Частина 16. Четверте побачення та Пані Удача

Чи вважати везінням моє потрапляння?
З цією думкою я прокинулася далеко за полудень. Феї не було, я навіть у перший момент подумала, що вона нарешті відбула до свого дому, і дала мені спокій. Нехай без грошей, без розуміння, що там за перехрестям, зате в балансі з самою собою. Це по молодості подобається суєта, друзі, присутність чоловіка поруч. А от коли діти виростають і вилітають із гнізда, то хочеться тільки одного. Щоб дали спокій. Сама собі господиня, захотіла – запросила до хати та до ліжка, а не захотіла – закрилася на замок  та засув і кактус на підвіконня поставила. Щоби всі бачили – Любаша не в дусі.
- Треба б і тут такий кактус завести, - промовила задумливо, розмірковуючи над тим, що готує новий день.
- Навіщо його заводити? Заміж все одно за три дні не вийдеш і що тоді? Не кожен із річних партнерів лояльно ставитися до нареченого, який муляє очі та нервує зайвою увагою.
- Сімейні люди стабільніші?
- Більш врівноважені. Милі лаються – що тішаться. Тому на них не поширюється наказ про партнерство. То хто він, той, кого ти планувала завести?
- Квітка з колючками.
- Додатково до огорожі? Тоді краще брати хижу рослину. Чутки розлетяться, охочих у гості без попиту зайти поменшає.
- Ще їм мобільність не заважала б, - перейнялася я пропозицією феї, згадавши, що світ магічний, тому і бажати можна зовсім фантастичні речі, - щоб вони могли за порушниками бігати на корінцях.
- А де такі ростуть? - Тут же пожвавішала вона, - я для татуся два десятки, або три, купила б.
Навіть не думала, що у літаючих фей такі проблеми – гості, які приходять землею.
- Він скаржиться на потік туристів, що збільшився?
- Кого?
- Ну, турист - особа, яка відвідує місце тимчасового перебування в лікувально-оздоровчих, рекреаційних, пізнавальних, фізкультурно-спортивних, професійно-ділових, релігійних та інших цілях без зайняття діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу від джерел у місці тимчасового перебування, на період від 24 годин до 6 місяців поспіль.
Я видихнула, з жахом розуміючи, що подібна складність мови, в моєму попередньому житті могла говорити лише про середній ступінь сп'яніння. Тоді будь-яка розмова ллється рікою і здається складною та значущою.
- Ні, до нас знову контрабандисти потоком ринули, таке відчуття, що хтось стаціонарний портал на планеті відкрив. Тільки ми не можемо знайти де ця гидота прихована.
- Вони на фей полюють?
- Лякають, і чарівний пилок збирають. А за перевищення певного числа вилучень, фея не завжди може фізично відновитися. Особливо страждають далекі поселення. У нас ніколи не було воєн, боротьби за території, і тому захисники – це десяток королівських лучників. Зрозуміло, що вони не можуть захистити підданих мого батька від сваволі тих, хто збирає пилок.
- Співчуваю, не правильно це якось.
- Даремно татко дозволив надлишок пилку виставляти на обмін, - фея зітхнула, розглядаючи мене, з якимось дослідницьким інтересом. - Питання часу, коли люди зрозуміли, що їм пропонованого дуже мало.
- До речі, у тому списку, за який мені аванс дали – було вказано наперсток фейського пилку, шабський ріг та осляча сеча! - Поскаржилася феї на свавілля господаря Дроворуба, який мав нахабство нагадати про невиконане. Поки я думала, як поскаржитися на свавілля і забрати свій баул, фея розмірковувала.
- Дивовижно, - ліниво простягла фея, а в мене смикнулося око. - До речі, якщо вже ти зовсім стороння людина, і око у тебе не замилене, то уточни з приводу кактуса. Не думаю, що магічні рослини існують у твоєму світі.
– Не існують.
- Тоді навіщо він відрощує колючки?
- Кактуси - єдине джерело цілющої вологи для багатьох мешканців пустель, і тому їм усіляко доводиться «рятуватися» від охочих вгамувати спрагу. А ще з кактусу під назвою опунція роблять паркани. Паркани з кактусів мають високі стримувальні характеристики. Часто їхня основна функція — відганяти великих тварин від приватної власності. Не захищене тіло, при попаданні в нього голок, може загноїтися, а ще деякі види кактусів їстівні.
Я замовкла, перетравлюючи те, що змогла відповісти на запитання феї. Ні, коли мені подарували кактус, я читала про них. Як доглядати, щоб зацвів, наприклад. Але така енциклопедична інформація у моєму виконанні це виглядає дивно.
- Шабський ріг – це з планети козлорогих. А осляча сеча з твого світу? Адже так?
- Так, у нашій місцевості осли – рідкісна тварина. Але в Середній Азії…
- Думаю, що мадам Окаянна перемістилася на Землю, тебе ж виштовхнуло на заміну до нас. І у вас зберігається вторинний зв'язок.
- Який?
- Всі ці знання, які озвучуєш, звучать наче витяги з книг.
- У нас існує Інтернет, це навіть краще, ніж книги.
- Інформація - це найбільша цінність, яка існує у всіх світах. А кактуси - це хороша ідея, щоб посадити їх на моїй рідній планеті, тому як вони виглядають?
Мені все ж таки пощастило, мати як стиліста фею хрещену. Не треба переживати, що одягнути, при знятті речей, слава всім святим, вони не перетворюються на гарбуз. Тому що казка про Попелюшку намертво засіла в мозок і викликала постійні оглядки.
Сьогодні сукня була зеленою, з жовтими вставками та коричневими шнурами. Напевно, малювання кактусів таким опосередкованим чином вплинуло на результат творчості феї. Кактуси її займали більше, ніж моя сукня. І навіть більше, ніж мозолячий очі Бебр.
Він зайняв стратегічно правильне місце, - у саду, навпроти кухонного вікна.
Хотілося б сказати, що тиснув на жалість, бо мав «голодний і холодний вигляд», навіть коли спав. Ми нікуди не виходили. По-перше, бо спали пів дня, по-друге – кактуси, а по-третє, Пані Удача.
Це так сьогодні тему балу Перла озвучила. У сенсі на цю вітряну кокетку і в цьому світі покладаються. Задобрюють, підношення носять, змагання всякі влаштовують. Мовляв, чим більше її розважити, тим прихильніше вона буде.
Що придумають організатори – важко сказати. Головне, щоб не в мішках попарно стрибати на якийсь час. Призи це, звичайно, добре, але травми нам бонусів не принесуть, - глибокодумно зауважила фея, розповідаючи про перспективи.
Так-так, я худнутиму і далі. Тому що магія, якщо нею користуватися, прочищає енергетичні канали, структурує тіло, позбавляє запасів непотрібного жиру, переводячи його в магію. А вогненна магія, і поготів.
- А мені якісь браслети не потрібні обмежувальні?
- Ні, у тебе вона в зародковому стані.
- А як же 363 особисті бали?
- А це пиріжок чарівний!
- У сенсі?
- Ну ти ж пиріжок у дівчини відібрала та з'їла? Хіба ж ні?
- Хіба так? Це мій пиріжок був!
- Не-а, пиріжок з фейським пилком у кілька разів збільшив магічний потенціал. Думаю, що до кінця тижня ти все ж таки дотягнеш до цих балів, але не факт. Тут, розумієш, все складно. І ненавчений маг із таким потенціалом – страшна несподіванка!
- То може ти мене навчиш?
- Навіщо?
- Ну щоб не страшною бути!
- Це навряд. Навіщо витрачати сили на свідомо марну справу? Ось знайде мадам Окаяна ослячу сечу, і повернеться назад. А ти до себе.
– Це загроза?
– Це констатація фактів. Вторинний зв'язок притягне вас один до одного. Дивно, звісно, ​​незрозуміло, хто у цьому заході третій.
- Третій? Я думала, що то пиріжок.
- За моїми даними, порталники, які працюють у зв'язці з сильним природним магом, можуть на короткий час відкривати канал на міжсвітові переміщення. Головне посилання – короткий час. Тому ми й не можемо схопити контрабандистів. Занадто швидко вони зникають з контрабандним пилком.
- Тобто, тут є хтось, хто відправив її на Землю?
Всі ці перспективи, бали, магія, зрештою, - це чудово, але будинок, милий будинок! Стара я вже для таких пригод. Друге дихання не хоче відкриватися. Тягне на Землю зі страшною силою, особливо, коли сама собі запитуєш: «Тут, чи там?»
- Хтось відправив, не сама вона. Жінка хоч і сильна, часом, але ж не божевільна!
– А ти?
– А що я?
- Ну, ти ж покинула свій світ, осіла тут.
- У сім'ї не без… таланту, - реготнула Перла, - я, розумієш, завжди мріяла про свободу вибору, бути не як усі, йти за натхненням, за польотом думки і душі. Ну, і якщо цей політ збігався із запитом від татуся, тоді так. Я завжди із задоволенням розгадувала загадки.
- Тобто ти розслідуєш, хто стоїть за викраденням пилку тут?
– І це теж.
Більше ні про що фея поширюватися не стала. До палацу ми доїхали у супроводі Берда. Може це й виглядало дивним збоку, але Перла тримала обличчя, і мені радила не озиратися.
Загалом, така охорона точно корисна, якщо хтось і поривався мене вкрасти, то обережеться підозрілого супроводжувача.
Загалом, конкурс організатори вигадали дебільний. Точніше – дивний із погляду землянки. Ну, хіба не дивно, вибрати собі партнера, домовитися, а потім сачком для лову метеликів, ловити цю пані Удачу. Причому сачок повинен тримати чоловік, а керувати ловом – жінка. Сачок, будучи взятий в руку, перетворював її на паралічну, і допомогти в лові чоловік не міг. Щойно Пані Удача опинялася у сачці, - чутливість поверталася в руку, а партнери могли спокійно дефілювати у зал із частуваннями та обговорювати власну командну роботу. Ті, хто залишився, після півгодини спроб, могли змінити партнера, за наявності вільного.
Пані Удачею випала честь бути крилатому монстрику, найбільше схожому на рожевий волохатий м'яч із крилами. З зубами, рогами та совиними лапами.
Перла одразу поскакала до таємного радника. Сказала, що їй треба попліткувати.
Чоловік майстерно вмів тримати обличчя. Не всякий погодитись, щоб його рукою керувала така жінка, як фея.
Але досвід, як у нас кажуть, не проп'єш. Вони сачок отримали, кілька разів ним махнули, і відбули в зал із закусками та випивкою.
А я навіть смертника на полювання за рожевим смішариком не вибрала.
І хоча більшість жінок, присутніх на балах визначилися відразу, я до них не входила, як і десятка півтора молодих дів. Освіту здобули, а телеси свої ще не прилаштували. Не так перебирали, як неправильно планували. Або батьки на шлюбі наполягали, тому договір із роботодавцем не дали укласти.
Була в цьому натовпі і та дівчина, у якої я пиріжок повела. У неї виявився не надто високий потенціал, а оскільки вона й худа була, то зрозуміло, звідки їй можливості брати? І купитися на кісточки міг тільки той, у кого власне своєї маси – вище за голову, але такі були титуловані і поблажували до згоди лише в тому випадку, якщо об'єкт був цікавий саме їм.
Нещасна дівчина тицьнулася в один край, потім у інший. Мені навіть шкода її стало. Адже це я повинна стояти осторонь хусточку в руці сіпаючи.
Вичепила поглядом ведмедя, точніше того самого портальника, який букет із фіалками мені на стіл закинув, і ведмедя виграти дозволив.
І згадалася мені казка «Маша та ведмідь».
Я подивилася на дівчину, потім на ведмедя, хмикнула, і вирішила допомогти. А що, за попит грошей не беруть!
- А чи любите ви пироги, батечку?
Маг розгубився, швидше за все він уже свій сачок нагострив, а тут із гастрономічними натяками.
- Це пропозиція? - Чоловік принюхався, ну прямо пес Барбос.
- Це обіцянка, - я пограла бровами.
- Обіцянка?
- Ексклюзивна – цілий кошик пирогів «Два укуси».
Маг думав швидко. І якщо він відмовляв кільком панянкам, що підходили до нього переді мною, то раптом кивнув.
– Що треба робити?
- Чи бачили ви те дитя? – кивнула у бік тієї самої дівчини.
- Ну, нічого суттєвого, ні личика, ні шкірки. Вибачте за мою прямоту.
- Так, згодна, але шкода ж її, от якби вона була вашою дочкою, хіба не допомогли б ви їй? На праведний шлях наставили б, пирогами спокусили б.
- Не зрозумів, моїми пирогами?
– Ні, моїми. Потрібно навчити її нарощувати масу необхідну для зростання особистісного баласту. З мене пироги, з вас згода стати наставником чистої та непорочної діви.
Чарівник подивився на діву, зважуючи обіцяний кошик і необхідність дати собою покерувати.
- Тобто ти хочеш, щоб я відмовляв усім, окрім неї? А потім дізнався, які пироги їй подобаються, і запросив поділити трапезу після того, як отримаю кошик від тебе?
- Можеш і не ділитися, у тебе вмовляти добре виходить.
- Ага, спокусити пирогами, поки будемо Пані Удачу ловити? Ну ти і витівниця! Я у справі.
Мій погляд сам собою зачепився за ще одного гордого сина гір. Незрозуміло, з якого дива він відмовляв усім, причому в мій бік жодного погляду не кинув. Що там про нього знала? Сильний маг-артефактор, запрошення на захід отримав лише тому, що за три дні до цього втратив дружину.
Не в плані сам втратив, а в плані зникла після п'ятдесяти років сімейного життя. Поки дізнавачі шукали жінку, на хвилиночку, слабкого портальника, або її труп, що не виключалося, його, щоб він не пішов у рознесення, зобов'язали укласти цей горезвісний договір на партнерство.
Мені ніколи не подобалися такі зарозумілі, пихати індики. Не уявляю, як із ним дружина п'ятдесят років прожила. І чи то я надто сердито на нього дивилася, чи обурювалася, навіть не подумки, але він раптом розвернувся, і пропалив мене поглядом.
«І хто ж із нас гарячиший?» - Подумала я, і додала в погляд вогню.