ІV розділ2017 рік. 1. Залицяння Тимофія.

ІV розділ
2017 рік.

1. Залицяння Тимофія.

Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.
– Марино, Ви мені дуже подобаєтеся. Я розумію, що мелю зараз такі дурниці, – чоловік притиснув жінку до стіни.
– Тимофію, що Ви таке говорите?! – намагалася вирватися з обіймів залицяльника.
– Так, я добре розумію, що у мене родина, що маю двох уже майже дорослих доньок і красуню дружину, але я нічого не можу з собою подіяти. Ти задурманила мені голову, Марино. Я просто не можу пояснити, що зі мною відбувається?
– Тимофію, отямтеся. Так, ми познайомилися ще тоді, коли я була дуже юною і наші дороги перетнулися зараз, тільки це не дає нам права переступити через дорогих нам людей. У тебе чудові діти, а щоб не було у тебе з Катею –це ваше особисте. Якщо ми зараз піддамося пориву пристрасті, то завдамо болю найріднішим. Я не хочу потім шкодувати про зроблене, тому змушена тобі відмовити. У тебе надзвичайні доньки.
– Так-так, я розумію, що у мене сім’я, та й і у тебе є дорослий син. Я заради тебе ладен на все, я можу зректися всього що маю, якщо ти тільки захочеш. Аби тільки з тобою, Маринко.
– Ну і що ж ти таке говориш? Не потрібно мені твоїх жертв. Та й врешті-решт відпусти мене, будь ласка. Ми давно вже не діти, щоб бавитися такими речами, як: віра, кохання, родина, щастя діточок. Вони безцінні. Родина – це найбільше багатство, а ти так легко хочеш відмовитися від цього? Нас з тобою, Тимофію, окрім офіційних стосунків, нічого не буде зв’язувати! – погрозливо сказала, як відрізала жінка.
Чоловік відпустив Марину. Та кинувся до виходу. Злості його не було меж. Озирнувся з порога та промовив:
– Я все рівно тебе доб’юся! А зі своєю родиною розберуся без повчань.
Марина стояла остовпілою. Жінка притиснулася до стіни так, що здається, ще мить і вивалить цеглу. Неначе обухом по голові вперіщили слова Тимофія. Як же ж він тільки може так говорити про свою сім’ю? Марина просто не розуміє, чому ж він обрав саме її, адже по вулиці ходить чимало молодих красунь, які були б не проти завести собі багатого коханця, а вона ж не входить у ці рамки моделей. Вона ж просто звичайнісінька нічим не примітна жіночка майже за сорок. Як тільки може такий статний чоловік  зацікавитися нею? Або цьому чоловікові, дійсно, байдуже на доньок і все рівно, що про нього подумають найрідніші, або він повний бовдур, бо не усвідомлює, що коїть зі своїм життям. Ми маємо задовольнятися меншим, але прагнути найкращого. А не навпаки.
Марина не розуміє, що ж коїться у голові її залицяльника. Невже він думає, що попри давнє знайомство вона зможе переступити через дитячі почуття. І байдуже, що у неї немає сильного плеча чоловіка, але з родиною Тимофія вона не зможе так вчинити. На чужому нещасті своє щастя не збудуєш. Ну що ж тільки собі думає це й нахаба? Такі як Марина, насправді, знають, скільки коштують сімейні відносини, і навряд чи зможе знехтувати такими цінностями. А Тимофій, як не прикро це звучить, за свої уже не дуже юні роки так і не зміг зрозуміти, що ж, насправді, є цінністю родини.
Що ж з ним коїться? Невже він думає, що відносини з такою жінкою як Марина зможуть дати йому поштовх до створення нової родини? Такому як він уже запізно будувати щось новеньке, а варто зміцнювати те що є.
Ось так і закінчилася розмова про успіхи Сабіни у підготовці до Зовнішнього незалежного оцінювання з географії. Марина та Тимофій не знайшли спільної думки для вирішення клопітливих спогадів.

Але плани в нього набагато інші. Намагається Марина відмовити непотрібному залицяльнику, хоч чоловік їй подобається. Відчуває потяг та налаштовує його на примирення з дружиною, бо Сабіні та уже дорослій Ліні потрібна батьківська турбота. Нелегко рідним кровиночкам пояснити, чого їхні батьки розлучаються? Чому життя не таке сяюче та барвисте, як здається на перший погляд, а в більшій кількості своєї вуалі воно сіре, прозоре, буденне і таке, що потребує пояснень та дій.
Тільки від нас з вами залежить настільки сірість проковтне нас і чи зможемо ми розгледіти серед туману веселку, що сяє різними барвами людської душі. І не потрібно говорити, що зараз двадцять перше століття і все уже вирішено, як то повідують: велосипед уже винайдено. Ні, все далеко не так. Моралі нашого життя залежать від нас, бо ми будуємо своє існування і тільки нам вирішувати, якою дорогою йти: намальованим шляхом, який своїм пензликом вправно пише доля як художник, хоч митець – це теж є витвір повелительки людського живого дійства.

Ми часто шукаємо щось захмарне і дивилось в небо, намагаючись розгледіти примарні мрії, та при цьому навіть не думає про те, що слід опуститися собі під ноги і відразу знайдемо потрібне. Ми часто дивимося в далечінь так і не осягнувши, що найкраще та найрідніше ходить біля нас, ось тут близенько. Так і Марина чи той самий залицяльник зараз просто не розуміє, що він може втратити щось набагато цінніше, аніж просто пристрасть чи миттєвість симпатії, бо це все ніщо в порівнянні з тим, що по-справжньому чекає його в дома. Діти – це найкраще, що, насправді, є чи може бути у нашому житті. Цінуйте це і воно повернеться до Вас сторицею.
Ідеальних відносин не існує, але бувають довершені ілюзії! Чи не так?!