Мама вихідного дня

10. Танцювати

Пилип

— Може, я все-таки з вами? — про всяк випадок я виходжу зі спальні зібраний для прогулянки.

Олежик широко усміхається і мотає головою.

— Тату, ми ж не маленькі! Ми погуляємо самі! Я тільки свій рюкзак візьму, — він біжить у свою кімнату.

— Я міг би принаймні вас завезти й привезти, — бурчу, трохи розчарований.

У Міли на губах така сама широка усмішка, як і щойно була в Олежика.

— Ми доберемося автобусом. Знаю, це вперше ти відпускаєш сина зі мною, але не хвилюйся, я пильнуватиму, все буде гаразд.

Киваю і підходжу ближче.

— Я не сумніваюся в тобі, просто мені незвично. — Я дістаю з кишені банківську картку і, спіймавши Мілину руку, кладу їй на долоню: — Ось, візьми.

— Що ти… Навіщо? Я маю гроші…

— Все одно візьми. Хай вона завжди буде в тебе. Все, що купуватимеш собі чи Олежику, коли будете разом, оплачуй нею. Вхідні квитки, поїсти десь, сувеніри чи іграшки… словом, усе, чого вам захочеться.

Міла прикушує губу, дивиться спідлоба.

— Це спосіб турботи чи контролю?

— Контролю? — дивуюся і мало не пирхаю з обурення. — Я просто дбаю про свого сина. Ну, і… кхм, про тебе теж. Я ж казав.

Мені важко прочитати, про що зараз світло-блакитний погляд Міли. Вона здається трохи настороженою, але все-таки картку бере.

Вона сьогодні якась… особлива. Не одразу розумію, що не так. Ніби й нафарбована як завжди. Й одягнена звично — у красиву блузу і джинси з високою талією, в яких здається ще вищою. Напевно, річ у короткому блакитному намисті на її шиї й таких самих сережках, ці прикраси ще більше відтінюють блакить її очей. Дуже гарно.

— Ти сьогодні дуже гарна, — вирішую сказати вголос.

— Дякую, — вона усміхається і поправляє волосся.

Олежик нарешті повертається, і вони йдуть. Дивлячись у спину своєму синові і його мамі на вихідні, я зізнаюся собі: хотів би піти з ними. 

Ще зранку я попросив Олежика писати мені впродовж дня. Тому, замість того щоб зайнятися чимось корисним, я цілий день глипаю на смартфон.

Олежик надсилає фото якоїсь смугастої риби з океанаріума, своє селфі біля акваріума з маленькими кольоровими рибками і спільне селфі з Мілою на тлі білих великих риб. Останнім приходить фото Міли, в акваріумі позаду неї плаває акула.

На секунду я зависаю на акулі, але погляд повертається саме до Міли. Вона усміхається і виглядає дуже… веселою. І гарною, звісно.

Не те щоб раніше я не помічав її вроди, я ж не сліпий. І вроду помічав, і її приємний характер. Але цими тижнями, коли ми бачимося більше вдома, в автошколі й кав’ярні, коли я дізнаюся про неї те, чого не знав, Міла здається мені все приємнішою і приємнішою, гарнішою і гарнішою.

— Годі, — злюся і ховаю смартфон, ще бракувало сидіти й витріщатися на неї.

Головне — не почати думати про Мілу штанами. Бо тоді це буде повне фіаско. Зараз усе чудово складається, вона дарує свою любов Олежику, я допомагаю їй з водінням. Потім, якщо все буде добре і вона погодиться залишитися йому мамою вихідного дня назавжди, я зроблю для неї щось ще. Насправді багато всього можу робити. Наприклад, подарую їй автомобіль. Або… не знаю, щось подарую ще.

Думаю, на таких умовах є шанс, що вона стане тією жінкою, з якою… з якою у мене складуться найзручніші й найпродуктивніші взаємини у моєму житті.

— Головне — не почати думати про неї штанами, — наказую собі ще раз вголос.

Здається, мені треба теж намалювати в робочому блокноті попереджувальний знак. Особистий попереджувальний знак «Обережно, красива жінка! Зупинка заборонена». І дивитися на нього щоразу, коли Міла з’являється поблизу.

Ближче до вечора я все-таки відволікаюся від селфі у смартфоні й беруся за якусь роботу — вмикаю ноутбук, проглядаю фінансові звіти, прикидаю витрати на найближчі місяці.

— Тату, а там був тунель з акулами! — перше, що чую, коли двері будинку відчиняються.

Олежик летить до мене, повний захвату. Він любить все, що пов’язано з морем і водою, тож не дивно, що в океанаріумі йому сподобалося.

— То ви гарно провели день? Повечеряємо разом? — підводжуся і відставляю ноутбук.

— Я вже поїду додому, — Міла завмирає при вході у вітальню.

— Мамо, а ти можеш залишитися ночувати? Тату, хай мама залишиться! Ми ж ще завтра у цирк підемо!

— Я не заперечую.

Але заперечення має Міла:

— Краще я завтра знову приїду. Мені треба додому, я навіть не взяла речей, щоб перевдягнутися… — вона кидає розгублений погляд на Олежика, який вже починає дути губки.

— Синку, через тиждень ми всі разом поїдемо до дідуся й бабусі. З ночівлею. А зараз якщо мамі треба додому, то я її відвезу. Побудеш сам вдома пів години? Або можемо разом відвезти…

— Не варто, я доїду сама. Ще ж не пізно, автобуси ходять. Не турбуйтеся про мене, — Міла трохи натягнуто усміхається. Здається схвильованою.

Я підходжу до сина, притримую його за плечі і, зазирнувши у вічі, кажу:

— Золотко, мама більше нікуди не зникне. Тепер вона завжди буде. Завтра побачитеся. І через тиждень знову. Просто зараз їй потрібно додому відпочити, виспатися, перевдягтися. Гаразд?

Подумавши, Олежик серйозно киває. Образи більше немає в його оченятах, натомість там з’являється рішучість.

— Ну добре. Але завтра будемо довго-довго гуляти!

Міла усміхається, підходить до нього для коротких обіймів і бажає спокійної ночі.

— Я проведу тебе до зупинки, — кажу їй стиха. — Заперечення не приймаються.

З цим вона, на щастя, не сперечається. Киває, і ми, залишивши Олежика, виходимо на вулицю. Він вже достатньо дорослий, щоб побути сам вдома п'ятнадцять хвилин.

А може, трохи довше. Бо йдемо ми з Мілою до зупинки повільно й довго. Вона замислено мовчить, тож я знаходжу слова першим:

— Міло, усе гаразд? Все добре пройшло? Чи щось трапилося?

— Що ти, все чудово, просто…

— Просто?

— Я вперше стільки розповідала Олежику про себе. Не про ту мене, якою я мала б бути, а про ту, якою є. А ще він спитав, чи не займатимуся я тепер танцями. Тому довелося трохи набрехати, сказати, що я більше не хочу танцювати, а хочу готувати каву.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше