Частина дев'ята. Навіщо потрібні наречені?

***
               Король Еріх накинув домашній халат і зручно влаштувався в кріслі біля вікна. Велике палацове господарство ніколи не спить. Але зараз, коли захід сонця пофарбував води озера в усі відтінки червоного, в палаці закінчувалися прийоми. На  цей час не призначалися аудієнції, закривався для відвідувачів палацовий парк. В цей час можна було спокійно працювати.

               Король із задоволенням відпив з філіжанки трав'яний відвар, неспішно листаючи папери. Час від часу він черкав олівцем якісь помітки на полях, щоб завтра перекласти частину роботи на секретаря. Витрачати свій час на виписування вичурних церемоніальних фраз було шкода.

               Еріх взагалі з дитинства ненавидів церемоніал. Одним зі страшних спогадів дитинства для нього були ці нескінченні процедури одягання-перевдягання-роздягання юного принца купою придворних нероб. Одного разу, коли йому було чи то вісім, чи то десять років, він не витримав і прийшов до батька з вимогою відмінити ці дурні церемонії.
- Тату, невже ти справді думаєш, що я без цього натовпу штани убрати не зможу?!
- Зможеш, звичайно.  – Не став сперечатися король Генріх. – Але пам’ятаєш, синку, ми з тобою недавно розмовляли про те, що таке політика? Політика зовнішня, політика внутрішня…
- Пам’ятаю. Але яке відношення ця політика має до мої штанів?
- Пряме. Зовнішньополітична ситуація нині така, що я не можу дозволити собі шляхетські сварки всередині країни. А внутрішня політика вимагає, щоб ці дармоїди були чимось зайняті. Але розумієш, синку, нероби – вони та те й нероби, що нормальні люди або займаються власним господарством, або служать Короні. А цим ще треба придумати якесь зайняття, де вони заподіють якнайменше шкоди.
- І ти зайняв їх моїми штанами? – Вже серйозно поцікавився юний принц.
- Так, я зайняв їх твоїми штанами. Підозрюю, що всі ці церемоніали убирання-розбирання наші мудрі предки саме для того й придумали. Ти ж потерпиш трохи для блага королівства?
- Ясно, батьку! Якщо треба, нехай одягають.

               З того часу минув не один десяток років. Король, тепер вже король, Еріх П’ятий не забув батьківської науки. Хоча й вияснив з часом, що й батьки іноді помиляються.

               Здавалося б, яку шкоду може заподіяти фрейліна зі свити королеви? Третя дама з другого ряду, чий головний обов’язок полягає в тому, щоб вчасно подати віяло чи забрати книгу, яку щойно закінчила читати Її Величність? О-о, так! Виявляється, якщо дама честолюбна не в міру і досить злопам’ятна, то заподіяна нею шкода може дати про себе знать навіть через десятиліття. Ох, жінки!

               Зрештою, зійшовши на трон і трохи зміцнивши свою владу, молодий король Еріх добився-таки відміни осоружного церемоніалу. І відтоді насолоджувався свободою одягатися та роздягатися самому, лише іноді користуючись допомогою довіреного слуги. Шляхта побурчала трохи і змирилася. А потім всі зрозуміли, що любителям спокійного життя краще триматися від палацу подалі. Його Працьовита Величність, як іноді позаочі називали короля (він, само собою, про це прізвисько знав і навіть був з нього гордий), швидко прославився вмінням завантажити роботою на благо королівства кого завгодно, навіть найостанніше ледащо. Можливо, колись йому вдасться добитися того, що й придворні дами будуть займатися чимось кориснішим, ніж плітки і похвальба чоловіковим багатством. Тоді, мав надію Еріх, при дворі стане ще просторіше.

               Долиставши папери, Еріх відклав течку і знову повернувся до синового листа. До аркуша з листом секретар дбайливо підшив коротку записку, принесену маговісником. Природниця, значить… М-да-а… Прославлена інтуїція фон Роде. Не дарма, ой, не дарма просив барон придивитися уважніше до родини своєї дружини. Які ще сюрпризи принесе захирілий, здавалося, лицарський рід?

               До листа додавалися матеріали перевірок. За останні місяці паперів тут значно додалося. Король неспішно, трохи ліниво пробігав їх очима. Ось лист барона з проханням про додаткову перевірку. Ось звіт молодого Маргітсена. Ось доповідь намісника про те, що дівиці фон Дюрінг, як велено, знайшли підходящого нареченого-водника. Навіть двох, на вибір.

               Перечитуючи доповідь король замислився, чи не продешевив він, видавши підстаркувату панну за всього лише лицаря. А раптом і ця родичка барона виявилася б природницею? Трохи подумавши, Еріх схвально кивнув власним думкам. Ні, не продешевив. Водниця чи природниця, а кращого місця для розквіту її таланту, ніж Межа з вендами, не знайти. А скільки ще таких талантів пропадає в глибинці під хустками та чепцями?
 

               Еріх п'ятий взяв зі столу чистий аркуш і почав писати проект указу. Завтра він порадиться з Аріаною і хлопчиками, як повернути все так, щоб зіткнутися з найменшим спротивом. Але необхідність самого указу назріла давно. Рівні рядки впевнено лягали на папір. В указі йшлося про те, що відтепер усі шляхетські діти, не лише хлопчики, але і дівчатка, які мали магів серед рідні до третього коліна, зобов'язані до завершення п'ятнадцятого року життя пройти перевірку на наявність магічного дару. Незаміжні панни, яким на момент оголошення указу минуло шістнадцять років, могли пройти подібну перевірку за бажанням. Дозвіл батьків чи опікунів для цього не був потрібним.

               Тримайся, Вотане! Твої шпигуни втягнули жінок в свої ігри і цим подали королю чудову ідею. Можливо, зараз Люнорг і програє королівству, де магам вже кілька столітть не залишається іншого вибору, як йти на державну службу. Але цей програш може виявитися набагато меншим, як прийнято вважати. Якщо для того, щоб втримати країну, йому доведеться опертися на тендітні жіночі плечі, він, Еріх П'ятий, готовий поборотися з прихильниками традицій.

               Зубожілі вдови, треті-п'яті доньки дрібнопомісних родів, підстаркуваті панни без посагу… Дайте їм надію, і вже під час правління Генріха в королівстві буде, щонайменше, вдвічі більше відданих Короні магів. Жінки вміють мститися за свої образи, але вони ж уміють пам'ятати добро. Еріх на це дуже розрахувував.