Макс: Дитина на двох

Рішення

Я кинув пакет на підлогу, розірвав упаковку підгузників і витягнув один. Усе це відбувалося під благально-жалісливий погляд Саші та потужний, ультразвуковий плач Насті.

— Чого вона реве?! — спробував перекричати малу Саша, затуляючи вуха.

— А я звідки знаю?! — стиснув я плечима, намагаючись розібратися, де в цього підгузника перед, а де зад. — Може, їсти хоче, може, мокрий памперс тисне, а може, просто морда твоя не сподобалася!

— Міняй уже давай! — буркнув Саша, задкуючи на крок.

Я повільно підняв на нього очі.

— Я?!

— А хто?! Я чи що?!

— Я цими руками мотори перебираю і розпредвали ношу! — виставив я свої мозолясті долоні. — Мені не можна таке тендітне в них брати, я ж їй щось зламати можу!

— А я типу ні?! Мені теж не можна! Та я й не вмію взагалі!

— В інтернеті подивись! Ютуб відкрий, «як поміняти памперс за п'ять хвилин»!

— А ти малу заспокой!

— Як?!

— Не знаю, але якщо вона продовжить так волати, то тут зараз не те що баба Надя, тут весь під'їзд із поліцією та ЖЕКом збереться!

Я подивився на Настю. Вона була вже геть червона від крику й сліз. І, судячи з виразу її мікроскопічного обличчя, явно не збиралася робити перерву бодай на хвилину. Варіантів не було. Я видихнув, підійшов до люльки і дуже обережно, своїми мозолястими «ведмежими лапами», взяв її під пашки й притулив до своїх грудей.

— Тихо, тихо, тихо... — почав я говорити до неї не голосно, майже пошепки.

Неочікувано Настя затихла. Не знаю, що на неї так миттєво подіяло: чи мій басовитий голос, чи зміна положення, а може, вона просто відчула тепло мого тіла через футболку. Але сирена раптово перервалася. Вона лише кумедно кліпнула довгими війками, мокро витерла ніс об моє плече й вилупилася на мене своїми великими очима.

— Ось так... Молодець. Тихо, тихо, тихо... — розплився я в дурнуватій посмішці.

Але ця ідилія тривала дуже недовго. Настя, вдосталь надивившись на «страшного нового дядька» з похмільним виразом обличчя, знову кумедно зморщила носик і видала чергову порцію потужної авіаційної сирени прямо мені в вухо!

— Тихо, тихо, тихо... — знову повторив я, свято сподіваючись, що цей чарівний заклинальний маневр спрацює ще раз.

Хрін там. Мала і не думала мовчати. Вона заходила на новий колоритний віраж, наче реактивний винищувач, який виходить на бойову позицію.

Я зітхнув і поглянув на Сашу. Той листав щось на екрані телефона, рухаючи пальцем.

— Чувак, — процідив я крізь зуби, намагаючись тримати Настю трохи від себе. — Ти в курсі, що в мене немає нежиті?

Саша відірвався від екрана й витріщився на мене з щирим здивуванням.

— А нафіга мені ця інформація зараз?! — скипів він. — Я тут інструкцію шукаю!

— Та того, що в мене прямо під носом мала, а аромат від неї зараз витає явно не від Коко Шанель! — гаркнув я, скрививши фізіономію від густого спец-амбре. — Шукай швидше, бо я зараз знепритомнію прямо разом із цією рожевою ковдрою!

— Та знайшов уже! — вигукнув Саша, тицяючи телефоном мені майже в носа. — Коротше, пиши схему: кладемо її на спину, відстібаємо старий памперс, витираємо серветками, підстеляємо новий і застібаємо липучки. Все просто!

— «Все просто»?! — перепитав я з сумнівом у голосі. — Сань, ти так само про капіталку мотора на Audi казав, а потім ми три дні зайві деталі по всій СТО шукали!

— Порівняв мотор з дупою! — випалив Саша. — Давай клади її на диван, я буду робити.

Я з максимальною обережністю, наче тримав у руках кришталеву вазу XV століття, опустив Настю на розкладений диван. Мала продовжувала заливатися плачем, дригаючи маленькими ніжками у рожевих повзунках, поки ми з Сашею нависли над нею, як два хірурги перед найскладнішою операцією в історії медицини...

Саша з горем пополам обережно стягнув рожеві повзунки, відліпив застібки й розстібнув підгузник...

— Господи Ісусе... — видавив він із себе, відсахнувшись назад і затуливши ніс рукавом. — Макс, це ти їй туди наклав, чи шо?! Тут кілограмів десять, не менше! Як у таку малу взагалі стільки вмістилося?!

— Давай швидше, гуморист сраний! — гаркнув я на нього, брезгливо примружившись. — Я й так дихаю через раз, ще хвилина, і я ляжу поруч із нею!

— Типу я тут кайфую! — відрубав він, висмикуючи з пачки одразу десяток вологих серветок.

Після кількох хвилин абсолютно невмілих маніпуляцій, купи зіпсованих серветок і взаємних матюків, старий підгузник упевнено пішов на підлогу. Ми застебнули нові липучки, натягнули назад повзунки і нарешті видихнули.

Це Насті явно сподобалося. Бо з появою на її тілі сухого та чистого підгузника, крихітна «сирена» раптово згасла. Настя затихла, солодко потягнулася на дивані, витерла ручкою оченята й просто вставилася на нас двох із щирим, дитячим зацікавленням.

— Єсть! — витер піт із чола Саша, наче щойно закрив найважчий наряд на СТО. — Ми це зробили, чувак! Ми генії!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше