— Ви?! — від шоку баба Надя ледь встояла на ногах, випустивши з рук пакет із просфорами так, ніби там були не святині, а звичайні покупки з АТБ.
За сьогоднішній день я вже встиг побачити чимало витріщених від здивування облич, але цей погляд баби Наді займав перше місце з величезним відривом. Система її внутрішнього світу щойно тріснула по всіх швах і розсипалася на крихти.
— Ми, — злорадно відповів я, з надмірною повагою піднявши брови і на секунду навіть повністю забувши, що під моєю чорною рясою взагалі-то зараз лежить дитина.
А баба Надя зафіксувала цей факт. Я міг лише уявляти, який ядерний вибух зі спектром найнеймовірніших емоцій вирував зараз у її голові. Її власні сусіди, яких вона регулярно обзивала на сходах «алкашами», «дармоїдами» та посилала на три букви за будь-якого зручного приводу, зараз стояли перед нею на території священного монастиря, одіті в церковні ряси, з чорними скуфійками на маківках і на повному серйозі зображували священнослужителів. І на додачу до всього, в одного з них під рясою була маленька дитина! Питань у бідної жінки в цей момент було разів у десять більше, ніж відповідей у всьому Святому Письмі.
— Я... я просто не знала, що ви священнослужителі, отче... — почала вона заїкатися, змінюючи свій звичний тон на тремтячий шепіт, намагаючись підібрати впалий пакет.
Нам із Сашею, за ідеєю, треба було зараз мовчки дати газу до нашого «Жигуля» і послати цю скандальну стару куди подалі, поки вона не почала розпитувати про деталі нашого «санного» служіння. Але ж будемо відверті: хіба щодня випадає така унікальна, бездоганна можливість помститися за всі моменти свавілля на нашому поверсі?!
— Тобто, — вів я далі суворим, проникливим баритоном, нахилившись до неї трохи ближче, — якщо ми для вас звичайні сусіди, то нас можна сміливо обзивати, згадувати всіх наших родичів до сьомого коліна і проклинати кожного разу, коли ми ставимо машину під під'їздом?
Баба Надя знітилася.
— Та я... я ж не зі зла, ви ж знаєте, нерви просто... — пролепетала вона, дивлячись у бруківку.
— А після цього, — не давав я їй оговтатися, перебиваючи на півслові, — можна ось так спокійно прийти до церкви, відстояти службу, посповідатися перед іконами, «обнулити» всі свої гріхи за оптовою знижкою, так би мовити, і з чистою совістю йти далі виносити людям мозок?
— Ні... — ще тихіше, майже нечутно видала баба Надя, здаючись під напором моєї «духовної» риторики.
А я й не думав зупинятися, відчуваючи себе справжнім духовним пророком караючого правосуддя.
— Бог усе бачить, жінко! — гаркнув я так переконливо, що аж сам повірив у свій сан. — І повірте мені, жодна сповідь у світі нічого не списує автоматично, якщо гріх після неї постійно і зловмисно повторюється! Особливо коли він стосується невинних сусідів!
Вона стояла перед нами, затамувавши подих, і дивилася на мене з таким жахом, наче я був мінімум ангелом-месником із вогняним мечем, якого тільки-но послали покарати її за всі скандали в нашому під'їзді.
Саша поруч зі мною ледь стримував сміх, прикриваючи рот широким рукавом і тремтячи від напруги.
— Грішна я, отче... — видихнула баба Надя, і від усвідомлення власного нікчемства перед «ликом святості» її ноги раптом підломилися. Вона зігнула голову і прямо посеред монастирського подвір'я гепнулася на коліна перед моєю рясою.
— Ох ти ж срань... — вилаявся крізь зуби я, зрозумівши, що такий яскравий акробатичний етюд зараз приверне увагу всіх черниць і прочан у радіусі ста метрів. — Сань... Тобто отець Саня... Ой, отець Олександр, бігом підніміть рабу Божу!
Саша зорієнтувався блискавично, ввімкнувши режим екстреної допомоги утопаючим у гріхах. Він кинувся до неї, учепившись попід руки і намагаючись відірвати від бруківки.
— Вставайте! Не треба отак от на землі, тут сиро, простудите суглоби! — засуєтився він, тягнучи її вгору.
На нашу велику біду, баба Надя виявилася класичною релігійною фанаткою крайньої міри важкості. Обкладати матом сусідів на сходах чи згадувати чорта в ліфті, це для неї була звична життєва рутина, робочі будні. Але усвідомити, що вона тільки що протягом кількох років щоденно посилала на три букви самих «священнослужителів», які тепер дивляться на неї з докором небесних суддів, це стало для її намоленої психіки абсолютним нокаутом. Її світ тріснув і розвалився на шматки.
— Я... я тепер потраплю в пекло? — пролепетала вона ледь чутно, дивлячись на мене такими переляканими, очима, ніби перед нею стояв сам чорт із рогатою сковорідкою.
Саша вже відкрив був рота, щоб її по-людськи заспокоїти:
— Та ні, звісно ж ні, ви що, жіночко, Бог же милостивий...
— О, таааааак! — перебив я його, піднявши вказівний палець до неба. — Сто відсотків! Жодних сумнівів! Котел уже розігрівають до максимальних обертів персонально для вас, із чорною міткою за нецензурну лайку в громадських місцях!
Баба Надя аж задихнулася від такого вердикту, зблідла і вхопилася однією рукою за лівий бік у районі серця.
— Тримай її! — скомандував я Саші.
Саша тримав стареньку за плечі і дивився на мене із засудженням. Йому явно переставало подобатися, як я жорстоко і безжально добиваю стару на очах у всього православного світу.