Фобія самотності. Дитинство.3.

Діна – подруга мами.

29 квітня 1970 р. – народилася у с. А. Христигородського району, у сім’ї простих робітників. Навчалася у тому ж селищі. Після закінчення школи вступила до училища у місті Умань на спеціальність “Швея”. Там же познайомилася з чоловіком Павлитчуком Андрієм.

Одружилися у 1990 році й переїхали до міста Христигород, там народилася у них донечка, але щось пішло не так, стосунки почали псуватися з кожним днем все гірше й гірше.

Як наслідок з Андрієм розлучилися.

Десять років працювала продавчинею у місцевому барі. Там познайомилася з Анатолієм. Час від часу стали заглядати до чарки, бо важко жити з гріхом на серці: з чужим не просто живеться. Чоловік заради неї покинув дружину з трьома дітьми і, якщо чесно сказати, сам не знає, що ж йому потрібно у цьому житті? Все мається між дружиною та співмешканкою, бо душа болить за двох.

З донею стосунки зіпсувалися, бо важко навчитися співпрацювати із дитиною, якщо постійно боїшся втратити коханого, якому твоє дитя, як кістка в горлі. Дівчинка навряд чи колись пробачить знущання над собою вітчима. Мама має завжди оберігати від небезпеки, а не залишати напризволяще п’яному нікчемі-чоловікові.

Анатолій – співмешканець Діни. Тимчасові друзі мами.

Чоловік сам не може зрозуміти, що ж йому потрібно від життя, адже живе з Діною та виховує її доньку, якщо, звичайно, це можна назвати вихованням, хоч у сусідньому селі залишив трійко своїх дітей. Іноді не розумію чоловіків, бо вони полишають свої сім’ї, заради виховання чужих дітей, а про своїх навіть і не згадують, так ніби їх і не було ніколи.

Алкоголь зближає людей. Особистості через уживання оковитої забувають про найдорожче.

Розум затьмарюється, а друзі по чарці завжди прийдуть на допомогу, бо не залишать пиячити на самоті. Ось так і познайомився із цією жінкою. Своєю родиною просто не знає чи дорожити, бо прагне феєричних нових відносин, але все ж час від часу інстинкт батька прокидається, тому він бігає як не до Діни, то до колишньої дружини, і не може знайти собі відповідного місця. Не розуміє, що ж для нього найважливіше: дружина й діти, чи співмешканка?

Андрій Семенович – тато Марини.

Чоловік, що просто не розуміє, яке покликання йому буде саме в пору. Працював за спеціальністю, але щось пішло не так. Діти, звинувачення дружини та підливання масла у вогонь тещі, бо вона завжди бажає своїй донечці найкращого, призвело до такої хвороби, як алкоголізм.

Лише невтримні зусилля та розуміння, що ж, насправді, є дорогоцінним для його існування й дало поштовх до усвідомлення усієї трагічності згубної звички, тільки сильні люди зможуть переступити через себе. Як добре, що тато зміг стати мужнім чоловіком, а не нікому непотрібним виродком.

Ми те, заради чого прагнемо змінитися.

Зараз щасливий помічник та господиня городу знайшли своє покликання. Мед та нові види полуниці бентежно роблять свою справу. Кожен знайшов те, чого прагнув.

Дарина Олександрівна – мама Марини.

Хороша жінка, але настільки боїться залишитися самотньою з дітьми, що готова терпіти побоїща. Мала хороші перспективи у навчанні та подальше влаштування на престижну, як на той час роботу, але закохалася і на цьому скінчилося кар’єрне зростання, а життя заполонив алкоголізм  чоловіка та діти, які завжди потребують підтримки.

Я дуже рада, що життя налагодилося і ці напої відійшли у далеке минуле. Зараз ця жінка щаслива дружина та добра бабуся.

Алла Григорівна – бабуся Марини.

Не то доля розпорядилася, не то просто жінці не дуже щастило. Має двоє дітей: хлопчика і дівчинку. Сама намагається зводити кінці з кінцями, але як би не було важко, все ж ніколи не впадала у депресію.

Чоловік пішов до подруги, зрадивши не тільки її, а й своїх дітей.

Мабуть, не спромігся витримати постійних дитячих вересків, але коли все обдумав, то було вже запізно, бо такого вона не пробачить ніколи. Жінка все життя важко працювала у городні, щоб тільки дати гідну освіту та виховати дітей ЛЮДЬМИ. З ранку до ночі пропадала, щоб лише забезпечити своїх улюбленців.

Знайшла собі співмешканця, але не можна сказати, що то було хороше життя, бо постійні дудліж вітчима та бійки з матір’ю, нічим хорошим не закінчувалися. Добре те, що жінка завжди може за себе постояти й ніколи не дасть діточок нікому на поталу.

Переїхала до с. В. Христигородського району з чоловіком. Тому знов подалася у пошуки роботи. На щастя, навчання на ветеринара дало свої плоди, бо жінка стала дуже популярна у своїй діяльності.

Я щаслива, що від такої ганебної та безпощадної звички зараз тато відмовився. З цією залежністю відійшли всі негаразди з родиною, а в домі запанувала злагода та взаєморозуміння.