Частина 21 Битва та викрадення

- Прошу, - жест Вінта, що підштовхує мене за паркан, супроводжувався лекцією про те, як мені пощастить, якщо я погоджуся підписати договір з ним.
По всьому виходило, що він, скористався унікальною можливістю обкатати, або все ж таки укатати мене на згоду, поки Перла робила обхід території разом з Бердом.
Той склав пальці правої руки в якийсь дивний символ, коли ми вийшли після балу, і всю дорогу фея була мовчазна та задумлива.
- Ви йдете, - вказала вона на доріжку до будиночка, - а ми поки що вивчимо околиці, неспокійно мені щось.
- Я придивлюся, - підхопивши мене під лікоть, артефактор бадьоро потягнув мене по доріжці, потім за будинок і до хвіртки в недобру казку.
- У мене великі зв'язки, - говорив він, захоплюючи мене ліворуч.
- Такі великі, що вони не допомогли знайти дружину? - Я косилась у темряву, дивуючись з того, що над лугом повисла чорнильна хмара, не інакше як. До цього навіть уночі можна було частково розглянути навіть ліс перед далекими горами, а зараз, хоч око виколи. Що за маскування?
- Якщо жінка не хоче, то її важко знайти, - перевзувся на ходу артефактор, натякаючи на те, що може мислити не так однозначно, як він думав до цього.
Ми дійшли до кінця моєї ділянки, розвернулися, і в цей момент з лугової темряви вистрибнуло щось волохате і величезне.
- Мамо! - заверещала я, і якимось дивним чином опинилася на руках у артефактора. Швидше за все спрацював інстинкт – якщо обіцяв захищати, слід скористатися цими обіцянками одразу, протестувавши обіцяльника на профпригодність.
Чоловік крякнув, і спробував припасти до паркану, щоб утриматися на ногах.
Паркан, як іграшкова картонка, піддався поштовху, і Вінт, разом зі мною, смачно завалився на газон біля будинку поверх зламаного паркану.
Страшнюче щось, яке тремтіло і мотиляло з боку в бік космами, виблискуючи жовтими совиними очима на пів обличчя, почало скакати, підкидаючи до неба коліна, під акомпанемент капканів, що спрацьовували один за одним.
Артефактор стогнав піді мною, а я верещала на одній ноті, зовсім забувши і про магію, і про обіцянки Вінта, і про гарантії від Берда.
Тільки тому, що я не відривала погляду від страшного чудовиська, я пропустила момент, коли до нього з темряви рвонули ще троє з криками «стояти-боятися!»
Кричали вони щось інше, але мій мозок ці накази трансформував у звичне з дитинства.
Козаки-розбійники, жмурки-салки.
– Руки! - Сипів піді мною артефактор.
- Руки вгору! - Заголосила на всю міць легенів я, вдячно поплескавши Вінта за підказку долонею по обличчю, та сповзаючи з нього і стаючи у стійку.
Ті, що репетували «Стояти» - скакали, як шахматні коні, убік, уперед, убік, - розмахуючи якимись палицями.
У мене смикнулося око, і я згадала, що писала на паркані.
На допомогу страшилі, з боку луки, рвонули якісь туманні тіні, і це стало останньою краплею.
- Не влазь, - уб'ю! - Заверещала на усю силу легень.
"Якщо це можна було трактувати, як гасло, то його слід вигравірувати на моєму гербі" - промайнуло в голові, і я склала дві дулі, згадуючи стан, в який вводив мене таємний радник, і молячись, щоб не довелося писати все це на моєму надгробку.
Декілька іскор вирвалися з великих пальців, і я згадала, що на мені браслети. Обмежують або поглинають, не так важливо.
- Знімай, - штовхнула я лежачого артефактора миском туфелки по коліну.
- Ай, що?
- Браслети з мене знімай, а то! - Здається я проревіла щось нецензурне, тому що ті, що з ціпками, нарешті дісталися косматого чудовиська, і надихнувшись від мого посилу, спробували взяти його в кільце.
Я думала про те, що артефактор зобов'язаний впоратися із загадковими застібками, які не давалися мені в руки, і розв'язати мені їх, руки, а не застібки, звичайно ж.
«Падіння паркану і захист моєї території, в руках господаря цієї території» - крутилося в голові, коли я побачила, що на допомогу страшилі лісовому, який саме в цей момент подолав смугу перешкод, приєдналися декілька туманних сутностей.
- Зубастики! – На межі залишків здорового глузду, проскулила я, бо у туманних сутностей виявились величезні ротики, та з величезними зубками, якими вони почали відкушувати у охоронців правопорядку, що зазівалися, їх зброю.
Цей момент обрала фея для появи разом з Бердом, причому до цього вони чомусь не надто швидко прагнули очолити бедлам, що розвернувся на задньому дворі. Вона заголосила зовсім неймовірний прокльон з погляду звичайної логіки - та нехай вухатий Купідон прострелить ваші смердючі душонки!
У мене знову смикнулося око, тому що я перейнялася своєрідністю прокляття, в кольорах уявляючі, як стріли кохання прострілюють учасників операції на виліт.
Вінт якраз звільнив одне з моїх зап'ястків від трьох браслетів, і я, розмахнувшись долонею, скрутила таки дулю, і уявила, що стріляю з дулі, як з рогатки.
- Я за Купідона! - Чи то магія ще не повністю відновилася після блокування, чи то я перебувала, чи то взагалі була не в собі, але вогненний постріл пішов у небо, як у молоко.
Воно спалахнуло враз, запалахкотіло, як ковдра з клаптиків, обпадаючи на луг шматками пітьми, і розповзаючись на очах клубами чорного і смердючого диму.

А лисиці-витівниці
Сірники дістали вмить,
Аби море запалить.
Море полум'ям палає...
Продекламувала я, з жахом роздивляючись пожежу на небі.
- Це темник, не звертай уваги, - підбадьорив мене Вінт, - правда досить великий, навіть не знаю, у кого сил вистачило таку велику територію ним накрити. Напевно, хотіли непоміченими просочитися.
- Темник? - кивнула загальмовано, відзначаючи краєм свідомості, що завдяки підпалу, крізь клуби диму полилося з неба нічне сяйво, пов'язане з наближенням другого сонця.
При попаданні в стовпи цього світла зубастики, як туман танули, стоншаючись і верещачи, немов різані свині.
«Так ось навіщо потрібна була повна темрява, сутності сильні лише у ній».
- Гидота яка, - видихнув мені у вухо Вінт, спробувавши відтягнути мене вглиб ділянки.
- Паркан підрили, мене налякали, - гарчала я, дивлячись на фею, яка продовжувала скакати газоном, не висовуючись на луг.
На допомогу чудовиську, з трави встали кілька чорних постатей у довгих балахонах. Кожен мав у руках палицю, і з наверша у кожної вдарили різнокольорові промені.
- Маги! – Верескнув артефактор, і смикнув мене до себе.
Ті, що намагалися пов'язати чудовисько спочатку, скупчилися біля хвіртки, яка, як не дивно, продовжувала стояти.
Берд запустив у небо вогняний салют з якоїсь короткої палиці, прогорлав «усім назад», - і спробував виплутати мою сукню з колючок, якими був прикрашений верх огорожі. Тепер цей верх лежав на газоні, і саме в цих колючках ми ув'язнули з артефактором.
Я все ще невідривно дивилася на битву, і тому першою помітила, як чудовисько роздулося, впало на карачки, і поскакало на чотирьох лапах у наш бік.
Берд, здається, рвав зубами мою сукню, артефактор вимагав «палити», Перла командувала триматися до останнього, а дивна істота мчала волохатою ракетою.
При перетині периметра садиби, він сповільнився, розпушився ще більше, заблищав колючими іскрами на кінцях вовни, але не зупинився.
«Знесе та затопче!» - Ще встигла подумати я, коли хутряна гора настрибнула зверху, розкидаючи нас, як кеглі.
Тяжкості тіла не відчула, але шандарахнуло статичним розрядом так, що навіть у трусах волосся стало дибки.
Навколишній простір ущільнив і вщухнув.
Чи ця істота сказала «вжух?»
Наступного моменту я, в пошматованій до колін сукні, з витріщеними від надлишку вражень очима, дезорієнтована командами, що надійшли в останній момент, видихнула, опинившись на кам'яній підлозі рачки.
Чудовисько розвернулося волохатою пелериною, виплюнувши мене, не інакше як.
Я підняла голову і фігурально висловлюючись проковтнула язик.
На масивному троні, на тлі апокаліптичного вогняного пейзажу за ним, сидів рогатий чоловік.
- Ні хріна собі щастя! - Просипіла я, і банально знепритомніла.