Розділ 1. Тісно

— Я тут житиму, а ви їдьте, — каже Бенні з-під ковдри, і тато, який саме збирається витягти коробку з книжками, зупиняється з рукою на її краю. Спочатку мені здається, що брат знову грається, тому я ще встигаю дописати Аві повідомлення, перш ніж підняти голову. Але тато чомусь не усміхається, а Бенні відсуває коробку глибше у свій куток, обережно, щоб не звалити дах.

Халабуда займає майже весь простір між диваном і стіною, хоча вчора тут були тільки дві подушки та ковдра, яку мій шестирічний брат натягнув на спинки стільців. Тепер навколо входу стоять коробки, усередині горить маленький ліхтарик, а біля ніг Бенні лежать піжама й пакетик крекерів. Расті, його плюшевий єнот із витертим носом, сидить на подушці поруч, і брат час від часу поправляє йому лапи, уникаючи татового погляду.

— Ми ж завтра всі разом їдемо, Бенні, — нагадує тато, присідаючи біля входу. — Там твоє ліжко стоятиме в окремій кімнаті, і Расті ми теж беремо, разом з усіма твоїми речами.

— Ви їдьте в той будинок, а я залишуся тут, — повторює він тихо, проте дуже виразно, наче тато просто не розчув. — Мені тут вистачає місця, і я не буду нічого чіпати, тільки оцю ковдру не забирайте.

Я кладу телефон екраном донизу, бо раптом перестаю розуміти, що відповісти. Останні місяці в нас тільки й розмов про те, як тісно в квартирі, куди подіти речі та де поставити ліжечко нашої майбутньої сестри, а тепер Бенні сидить у кутку й запевняє, що йому багато місця не потрібно. Мені хочеться відсунути всі ці коробки й забрати його до себе на матрац, але я не певна, чи не розплачеться він, якщо я зруйную халабуду.

Тато простягає руку й прибирає з чола Бенні пасмо волосся, яке вже давно треба підстригти. Брат дозволяє це зробити, але сам не підсувається ближче й не віддає Расті, як зазвичай, коли хоче, щоб його взяли на руки. На кухні перестає шарудіти пакувальний папір, і я бачу маму у дверях, з чашкою в одній руці й зім’ятим аркушем у другій. Батько повертається до неї, тоді дивиться на мене, і я одразу відводжу очі, хоча вже розумію, що він просить допомогти. Ще трохи, і хтось із нас почне говорити надто жалісливим голосом, а тоді Бенні точно розплачеться, бо вже й так ледве тримається. Я видихаю, відсуваю від ніг сумку й таки підповзаю до входу.

— Слухай, а знаєш, скільки в новому будинку місця для фортець? — запитую я, намагаючись говорити звичайно. — Там можна три такі зробити, і навіть розбирати на ніч не доведеться, бо вони нікому не заважатимуть.

Брат піднімає на мене очі, і я показую руками, наскільки великою може бути його нова халабуда. Він усе ще притримує коробку, проте вже слухає уважніше, а я згадую порожні кімнати на фотографіях і намагаюся придумати щось, що сподобається саме йому.

— Одну збудуємо тобі, другу Расті, а третя буде спільна, із проходом між ними, — продовжую я. — І тато допоможе зробити вежу, щоб ваш єнот бачив згори, хто приходить, а ти міг дивитися на нього з ліжка.

Тато кашляє, бо він нічого такого не обіцяв, у нього завтра переїзд, а ввечері треба ще зібрати чотири ліжка. Я дивлюся на нього, тепер уже не відводячи очей, і ледь помітно піднімаю плечі, бо кращого плану в мене немає. Бенні тим часом витягає Расті за тулуб і підносить вище, приміряючи, як той буде сидіти на вежі.

— А ти справді допоможеш, щоб вона була висока? — запитує він у тата. — Тільки щоб Расті не випав, бо я не хочу, щоб він ударився, коли всі спатимуть.

Вибору в батька, звісно, немає, тому він забирає єнота з рук брата, садить собі на коліно й обіцяє зробити для нього підлогу та стіни, а віконце вирізати достатньо маленьким, щоб Расті не проліз. Малий слухає дуже уважно й уперше за весь вечір посувається ближче до виходу, хоча ковдру все ще притримує рукою.

— Її теж візьмемо, щоб дах лишився той самий? — питає він, дивлячись тепер на мене.

Я кажу, що ковдру він повезе на колінах і що ми нічого не робитимемо з нею без нього. Брат ще трохи думає, потім повзе назовні й залазить до тата, який притискає його до себе.

Телефон вібрує на матраці, поки мама веде Бенні вечеряти. Ава запитує, чи я не серджуся, що вона завтра піде гуляти з Лукасом. Частина мене справді сердиться, хоча причина настільки дурна, що я ніколи її не озвучу: ми місяць обговорюємо, чи він нарешті її запросить, а тепер це стається в день мого переїзду, і я навіть не зможу посидіти в неї на ліжку, поки вона робитиме макіяж. Пишу, що вона має піти й потім усе мені розповісти, бажано раніше, ніж я помру від нудьги серед дерев. Ава обіцяє зателефонувати відразу після зустрічі й додає, що в новій школі я обов’язково знайду когось собі, бо не можуть же там усі бути зайнятими. Мені хочеться в це повірити, хоча досі навіть у старій школі, де знаю майже всіх, знайти хлопця виявилося значно складніше, ніж просто вибрати симпатичного.

Я майже вісімнадцять років живу на світі й уже встигла допомогти Аві розібратися з трьома її закоханостями, але власні справи чомусь ніяк не складаються. Коли мені хтось подобається, я починаю стежити, щоб не сказати нічого дурного, і в результаті майже нічого не кажу, після чого переживаю, що здалася нудною. Зате вдома завжди знаю, що відповісти, особливо коли ця відповідь нікому не потрібна.

Мама нахиляється по коробку з кухонними рушниками, але тато встигає забрати її раніше, ніж вона випростається. Вона пояснює, що коробка майже нічого не важить, та все ж перестає сперечатися, коли він кладе долоню їй на живіт. Мама накриває його руку своєю й трохи пересуває пальці, щоб він теж відчув, як штовхається наша сестра.

Уранці вантажники забирають останні коробки, а я затримуюся біля дверей своєї спальні, де на стіні лишилися світлі прямокутники від плакатів. Без меблів вона здається маленькою й зовсім незнайомою, і я виходжу, почувши, як тато кличе нас до машини.

Коли за вікном автомобіля починається ліс, Бенні вже спить, підклавши під щоку Расті. Ковдра сповзає з його колін, і я підтягую її вище, не відриваючись від повідомлень Ави. Вона надсилає фотографію в синій спідниці, повернувшись до дзеркала боком, і запитує, чи вона нормально виглядає. Я збільшую знімок, бачу на задньому плані купу одягу на ліжку й розумію, що це вже не перший варіант, хоча ще вчора подруга запевняла, ніби їй абсолютно байдуже, що вдягати на зустріч із Лукасом.