Частина 17 У якій кількість охочих пожити в будинку зростає

«Горіла сосна, палала» - я постукала кулаком у розкриту долоню, намагаючись заспокоїтися. 
Артефактор запитально підняв брову, відстеживши дивний, на його думку, жест.
Як там кажуть, у тихому вирі чорти водяться і не буди лихо, поки воно тихе?
Мене цей гордовитий маг у саме нутро своїм поглядом ужалив. Не знаю, чи фігурально висловлюючись, чи цей укол я фізично отримала, але запалив він мене знатно.
Куди йде тореадор, коли на нього мчить бик? Правильна відповідь – убік. А маг себе тореадором не вважав, і, швидше за все, не вірив у те, що я посмію підійти. Невже думав, що всі дадуть йому спокій?
Вже в процесі руху я з жахом усвідомила, що раніше, будучи на Землі, навіть близько не підійшла б до такого чоловіка. Оббігла б двадцятою дорогою, для свого морального спокою, в першу чергу.
- Захищайтесь, добродію! - У пориві гормонального, не інакше, божевілля, видала йому, коли підійшла ближче.
"А нічого так наші вбрання поєднуються" - зауважив розум, який таким чином вирішив самоусунутись від самоврядності мови.
– Від кого? - Здивувався маг, і закрутив на всі боки головою.
«Перший крок у перемозі – це залучити супротивника до дискусії» - проскакало під черепною коробкою, мобілізуючи нейрони та нейронні зв'язки.
- Від мене?
Виглядало скоріше як питання, а не твердження. Може тому маг реготнув, здивувався власної реакції, і запитально оглянув мене знизу до верху.
- Звідки ти, чарівниця? - З глузуванням спитав він, відразу злегка підвиснувши.
Чи то не вважав мене чарівницею, чи дивувався, чому подібний комплімент із нього вирвався.
- Там все смачне розберуть, - навіщось повідомила я йому.
- Я щось винен вам? - Чоловік підібрався, мобілізувався і всіляко обклав голками.
- Можу взяти в долю.
Ви коли-небудь спостерігали обличчя чоловіка, не досвідченого спілкуванням зі слабкою статтю? Він раптом усвідомлює, що жінка – ще більший психопат, ніж він сам. І це відкриття пише такий портрет, що можна виставляти в художньому музеї.
Артефактор щось там у думці порахував, подумав кілька секунд – і видав:
- Візьму іномірним металом.
Я підозріло дивилася на його задоволене обличчя. Це що ж, він зустрічався зі справжньою мадам? Чи то я вже чутки розплодила? Несподівано згадалася банка з-під ананаса, і як її обережно сховала у шафу фея.
- Так-а, - промовила багатозначно.
Слово не горобець, маг клацнув пальцями, схопився за сачок, що вивалився з повітря, і скомандував, – уперед, бо все з'їдять.
Вибір виявився вірним. Пані Удача перейнялася нашим естетичним виглядом, розкрила від подиву зубастий рот, залишалося тільки сачок підвести зі спини, і зробити «Бу». Влетіла в сачок, як миленька.
- Цікавий підхід, - підсумував артефактор, і, як приклеєний, рушив до столів з їжею.
Не люблю, коли дивляться скільки і що я їм.
- Це мав бути романтичний вечір, але ми просто пожерли і почали пити. - Озвучила я натяк, чекаючи, щоб мені дали спокій.
Цей поганий чоловік відразу покликав офіціанта.
- Пляшку бурштинового та солоні горішки, любий!
Я поплескала віями на задоволеного чоловіка. Він ніби чекав, що я його похвалю.
- Ну гаразд, питайте!
Таця, на яку я навалила різноманітної їжі, була підхоплена рукою, що навіть не здригнулася. Пляшку і фужери маг довірив мені, і підхопивши під лікоть, бадьоро потягнув у кут, заставлений діжками з різноманітними рослинами.
- А може, я не хочу, - спробувала загальмувати перед локальними джунглями.
- Тобі сподобається, - упустив маг, мотнув підборіддям, і діжки розбіглися в сторони, показуючи вузьку доріжку.
- Чому мені здається, що я даремно підійшла до вас?
- Тому що! - Мене підпхнули коліном нижче спини, і діжки ззаду прикрили наше зникнення.
- Що вам треба від мене? - Я дивилася на тацю, встановлену на низьке підвіконня.
Маг розгріб подушки, якими був усипане підвіконня, і поставив у середину їжу.
- Послухайте, Любов! - Мені вказали на найбільшу подушку, - сядьте, бо я звик довіряти випадковому.
Я поставила химерну пляшку і фужери поряд з їжею, маг кивнув, і сів навпроти.
- У мене зникла дружина, - тяжко зітхнув цей індивід, відкорковуючи пляшку і наповнюючи тару вином.
- Так, так, я пам'ятаю!
Я спорудила собі бутерброд із приємного ока різноманітності. Але відкусити не встигла, його зухвало висмикнули з моїх рук. Я навіть червоними плямами від обурення почала покриватися, але маг зійшов до подяки.
- Дивись не подавись, - все ж таки не стрималася, повторюючи процес створення кулінарного шедевра.
Створити бутерброд у мене завжди без проблем виходило. А тут такий вибір.
- Відповідно до закону імовірнісних потоків впливу, найбільша кількість дивини, що відбувається з будь-ким, безпосередньо залежить від унікальності цього об'єкта.
Я поплескала віями, намагаючись переварити одкровення, зрозуміла, що воно мені не по зубах, і вгризлась у бутерброд, щоб не відповідати.
- Навколо вас відбувається стільки всього незвичайного! – потішив мені артефактор. - Ваші питання про контрабандистів - не звичайні, що ви практично відразу знайшли ведмедя, те, що до вас приставили охорону, і ви дружите з Перлою Гонією - це всі складові унікального плану магії.
- Підбадьорити ваше столичне болото? - Запила особливо великий шматок справді унікальним вином.
– А? – Тепер віями плескав маг.
- Кажу, що я й сама знаю, яка я унікальна. Нещодавно мені романс співали, обіцяли відвезти на край світу.
- Ось саме про це, - пожвавішав маг, за кілька укусів упорався з бутербродом, запив вином і вичікувально подивився на мене.
– Я вашу дружину не брала! - Через довгу паузу відхрестилася від погляду артефактора. - Навіть не знаю, куди вона могла подітися!
- Але ж ви в жіночому клубі в останню суботу проповідували свободу і рівні можливості!
Здається, мене збиралися в чомусь звинуватити.
– Хто, Я?
- Ну як же, я тільки зараз пригадав, як дружина захоплювалася тим, що в них буде дуже приголомшливий гість. Мадам Окаянна.
- Ні, мене там не було, - по суті я казала правду, хай навіть на детекторі брехні перевіряють.
Я згадала, чим займалася минулої суботи, і підтвердила, - так, напевно, я весь день щавель рвала, в пучки в'язала.
- Щавель? Це якась лікарська рослина? Мені казали, що ви комівояжер.
- Ага, замовлення із показом. Так що на волю не я вашу дружину надоумила. Може її вкрали?
- І дізнавачі про це говорять, - зітхнув чоловік.
- А може її вкрали ті, хто під співи вчорашньої знаменитості збиралися вкрасти і мене?
– І вас?
Я не знала, чи це таємниця слідства, чи просто незрозумілий інцидент, який дізнавачі навіть розслідувати не будуть, але язик не хотів заткнутися.
- Чи можна я поживу у вас? - Наприкінці моєї розповіді цей громадянин зробив зовсім непристойну пропозицію.
Саме цей момент обрала Перла, щоб продертися крізь джунглі.
- Поживу у нас? - Вона окинула нашу парочку нечитабельним поглядом, - а я шукаю її, шукаю, а вона значить, в орендний бізнес подалася? І чому я впевнена, що ти спокусила цього поважного чоловіка не кадкою з капустою?
- Так, точно! - Я жваво розтягла губи в посмішку, - у нас у підвалі, зовсім відсутня магія, ефект екранування природним матеріалом!
– Плачу 100 золотих за оренду вашого підвалу на місяць! Я туди свою артефакторну майстерню перевезу і завжди поруч буду!
- Чому мені здається, що це звучить як загроза? – нахилившись до мене, прошепотіла фея. – Але ціна більш ніж хороша.
- Тоді по руках! - Простягла в його бік розкриту долоню, він потис її, з якимось побоюванням, а фея свиснула, і розбила долоні, як за звичайної земної суперечки.
І, звичайно ж, як тільки ми повернулися додому, я одразу полізла до підвалу. «Поживу» - це ж ставитись до цілодобового проживання? Тоді як він спатиме в підвалі? Чи все ж таки він претендує на диван у вітальні?
- Любонько! - Пролунало скривджене з-за бочки, коли я до неї підійшла.
- Твою ж! - Кулак з розвороту впечатався у вилицю Дроворуба, який знову, з якогось дива вартував мене в підвалі.