. А сама подумала: “Все ж таки у нас багато спільного. Прожиті роки разом даються в знаки”.
Жінка насипала борщ, який нещодавно був зварений, і заварила собі чай. А потім Сергій з колишньою дружиною примостилися на кухні за столиком. Не знали з чого почати. Пахуча страва не лізла до горла, а чай уже давно був кімнатної температури. Ці двоє ніяк не могли розпочати розмову. Сиділи втупившись: одна в кружку, а другий в тарілку – і все мовчали.
Першою наважилася перервати цю безтактну напружену ситуацію Марина.
– Ну то що? Ти хотів зі мною про щось поговорити? Чи як?
– Так, – зам’явся Сергій. – Я хотів запитати про Сашу. Хочу теж з ним спілкуватися. Як не є, але я батько.
– А що про Олександра розповісти? Бачилися з ним декілька разів. Хлопець просто не може повірити, що така халепа трапиться саме з ним. Він не дуже бажає зі мною спілкуватися. У нього хороша родина, а Ольга – його мати – дуже добра людина. Це вона наважилася розповісти синові правду. Мені уже Олександр розказав при зустрічі.
– А де ж вона була зі своєю справедливістю двадцять два роки назад?
– Ну що я можу тобі сказати... Не знаю. Мабуть, важко жити із таким тягарем на серці.
– Я теж так думаю. Дай, будь ласка, його адресу, я хочу здалеку хоч на нього поглянути. – Чоловік озвучив основне прохання, з яким прийшов до цього дому.
– Добре, але я поїду з тобою. Теж хочу побачити його знов, бодай на хвилиночку.
– Я не проти. Ой, у тебе дверка у тумбочці зламана. – Запримітив погано прикриту конструкцію і констатував факт Сергій.
– Так, є трохи. У Стаса все часу не вистачає.
– Я полагоджу, можна?
– Так, якщо тобі не важко.
Чоловік взявся за роботу, а коли справу було зроблено, запропонував Марині піти до кіно.
– Чудовий фільм, кажуть, іде зараз у кінотеатрі.
Жінка не знала як реагувати на таку пропозицію, але було-небуло, погодилася. Минуле не відпускає, а майбутнє рукою махає і манить за собою, теперішнє сподівається вийти з гри переможцем.