Частина 18. У якій ситуація прояснюється, але не в тому ключі, як хотілося б

Добре, коли всі сюрпризи відбуваються до того, як. Це я про здачу підвалу в оренду, звичайно.
Позачергові нічні збори з приводу прохідного двору в моєму підвалі, - розум тут же посміхнувся від ярлика «моє» і на цьому будиночку, і на підвалі, і навіть на Дровосіку, який прийшов сам, добровільно, - відбувалося в ньому ж.
- Ось дивлюся я на тебе, - фея, що спустилася на шум, в першу мить поривалася прибити несподіваного шпигуна. Але він і так був трохи прибитий, чи то уявною любов'ю, чи то нестримною мною.
- Дивлюся, і думаю, що тебе в дитинстві на підлогу головою неодноразово кидали. Відбили всякий здоровий глузд. Ти ж, напевно, під магічною клятвою! Навіщо приперся?
- Дівчатка, ви в небезпеці!
Ми переглянулися з феєю, дивуючись не стандартному поводженню. Гаразд пані, добре магеси, але дівчатка?
- Так, так, не дивіться на мене так. Я не можу говорити конкретно, але натякнути – можу.
- Ну, натякни, - трохи погрозливо дозволила фея, і примостила свій зад на стару, побиту термітами скриню.
Я в нєї ще минулого разу заглядала, зовсім порожня, побита життям і комахами. Чому у підвалі? А хто його знає. Може, попередня господиня мала своє бачення порядку.
– Я про таємний хід сюди давно знав. Випадково до рук прилипла дуже цікава книжка, - одразу пояснив чоловік, косачись на фею, - «Таємні стежки конкістадорів».
– Дослідників відкриття нових торгових шляхів? – уточнила фея, бо в мене в голові крутилися чи то іспанські, чи то португальські завойовники.
- Я не можу відкривати портали, надто слабкий дар, - на мене Дормідонт дивився як на велику цінність, так і хотілося сказати, що я теж. - Але крім музичного таланту, я вмію відчувати схильність до такого виду магії.
- Ти бачиш порталників? - Перла навіть нахилилася в його бік, чекаючи на відповідь.
- Швидше вібрацію, яку вони видають.
- Хм, ніколи не чула про таке.
- Побічною дією є здатність бачити потаємні двері, проходи, ходи. Але про це ніхто не знає. Вважають, що я просто дуже щасливий, можу пролізти в непомітну щілину.
- У кожній бочці - затичка, - фея потерла підборіддя. - Значить чатувати Любов тебе відрядили тому, що вона довго не виконувала замовлення?
- Швидше за те, що зникли вібрації. Хазяїн подумав, що її перехопили інші.
- Але Любов не портальник! - ляснула себе по коліну фея.
- Я їм так і сказав, але вони не вірять. Замовлення ж брала!
– Так, – не витримала я цієї демагогії, – я хочу свій баул назад! Що за непробачне нахабство привласнити те, що вами не замовлено і не оплачено? Я це все ось цими ручками заробила та сплатила з власної кишені!
– Вам потрібно здати свого портальника, тоді від вас відстануть.
- Своїх не здаємо! - Відрізала, закипаючи, - чуєш, ти, добродію, сумку поверни, потім поговоримо, що і кому я винна.
- Але ж це ваш шанс! Відвести від себе підозри, скинути провину на портальника, мовляв, це він все переплутав, приніс не за списком. Та й вже немає вашої сумки, передали нагору.
- Вгору? - смикнулася на скрині фея.
- У Хазяїна є свій Хазяїн.
- Може, нехай він тут посидить? Аж надто багато всього цікавого розповів, раптом вийде з підвалу, і його клятва приб'є? – Я міркувала над можливістю здачі артефактору підвалу із ув'язненим, але це погано вписувалося у договір.
- Не думаю, що приб'є, - похитала головою Перла, - швидше за все він не може нікому розповісти, що вони викрадають портальників, - так?
Дормідонт раптом почервонів, як рак, затрясся, намагаючись відповісти.
- Не пихкай, - фея клацнула пальцями, і чоловіка попустило. – Бачиш? Він навіть кивнути не може. Значить я має рацію, комусь дуже потрібні фахівці, здатні створювати стійкі портали. А судячи з замовлення, яке тобі дали, ще й міжсвітові. – звернулася вже до мене.
- Але я не знаю жодного портальника крім ведмедя! - Обурилася тому, що мене знову залучають до якоїсь міжсвітової змови. Навіть не між королівської, а між світової! Це ж скільки сидіти доведеться, якщо пов'яжуть? Чи одразу голову зрубають?
Я потерла шию рукою, і попросила Дормідонта, - ти показав би, як відкривати таємний хід, і куди він веде?
- Майже до центру, на Ситні ряди.
- На базар, - пояснила фея, вдаючи, що це не пояснення, а уточнення.
- Ну так, на найдорожчий базар, рибний ряд має глухий кут. Ось туди цей хід виводить.
- Вони що, цією дорогою рибу нелегально до столиці постачали? – здивувалася я.
- А хто такий ведмідь? - Запитав Дормідонт.
- Ти краще сюди більше таким методом не приходь, - коли частина колони від'їхала по стіні в бік, відкриваючи вузький лаз, що йшов увниз і в темряву, - зауважила я. - Я здала цей підвал одному дуже наполегливому чоловікові.
– А мені? – образився дроворуб-музикант.
- А що тобі? – Не зрозуміла я.
- А мені чому не здала?
- А ти просив? - хмикнула фея, - хто просить, той і носить.
– Що носить? – Не зрозуміла я.
- Жінку на руках, - буркнула вона і вказала Дормідонту на прохід, - іди, касатику, ми почули попередження. Можеш сказати, що наш портальник достроково розірвав договірні зобов'язання після некоректного виконання покладених обов'язків.
– Е?
- Кажу, що Любов у нас жінка гаряча, гнівається, коли з першого разу не доходить.
Чоловік потер вилицю, намагаючись сказати ще щось.
- Ішов би ти, - знову помахала фея долонькою, - нічого тобі тут не світить! Забудь дорогу і тривогу, - і коли чоловік витріщився на мене воловим поглядом клацнула пальцями у нього за спиною.
Я бачила, як у повітря злетіла хмарка фейського пилку, осідаючи на його голові і плечах, як він тужливо зітхнув, пірнаючи в прохід, і бубнячи під ніс «доля – злодійка».
- Що ти зробила? - Запитала я, коли колона стала на місце.
– Забрала непотрібний дар.
– Він перестане грати?
- Відчувати портальників. Якщо не буде ідіотом, то правильно зможе розпорядитись цією можливістю. Краще шматок хліба мандрівного музиканта, ніж злодійська юшка.
- Він більше не прийде?
На душі було холодно, ніби її не топили з осені, а зараз уже весна.
- Хто його знає, - фея подивилася на мене співчутливо, - це не повноцінне бажання, це наш з тобою захист. Раптом я все ж таки не права?
Шкода, що в чому саме не має рації, вредна фея пояснювати не стала.
- Ранок вечора мудріший, - сказала мені, і відбула спати.
А я ще довго прислухалася до нічної тиші, стоячи на сходах чорного ходу. Мені все здавалося, що десь далеко, чи то в центрі столиці, чи то в лісі, що підпирає далекі гори, плаче і співає скрипка, скаржачись світу на несправедливість, на вітряну жінку, і на вогненну любов.