Розділ 8. Їдемо до столиці

Чорт би побрав ці мої емоційні гойдалки! І взагалі звідки це все взялося, а головне як усе розсьорбувати? Я вперто стиснула губи, прориваючись крізь колючі кущі, і дісталася-таки до крихітки, дістаючи голенького Філіпа із заростей.

- Тихенько, маленький, мама з тобою, - зняла з себе піджачок, закутуючи в нього дитину, і швидко віднесла його до дитячого ліжечка, вклавши на м'які подушки. - Зачекай трішечки, я маю допомогти дядькові Кіріану, - з надією промовила, помічаючи, як дитятко заспокоюється, з розумінням дивлячись на мене. Чудово, тепер би так само легко впоратися і з другою проблемою.

Далі я підбігла до застиглого на землі дракона, роздивляючись того на предмет пошкоджень. Хороша новина: Веалірійський був живий, пульс я намацала одразу, та й груди його мірно здіймалися. І все б нічого, але на голові чоловіка виднівся величезний синець, а права рука була вивернута під неприродним кутом.

- "Зараз би мені нашу земну аптечку...", - подумала я, сподіваючись, що бажання спрацює, але на жаль, дива не сталося.

Що ж, доведеться дідовським методом. Я знову збігала до альтанки, доставивши звідти графин із водою. На зворотному шляху мого носа досяг якийсь дивний аромат. Не сказати, що він був надто вже смердючим, скоріше навпаки, але насичений запах забивав ніздрі, змушуючи чхати, і викликав гостре бажання опинитися якнайдалі від цього "запашного" куща. Але зробила я зовсім інше: міцно затиснула собі ніс і кинулася до квітів, обриваючи їх і стискаючи прямо в долоні. Не знаю що це таке, але сподіваюся воно хоча б не отруйне.

Вилітала я з цього куточка ракетою, змінюючи курс на драконяче тіло у відключці. А варто було мені опинитися поруч, як я одразу ж відклала видобуті насилу квіти, які "пахнули", трохи вбік, а сама, сумно зітхнувши, позбулася сорочки, розриваючи її на клапті. Одні я змочила у воді, старанно протираючи місце поранення на голові, а другими скористалася для зупинки кровотечі. Такі собі засоби допомоги, але інших у мене не було. Руку було вирішено не чіпати (а то раптом не так кістки зміщу і зроблю чоловіка калікою). Для початку мені б його до тями привести, чим я і зайнялася відразу ж після всіх своїх нехитрих маніпуляцій. Схопила купку "нашатирних" пелюсток, як я прозвала знайдений мною кущ, і штовхнула дракону прямо під ніс, змушуючи його вдихнути сльозогінний аромат.

- Апчхі! - Добре хоч я додумалася сумочку йому під голову підкласти, а то так би собі ще одне поранення заробив, а так я майже молодець. Сама угробила, сама й лікую. - Боги, прибери це від мене, - простогнав шатен, і я слухняно відкинула пелюстки подалі, радісно видихаючи:

- Ти як? Пробач, я не хотіла, - почала я вибачатися, і схоже, що це починало входити в мене у звичку.

- Живий поки що, - стогнав мій пацієнт, з цікавістю дивлячись на свого "лікаря". - А що з твоїм одягом? - Кхм... Що б тут відповісти.

- Він трохи постраждав, - видала, подумавши, що треба було хоча б скатертиною прикритися, що я, власне, й поспішила зробити. Хороші думки завжди "вчасно" приходять у мою голову.

Коли я повернулася, Кіріан вже акуратно сів, притулившись спиною до стіни, і намагався правильно розмістити свою руку:

- Дивно, регенерація немов би сповільнилася, - він провів здоровою рукою по гулі на голові і поморщився, схоже, вона йому завдавала незручностей.

- Пробач, - знову прохрипіла, акуратно витираючи сльози на щоках.

- Гей, ти чого? Я ж живий. Зараз трохи посиджу і відновлюся, - взявся мене ще й заспокоювати чоловік.

- Це все моя вина. Я не знаю, як воно так вийшло, - ревіла йому у відповідь.

- Припини. У цьому немає твоєї провини. Швидше вже моя, просто я не думав, що ти так відреагуєш, - я сама здивувалася своїй агресивності, нібито й не я була, а хтось мною керував. - Тільки не розумію, чому не працює регенерація. І слабкість у всьому тілі, - чоловік провів пальцями над мокрими краями мого імпровізованого одягу і тихо вилаявся:

- Резерв абсолютно порожній! - Ви б бачили всю ту ступінь його здивування. - Такого ще з часів навчання не траплялося, - о! Тепер і мені зрозуміло.

- Я можу чимось допомогти? - Мені потрібно було хоч щось робити, інакше я збожеволію від занепокоєння.

- Пам'ятаєш кущ, який я тобі на самому початку показував? Ламка крушина, - я ствердно кивнула. - Якщо можеш, зірви мені пелюсток і принеси разом із водою. По-хорошому його б заварити, але й сирими піде, - я піднялася, поспіхом вирушаючи в бік зустрінутих нами раніше кущів.

Зібравши необхідні інгредієнти, я акуратно їх подрібнила, заливши водою, що залишилася в глечику, і подала драконові. Кіріан обережно принюхався, перш ніж пити, а я з розумінням хмикнула. Ну так, після того, що сталося, я б теж побоювалася що-небудь брати зі своїх рук.

- Дякую, - чоловік прикрив очі, а я втупилася на його кінцівку, очікуючи побачити диво. Але час минав, а нічого не змінювалося, і навіть кістки не тріщали. Зате через хвилин десять Веалірійський просто сперся на зламану руку і піднявся, перевіряючи кінцівку на гнучкість. Начебто все ціле, та й голова вже не кровоточила. Ось це я розумію регенерація!

Упевнившись у цілості пацієнта, я поспішно розвернулася, збираючись перевірити, як там Філіп, все ж я залишила малюка одного.

- Ти куди? - Почула слідом, і все ж зупинилася, знехотя ділячись тим, що сталося:

- У нас тут ще одна невеличка проблемка вималювалася, - і нехай тільки спробує сказати, що це я винна! Сама знаю, нічого мені повторювати.

- Я вже навіть боюся запитати яка, - усміхнувся шатен, наздоганяючи мене. - Мого замку більше немає? Чи ти осушила місцеве озеро? - Взагалі з таким розвитком подій можливо все, але поки що в нас дещо інше:

- Філіп став людиною, - кхм... Що це з ним? Чому Кіріан застиг на місці, ошелешено дивлячись на мене.

- Тобто як людиною? Руки-ноги-тіло? - Невпевнено перепитав дракон, і я кивнула:

- Ага, як і всі звичайні діти. Це не нормально, так? - Щось таке я і припускала.