Макс: Дитина на двох

Початок

Наступні пів години в салоні нашого «Жигуля» були справжнім колом земного пекла.

Настя вирішила, що момент для пробудження обрано ідеально, і з першої ж секунди видала такий потужний інфразвуковий рев, що аж пластик на панелі приладів почав вібрувати в резонанс. Мала хотіла їсти тут і зараз. Але оскільки ми вилітали з монастиря в режимі екстреної евакуації, ніякої дитячої їжі у нас, звісно ж, не було і близько. Коли на її законний заклик про негайну «гастрономічну допомогу» ніхто не відреагував, вона влаштувала нам повноцінну оперну арію просто в тісному салоні авто. Її ангельські голосові дані під керівництвом дитячого голоду перевершували будь-яку сигналізацію.

Саша вдарив по гальмах біля першого ж супермаркету, вискочив із машини і погнав шукати термос. А з тим термосом у руках, влетів до найближчої аптеки, де скупив усе необхідне: дитячу суміш, пляшку очищеної води, пачку памперсів та вологі серветки. При цьому бідолашний Саша умудрився настільки перелякати аптекарку своїм блідим обличчям, що вона самотужки запропонувала загріти воду, допомогла йому розчинити суміш у правильній пропорції та залити її в пляшечку. Ну це з його слів, потім.

А ми тим часом сиділи з бабою Надею на задньому сидінні нашого бляшаного транспортного засобу і, затамувавши подих, слухали, як нас «сповідає» розлючена восьмимісячна дитина.

Настя верещала з таким виразом обличчя, ніби особисто зачитувала нам усі наші смертні гріхи за останні десять років, і жодні мої спроби захитати чи заспокоїти її під рясою не давали ефекту.

— Довго він ще там лазити буде, цей твій «святий отець»?! — процідила крізь зуби стара, заплющивши очі і намагаючись закрити руками обидва вуха від цього ультразвуку. — Мої вуха вже не витримують цього церковного дзвону!

— А я звідки знаю?! — не витримав і я. — Я, між іншим, сиджу тут із вами на задньому сидінні, а не бігаю по аптеках із термосом у зубах!

Баба Надя підтиснула губи і подивилася на мене з таким докором, наче я був головною причиною світової кризи.

— Бо ви барани, хлопці, от ви хто, — авторитетно заявила вона, схрестивши руки на грудях. — Якщо вже затіяли таку грандіозну справу, як крадіжка дитини з монастиря, то треба ж було хоч елементарно підготуватися! Памперси купити, суміш, термос із собою взяти! Я ж кажу: ви абсолютно безвідповідальні діти асфальту!

Мої нерви на цей момент уже починали здавати і дзвеніли від найменшого подиху. Я міг у будь-яку секунду зірватися і послати бабу Надю куди подалі. Але інстинкт самозбереження і здоровий глузд поки що все ж таки перемагали: стара знала занадто багато, а сварка в замкнутому просторі «Жигуля» точно не наближала нас до безпеки.

І тут раптом, як божественне одкровення, двері з боку водія відчинилися.

На переднє сидіння плюхнувся захеканий Саша. В одній руці він стискав великий пакет із памперсами та банками, а в іншій тримав заповітну пляшечку з теплою розведеною сумішшю.

Я взяв протягнуту пляшечку і обережно торкнувся м'яких губ теплою соскою. Настя на секунду завмерла, наче прислухаючись до нового запаху. Її брови ще трималися зведеними у крихітний будиночок, а підборіддя тремтіло від недавніх сліз.

І раптом тиша.

Вона жадібно вчепилася ротиком за латекс і зробила перший ковток. На її лобі розгладилися всі зморшки, а крихітні пальчики самі собою розтиснулися і вчепилися за край моєї ряси, наче боячись, що цю рятівну пляшечку зараз хтось відбере.

Мала почала їсти так зосереджено, що у вузькому просторі салону чулося тільки жадібне поскрипування і тепле дихання. Її великі оченята повільно примружилися від задоволення, а в животику знову запрацював маленький моторчик.

Спереду Саша полегшено зітхнув, витираючи чохол від телефону об рукав.

— Я постарів років на 10, поки бігав, — сказав він, розвертаючи корпус до нас.

Я підняв на нього повний незбагненного «щастя» погляд.

— Ти? — відповів я, ніжно притримуючи ситу і щасливу Настю під пазухою. — Та ми тут усі років на сто постаріли, поки вона нам сольні концерти влаштовувала!

Саша через силу криво посміхнувся і кинув швидкий погляд на бабу Надю, яка спостерігала за процесом годування з видом суворого технагляду.

— Ще сто? — вкинув він свою улюблену фірмову дурницю, розводячи руками. — Та куди ж ще сто? Баба Надя і так, напевно, особисто Ісуса пам'ятає! А ти кажеш...

Я миттєво зціпив губи до скрипу, намагаючись не заржати вголос і не збудувати чергову хвилю істерики в машині. Що-що, а цей телепень завжди майстерно володів унікальним талантом влучно «підмахати». Єдина біда: почуття доречності цих «підмашок», в Саші було на рівні табуретки.

Як і зараз.

Не встиг він договорити свою геніальну єресь, як суха, кістлява рука баби Наді змахнула в повітря, розсікши простір із точністю досвідченого ніндзя, і лягла важким ляпасом просто по обличчю Саші. У тісному просторі «Жигуля» цей звук розійшовся смачним ехо.

Я аж заціпенів, ледве стримуючи посмішку, яка вже розривала мені щоки зсередини.

Баба Надя, блискавично розібравшись із першим ідеологічним суперником, із викликом і вогником в очах, повернула голову в мій бік, вишукуючи наступну жертву для виховної роботи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше