Частина 22. Рогатий наречений та фейський договір

- Відкушу голову! - Судячи з запахів, приємному серпанку і голосу, що випромінює беззаперечну певненість, я зомліла в ресторані-гриль.
- Вона точно не портальник! – відповів другий голос.
Розум ще не зорієнтувався, сполошно носився в черепній коробці, ще й направлявся групою тарганів, що живуть у ній, по невірному маршруту. Чомусь при кожному повороті лунав неприємний голос «поверніть наліво!», і мені хотілося показати порадникові дулю.
- Але вона назвала мене щастям! Приводь її до тями зараз же, одружуватимуся!
Голос у того, хто говорив, був дуже ґрунтовний, я б сказала багатогранний і наказуючий.
Але те, що він сказав! Я гикнула, зрозумівши, що одружуватися збираються на мені, раз саме я тут непритомна.
Розплющивши очі подивилася на морду, що схилилася наді мною.
«Як я налакалася!» - відчуваючи важкість у тілі, незрозумілий тиск в грудях і дивовижний запах м'яса, спробувала проморгатися.
- Хочу їсти, - видала дивному персонажу, що мацав пульс, і що норовив просвітити мої зіниці до самого дна черепа. - Шашлик залиште мені теж!
- Ось, апетит у неї чудовий, значить непритомність не від повітря. - Підсумував лікар, таким неприємним козлячим голосом, що мені захотілося посперечатися.
- Шашлик? – перепитав наказуючий.
Я відпхнула руку лікаря, сіла, і заляскала віями.
– Де я? - Не втрималася від запитання, оглядаючи трон, низький стіл перед ним і чиїсь масивні копита збоку від столу.
Страва, що стояла на столі, зі шматочками м'яса, прозорими каплями соку і жиром, з цим приголомшливим запахом серпанку, східних прянощів і власне самого м'яса, вимкнув у моїй голові тумблер, що відповідає за сприйняття навколишнього простору.
Я перетекла в положення "на карачках", і спритно проскакала до низького столу. На краю столу стояла миска з водою, швидше за все, щоб відмивати пальці від жиру. Саме в ній я пополоскала власні долоні, краєм свідомості відзначаючи якийсь словесний гомін. Слова зовсім не доходили до мене, коли я схопила найапетитніший шматок і вгризлася в нього зубами.
- Блаженство, - давлячись божественним м'ясом, повідомила світ.
- Точно, одружуся! - Відповів мені світ, і тільки тепер я підняла погляд вище.
Копита належали бісу. Чи демону? Ну тому, хто сидів на троні, коли я…
Я знову заплескала віями, згадуючи неймовірний момент, попутно притягуючи до себе з таці ще один шматок, з реберцем, з прожилками сала, з крупинками перцю, дуже приємного розміру – кілограма на півтора.
- Ні, не можна, за договором, - я не встигла пояснити всю підґрунтя укладеного мною договору з Перлою, і те, що я тепер над власною долею не владна.
Тут же мені на ніс посипався золотистий пилок, я втягнула його, і від несподіванки смачно так чхнула.
- Любаша! - Гаркнуло тут же наді мною.
Сльози, що виступили від чиха, не давали розглянути навколишню дійсність, але голос! Голос був феї.
Я, яка все ще сиділа по-турецьки, в ту ж секунду спробувала виправдатися.
- Я не погоджувалася!
- Тебе що, не годують? - Одночасно зі мною обурилася фея, і відразу додала, - на що не погоджувалася?
Я нарешті проморгалася, і виявила, що фея екіпірована найнеймовірнішим чином.
У комбінезоні кольору хакі, у касці, у льотній куртці з погонами на плечах та дивною емблемою на грудях. В одній руці вона тримала базуку або як там називається зброя у вигляді каналізаційної труби.
- На мені хотіли одружитися!
– Хто?
Разом із жіночим голосом це питання поставили ще двоє чоловічих.
Тільки тепер я помітила, що вони були на задньому фоні, теж, до речі, екіпіровані військовим чином.
– У нас що, війна? – відповіла я запитанням на запитання.
- Хто з тобою хотів одружитися? - гаркнула фея, виходячи з себе.
- Я повідомлю, що Окаяна повернулася, - понизивши голос повідомив Берд, і швидко вискочив із вітальні.
- Ну, принц, мабуть!
«Трон був? Був. Камзол, чи все ж таки дублет, розшитий золотом та каміннями? Був. Прикривав волохати ноги до середини стегна. Не зрозуміло чому цей імпозантний, - так і крутився на язиці - чоловік, але я подужала більш точне, - демон, був без штанів. Невже в них одружуватися треба одразу фізіологічно?»
– Який принц? – обурився Вінт.
- А от якщо він був без штанів, це говорить про його серйозні наміри?
- Без штанів? - Перла підскочила на місці, - хто посмів?
Але тут у кімнату ввійшли двоє - похмурий таємний радник і скуйовджений начальник служби дізнавачів.
– І де вона була?
«І чого вони говорять одночасно, та ще й одне й теж?» - Здивувалася про себе, відкусивши пристойний шматок м'яса, і ретельно почала його пережовувати.
Судячи з висловлювання їхніх осіб, проблеми підкопу під мою огорожу перейшли в розряд світових, не інакше. Чи це фея їх у такий розряд перевела?
- Каже, що з нею хотів одружитися принц, - неохоче впустила Перла, відходячи до софи, і підхоплюючи з неї покривало.
Я продовжувала сидіти на підлозі, обрізаний поділ прикривав ноги, але вставати у такому вигляді перед чоловіками не хотілося.
- Тобто, та істота перемістила тебе до принца? – уточнив таємний радник.
Я кивнула, боязко стежачи за феєю, яка рушила до мене.
Чому вона не начарувала мені подовження подолу - було не зрозуміло. Чому хмурилася і принюхувалась - теж. Ще неприємніше я відчула себе, коли вона дивилася на шматок м'яса в моїй руці.
На обличчі у феї відобразився знайомий з дитинства вираз. Мама зазвичай з таким обличчям наказувала «кинь каку».
Я спритно відкусила ще кілька шматків, з надмірною швидкістю перемелюючи високоякісне, божественно  запечене м'ясо.
- І якого королівства принц провів таку зухвалу операцію?
Я жувала і водила очима від феї до чоловіків.
- Її що, голодом морять? - Раптом озвучив дивність моєї поведінки радник.
- Та хто її морить! - обурилася фея, - її не погодуєш, кілька років життя не долічишся!
- М'ясо смачне! – Все ж таки було не культурно поводитися таким чином. Я облизала губи, зиркнула на Перлу, яка потрясла покривалом перед моїм носом, і насилу піднялася, відразу загорнута дбайливою жінкою.
- Що з її сукнею?
- Одружитися з нею хотіли відразу і безповоротно, - пояснив Вінт, - якби відбулася консумація шлюбу, ми б не змогли противитися переїзду мадам Окаянної до чоловіка.
- Це хто такий спритний? – Чомусь загарчав таємний радник.
Я злякала, і вирішила одразу розповісти прикмети, хай самі визначають, хто постріл, і хто посмів.
- Ну, у нього були такі волохати штани.
- Гір із гірського королівства? – висловився дізнавач.
- І вишитий золотом та каміннями чорний сурдут, - продовжила я.
- Валдус із Серединного? – Мабуть дізнавач мав у голові енциклопедію, коли так швидко ідентифікував тих, хто розшукується.
- І золоті роги!
- Роги?
Здається, це слово гаркнули всі одночасно.
- То-то мені здався знайомим запах, - фея відкромсала шматочок від мого м'яса кинджалом, що звідкись узявся, закинула його в рот і пережувала. - Так, так готують копитороги! Але звідки принц?
Поки присутні переглядалися, я почала швиденько знищувати м'ясо, що остигало, і коли залишилася одна кістка, сито видихнула.
- А ще там були вулкани, лава та пахло не дуже. Як… - я мало не ляпнула «на сталеплавильному заводі», але в останній момент прикусила язик. - Як протухлими яйцями і блювотиною біля корчми.
- Фу, - не витримав дізнавач.
- Не фу, - перебила я його, - запах грилю та м'яса всі ці запахи нівелював. Але вони однозначно були присутніми. Морфологічно і копита у них, швидше за все, щоб через лаву перестрибувати, і волохатість у них тоді вогнетривка!
- Треба перевірити волохатість копиторігих на стійкість до підвищених температур, - пробубнила фея.
- І дізнатися, звідки взявся принц?