4. Пошук у соціальній мережі.

4. Пошук у соціальній мережі.

Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.
– Ти, насправді, наважився на це? – невпевнено запитала Іринка.
– Так, звичайно. Чого мені вагатися? – промовив вголос, а про себе подумав зовсім інше: “Ну і, чорт забирай, що я роблю? Для чого мені це все? Оце у мене мама фантазерка. Уміє мене вплутати в якісь дурниці”.
– А не пожалкуєш потім? – дівчина намагалася утвердитися у чіткому рішенні Стаса.
– А що ж мені втрачати? Якщо він, насправді, мій брат, то я б хотів з ним спілкуватися. У цьому немає нічого складного. – Хлопець переконує більше себе, аніж кохану. – Завжди мріяв мати брата, але, на жаль, батьки зовсім не думали про це. Ні, навіть не так сказано. Вони просто не могли наважитися на ще одну дитину. Тому кожен будував кар’єру, а від ідеї продовження роду відмовилися. Ну це їхнє рішення і не нам про це говорити.
– А ти намагався хоч якось поговорити з батьками на цю тему? Чи хоча б запитував, чи не хотіли б вони ще одну дитину? – запитувала зацікавлено наречена. Іра, як зазвичай, любопитна Варвара. Полюбляє розпитувати про все на світі.
– Ой, Іриночко, якби ти тільки знала, скільки разів я намагався говорити на цю тематику, але завжди чув лише жарти. У кожного свої погляди та плани на майбутнє, тому батькам тоді явно було не до планування поповнень у сім’ї. Не знаю, може, ще в молодості через свої грандіозні плани на життя мої батьки загубили кохання? Ніжність так повільно випаровується із взаємин двох, що ніхто й не здогадувався, що так можуть занепасти стосунки. А тут раз – і все! Озираєшся і бачиш сухий глечик, що колись звався закоханістю двох сердець. Зараз втішаюся думкою, що в нас з тобою буде все не так трагічно. Як не крути, а буденщина робить свою справу.
– У нас з тобою, Стасе, буде все зовсім по-іншому. – Посміхаючись запевняла дівчина.
– О, до речі, я нещодавно спілкувався з батьком. Він дуже шкодує, що в них з мамою все так складно. Розкаюється. Не знаю чи вірити в такі переживання, чи ні. Але я думаю, що якщо він все ж забажає налагодити відносини з матусею, то обов’язково цього досягне. Тільки йому тоді буде не солодко, бо прийдеться позбутися своїх пристрастей до алкоголю та азартних ігор, а це, ой, як не легко. Хто хоче, той завжди досягає успіху. Мама у мене м’якосерда жінка та легко піддається впливу, тому сподіваюся, що в татуся вистачить сміливості помиритися, бодай, щоб обходилося без сварок при зустрічі. – Стас висловив свої думки, бо кому ще, як не коханій Ірині розповісти наболіле.
– Так, я теж надіюся, що твої батьки зможуть налагодити стосунки. Марина Андріївна має чуйне серце, тому якщо добре постаратися, то можна все ж досягнути її прихильності. Яка жінка не хоче, щоб її підкорювали, як Говерлу (гора на Закарпатті)?
“Так можна й до ночі теревенити”, – подумав хлопець, а потім додав у голос:
– Ой, ну добре, а то ми щось заговорилися. Поменше перемиваймо кісточки батькам, а побільше працюймо! – пролунало як заклик. – То ти кажеш, що найпростіше буде знайти його у соціальних мережах? Якщо, звичайно, він там зареєстрований.
– Саме це я й маю на увазі.
– Ну то що? Розпочнемо?! – переконував не то себе, не то дівчину. – А з якої почати: Вконтакті, Однокласники, Твіттер, Фейсбук, Інстаграм?
– Почнемо, мабуть, з Фейсбук, а потім, якщо нічого не знайдемо, облазимо й інші соціальні мережі. Подумаймо, що ж ми про нього знаємо? – запитала Ірина.
– Ім’я і прізвище.
– Так, добре. А ще що? Бо цих даних може бути замало.
– Рік та дату народження. – Відповідав, як у школі біля дошки.
– Так, це дуже добре. Вписуємо в пошук. Ой, ні, потрібно, мабуть, взяти функцію розширеного пошуку, щоб зменшити кількість людей. Й уведемо тепер: Олександр Іванничук. Ось так. Ні, я думаю, що все ж краще просто прізвище написати та вибрати країну, щоб воно не знайшло нам мільйон користувачів з такими даними. Ще можемо вписати вік, ну якщо це допоможе, бо сучасна молодь частенько приховує цю інформацію.
– О, так багато користувачів з таким прізвищем.
– Нічого страшного. У нас часу багато. – Підбадьорювала Ірина.
Врешті-решт тривале клацання мишкою та клавіатурою, заходячи на сторінки різних осіб, вони все ж знайшли славнозвісного Олександра Іванничука. Цей легень так схожий на Станіслава, що Ірина не втрималася і вигукнула.
– Коханий, дивися, це ж твій брат. Оце так схожість! Він і ти – це ніби одна й та сама людина.
– Так, я уже й сам бачу. Я, дурень, мамі не вірив і не розумів, як можна було сина переплутати з іншим хлопцем. Тепер бачу, що матуся мала слушність.
– Може покликати Марину Андріївну?
– Тільки мамусю сюди звати непотрібно, бо зараз почнуться нестримні емоції та переживання. І тим більше ти бачила, що вже одинадцята вечора і мама відпочиває.
– Ну, ми знайшли цього Сашу, а що ж далі будемо робити? – поцікавилася дівчина.
– Звичайно, напишемо йому лист. Сподіваюся, що все ж він знає хоч крихту правди про своє усиновлення. Якщо так, то я думаю, що Сашко обов’язково відповість на повідомлення.
– Добре, тоді збирайся з думками й починай спілкування з братом.
– Гаразд. – Наважується надрукувати хоча б декілька стрічок.