Як тільки напівсфера опустила їх на землю, Пуффі кудись зник.
Та дивуватися не дозволяв час. У ту мить активувалося коло. Десь далеко затріщала земля. Ніхто навіть не кричав – люди дивилися на гіганта в мовчазному жаху. Кілька разів він ненадовго зупинявся, ніби щось заважало шляху, а потім йшов далі.
Десь там раптом щось спалахнуло. Не полум’я. Біло-блакитне сяйво продовжувало збільшуватися, поки не зависочіло над деревами.
– Це…? – Лорен навіть рота забув прикрити.
Аїра сковтнула, усвідомлюючи одну річ. Той маленький чоловічок, що ховався в її волоссі, та цей гігантський вовк були одним Пуффі.
Образ не складався, як би вона того не хотіла. Це відкриття шокувало занадто сильно.
Тоді ж у небі одна за одною спалахнули й згасли іскорки.
– Прикольно, – з невірою усміхнувся Дев. – Ну хоча… просто вовчик. Трохи п’ятиметровий. Буває.
Над деревами спалахнула заграва. Жовтогарячий, блакитний і фіалковий.
Пуффі вдихнув. Із велетенської пащі вирвався руйнівний смерч, закрутивши полум’я в смертельному танці.
Жар доходив навіть сюди. Пориви вітру ледь не збивали з ніг.
– П’ятиметровий вовчик, що плюється ураганами. Що такого? Кожен день таке бачу, – командир намагався розрядити шок, але було вже пізно.
– Уявляєш, що буде, якщо бідолаха захворіє? – бідкалася Міранда. – Ти маєш сказати Каелю, щоб слідкував за малечею.
– Та скажу. Тікати від такого – звучить навіть неприємно.
– І ще скажи, щоб пояснив, звідки це жовтогаряче полум’я, – Лорен склав руки на грудях і насупився, як ніколи до цього. – Нічого не нагадує?
– Командире… – наляканий голос Ванесси змусив озирнутися всіх.
Дрижаки пробіглися від одного до іншого. Перші два ряди людей розплилися в моторошних усмішках.
Вони наближалися, тягнулися руками до них. Ні, не так. Не до них – до Аїри.
– Гадство, – Дев знімав мотузку з поясу.
Близнючки взяли по одному з кінців і оббігли навколо. Потягнули. Всі одержимі опинилися зв'язаними.
– Всі, розійдіться на метр одне від одного й уважно спостерігайте. Найдрібніша дивність – повідомляєте, – скомандувала Міранда.
Люди перелякано закивали й розійшлися.
Одержимі намагалися вирватися. Мотузка тріщала, стираючи шкіру на руках близнючок до крові. Лорен та Ванесса допомагали, як могли.
– Їх можна якось врятувати? – запитала Аїра тремтячим голосом.
– Можна спробувати, – Міранда кивнула, перезираючись із Девом.
Надія була, поки Мішель раптом не обм’якла. Лорен притримав її перелякано. За тою звалилася й сестра. Ванесса не встигла зреагувати.
– Назад, – скомандував Дев, виставляючи руку перед Мірандою та Аїрою.
Лорен і Ванесса теж відступили. Близнючки дихали важко, на шкірі з’являлися перші пухирі.
За кілька хвилин впало ще кілька містян.
Залишилося п’ять Очисників, і ніхто не знав, коли і в кого проявляться симптоми.
Одержимі вибралися й тепер наближалися швидше. Їхні суглоби неприродно вигиналися, чувся якийсь моторошний хрускіт.
– Бачу, у вас тут веселощі продовжуються, – долинув знайомий голос звідкись згори.
Аїра підняла погляд, ледь не скрикнувши від виду закривавленого тіла демона.
Пуффі опустив його на землю поруч. Каель ще стояв рівно.
– Нам потрібен сьомий, – Міранда оглянула натовп.
– Можете мене ненавидіти, але я не братиму участі в спробі очистити їх. Це марно, – похитав головою. – Занадто сильно пахне гноєм.
Фамільяр понуро кивнув. Маленька ручка піднялася. Невидиме лезо різануло шкіру однієї з жінок. Спершу потекла кров, потім – з’явився біло-сірий наріст. Просто зсередини. В інших було те саме.
Міранда нерівно видихнула.
– Командире, даєш дозвіл?
Дев вагався мить. Потім кивнув і опустив голову.
Аїра невідривно дивилася на живих маріонеток, поки перед очима не з’явився Пуффі. Чоловічок закрив оченята долонями.
Вона поглянула на нього інакше. Фамільяр зрозумів – по ньому було видно. Ручки опустилися. Пуффі поглянув на неї, як востаннє, і повернувся до господаря.
Каель почав. Повітря наповнилося нудотним запахом горілої плоті. Вони навіть не кричали – лише усміхалися. Все закінчилося за три секунди, та здавалося, що минуло три роки.
Демон похитнувся. Пуффі притримав його й допоміг опуститися на землю.
– Мірандо, в сумці ліки на п’ятнадцять людей. І рецепт. Ти травниця, тож розберешся.
Фамільяр приніс торбинку. Жінка знайшла ампули із зеленуватою рідиною.
– Їх чотирнадцять, Каелю.
– Має бути п’ятнадцять, – похитав головою.
#1531 в Фентезі
#189 в Темне фентезі
#4581 в Любовні романи
#1148 в Любовне фентезі
Відредаговано: 17.11.2026