Розділ 4. Народження дракончика

Кіріан

Цього вечора все з самого початку пішло не так. По-перше, ми вирішили, що і це перенесення яєць буде під моїм контролем, оскільки мені це вдається набагато простіше, ніж Ріану. Тому, коли почало коїтися чорт забирай що, я просто не міг відволіктися, щоб не переривати процес. Але і це не найстрашніше. Спершу ми навіть не зрозуміли, що щось іде не за планом.

А ось коли один із майбутніх малюків просто відкотився вбік, пробиваючись крізь шкаралупу, тут-то Саверійський і запанікував, намагаючись повернути драконятко назад. А я хоч і намагався контролювати те, що відбувається, але відволіктися, на жаль, не міг, на мені були дев'ять яєць, і довелося робити вибір, який вийшов не на користь самотнього малюка.

- От же Кверх! Кір, як це зупинити? - друг спробував запечатати тріснуте яйце, але дитинча вперто рвалося назовні, бажаючи народитися в цьому світі. - У мене не виходить, - я сіпнувся було допомогти, але це було до біса складно. Мені й так ледь вдавалося стримувати перенесення, а тут ще й ця проблема.

- Залиш його, допоможи мені з вектором напрямку сили, - я зробив свій нелегкий вибір, про який шкодуватиму до кінця своїх днів.

Якби таке сталося на Діанії, я б постарався врятувати всіх, а зараз я просто не міг ризикувати малюками, що залишилися. Це занадто небезпечно.

- Дай мені хвилину, - Ріан усе ж спробував якщо не зупинити процес народження, то хоча б уповільнити його, а після цього підбіг до мене, спрямовуючи мій потік. Портал у наш рідний світ відкрився трохи лівіше, ніж ми планували, і нам ще довелося витратити час, якого в нас і так не було, на переміщення останньої партії яєць.

А коли справу було зроблено, я просто звалився на підлогу печери, повністю залишившись без сил.

- Кір, - голос Саверійського вирвав мене з напівдрімоти, і я повільно розплющив очі. - Здається, у нас НП Вселенського масштабу, - я простежив за поглядом друга, помічаючи роздроблену шкаралупу неподалік.

- До дідька лисого! - довелося вставати, хоча по-хорошому мені б відлежатися кілька днів, але в нашому випадку в мене й кількох хвилин не було. - І куди він подівся? - новонароджений дракончик дуже слабкий, і зазвичай залишається в гнізді, поки його лапки не зміцніють (це займає від тижня до двох). Весь цей час дракониця не відходить від свого малюка, підгодовуючи його і безперервно стежачи, щоб той не вивалився.

- Полетів, - ошелешив мене звісткою друг.

- Бути того не може! - може відповз кудись, поки ми були надто зайняті, щоб звернути на нього увагу.

- Уяви собі, - Ріан тупцював на місці, не наважуючись рушити назовні. Йому вже потрібно було повертатися і простежити за розміщенням майбутніх дитинчат, але він не міг кинути тут мене разом зі зниклим десятим дракончиком.

- Отже, так. Полетіти далеко він не міг, тому я з легкістю його знайду. Тож не переживай і вирушай на Діанію, розберешся там із кладкою і доповіси імператору, про нашого втікача поки що краще промовчати, - інструктував я Саверійського.

- Гей, я, звісно, розумію, що Мерліан і мій друг також, але все ж... Тобі мене зовсім не шкода? - Ріан скорчив жалібну пику, але я на неї не купився:

- Ти з нас двох краще вмієш недоговорювати, - виклав вагомий аргумент, змусивши напарника зітхнути.

- Я повернуся, щойно все владнаю, - мені тільки й залишалося, що кивнути у відповідь, чекаючи, поки мій друг розтане в серпанку порталу.

Так, а тепер займемося справами насущними. Я запалив невелику вогняну кулю, уважно оглядаючи печеру на наявність повзуна, але того ніде не було. Невже й справді полетів?

Довелося розширювати зону пошуку, вибираючись на освітлену місяцем поверхню. А варто було мені підняти догори голову, як я одразу вилаявся, помічаючи на горизонті немаленький силует, який летів. І це явно була не один з місцевих птахів.

Десь на сході. Таємна військова база

- Сабасе, подивися на це. Якийсь дивний птах, - один із військових збільшив знімок, отриманий супутником буквально хвилину тому.

- І що з ним не так? - Мало того, що чоловік був ледачий, так ще й спати хотілося страшенно. - Сам не спиш, то іншим не заважай, - він мазнув по картинці поглядом, відзначаючи пишні розміри літуна.

- Не знаю, але я не можу розпізнати його приналежність. Пелікан чи що? - першому було просто цікаво, зазвичай вони не відстежували живність, але ця здавалася занадто незвичайною.

- Ой, може від'їдена чайка, - пожартував Другий, і зовсім відвертаючись від напарника.

- Ти ще скажи горобець, - перший жарт все ж оцінив, переміщаючи свою увагу на іншу картинку. - Зрештою, він вже на італійській території, ось вони нехай і розбираються, - військовий, який пожвавився було, і сам не дуже хотів розбиратися з невідомим летуном. Це вочевидь було щось живе, як показував інфрачервоний датчик, а орнітологом він ставати не планував, тож чоловік швидко переключився на другий екран, де йшло шоу, яке його цікавило.

Тим часом на італійському водному кордоні

Чи знав малюк, що подорож виявиться такою важкою? Ні. Але він не мав права здаватися! Тільки вперед, адже там на нього чекала МАМА! Слабкі крильця все норовили опуститися, а тіло так і зовсім постійно тягнуло вниз.

Величезний птах, усередині якого летіла його матір, усе віддалявся, а крихітці так хотілося опинитися поруч, у теплих, ласкавих і таких рідних обіймах. Адже ще тоді, коли вона приклала свою велику долоню до шкаралупи, він зрозумів, що вона любитиме його понад усе на світі.

- "Мамо!", - послав ментальну хвилю, відчуваючи, як рідне серце десь там попереду б'ється дедалі швидше.

Було дуже важко пересуватися вперед, хотілося зупинитися, але вода виявилася напрочуд холодною і неприємною, а ще дуже хотілося їсти. Чому мама його не годує? Адже вона не могла забути?

- "Ось обов'язково долечу, і вона мене обійме", - дивні думки, не властиві ледве народженому дракончику, миготіли в голові, змушуючи крізь біль махати ослабленим крилом, щоб подолати відстань, що розділяла з мамою.