Частина 15. Де б Любаша не пропадала

- Любаша! - Рознеслося по окрузі, викликавши лавину собачого гавкоту в найближчих будинках.
Наполовину придушений «конем» «принц» простогнав щось алегоричне.
- Я не хотіла, - упираючись однією долонею в пружну сідницю співака, а іншою в газон, спробувала злізти з прибитого Любов'ю.
Тут же в голові ахнуло, бо чи то у феї слух абсолютний, чи маячок на мені якийсь, раз вона майже моментально перемістилася до мене.
- Любаша! Тебе ж неможливо залишити одну! Чоловік, як вам не соромно!
Так, картина н афоні ночі була абсурдною. Я з ковдрою, в мереживних панталонах і натільній сорочці трохи вище мережива панталон, і повністю одягнений чоловік, який насилу перекотився на спину, і з подивом розглядав нас з Перлою.
- Я тут, - з боку будинку прогарцював Бебр, розсунувши нас із феєю широкими плечима.
Я тільки й встигла, що завернутися в ковдру, коли він простяг постраждалому руку.
- Тебе що, щастям прибило? - Запитав він у співака, бо той продовжував лежати і дивитись на нас трьох.
- Швидше привалило, - реготнула я, додавши цнотливе, - привалило Любов'ю.
- Окаянною, - заіржав Бебр, а собаки знову забрехали.
- Я ж з тобою попрощалася, - Перла обігріла дізнавача по спині, - випроводила, чи розумієш!
- Кричали… - багатозначно пограв бровами той.
- Співали! - Влізла я в лайку, - ось він.
- Співали? – Фея розглянула в руках співака якийсь музичний інструмент, більше схожий на музичну скриньку. – Для кого?
- Може, для тих, хто на лузі? - Внесла я припущення на обговорення. В те, що співали для мене, якось не вірилося.
- А хто там? – одразу напружився дізнавач.
- Не знаю, слухачі, може?
Дізнавач обійшов лежачого і визирнув на луг.
- А що співали, - прошепотіла фея на вухо.
- І кінь з бузку гілля об'їдаючи, чекає, щоб забрати тебе до мене. - Процитувала рядок, що в'ївся в пам'ять.
Фея пирхнула, причому якось придушено.
А з луки в різні боки шаруділо не менше десятка невидимих ​​слухачів. Трава була високою, а вони чомусь не хотіли бути застуканими.
- Ні, ну я один, усіх не наздожену, - обернувся до нас дізнавач, - та й не при виконанні я.
- Ага, - посміхнулася фея, - і не жінки там, адже так, Бебре?
- Не жінки, і навіть не дами.
Я тут же згадала анекдот про дам, і не забула його озвучити.
Жінки поділяються на три категорії: дівчат, дам та бабусь.
До того ж дівчата ще на дві: дівчат і не дівчат.
Жінки, своєю чергою, на три: дам, не дам і дам - ​​але не вам.
А бабусі не діляться. Вони розкладаються.
Бібр заржав, як кінь, фея, підхихикуючи, спробувала обігріти його ще раз, а лежачий, раптом заплакав.
– Що з вами?
- Бабусь шкода! Життя в них скінчено, - завив він, і прокляті собаки зайшлися гавканням, виттям і верескуванням, причому божевілля ширилося і ширилося, кудись у глибину міста, тим самим навіюючи неясні побоювання.
«Де тільки Любаша не пропадала!» - подумала я, і пнула лежачого ногою.
- Гей, любий, ти навіщо на приватну власність поліз? Штраф зараз як упаяємо!
Співак гикнув, і спробував відповзти у відкриту хвіртку.
- А справді, - пожвавішав Бебр, - тебе що запрошували?
Він наступив на полу піджака співака, і той кілька разів смикнувшись притих.
- Не, ну дивна ситуація, чи вона мені однією такою здається? - Не стрималася я. - За хвіртку проник, пісні співав, мене з дому виманив, і ці, - тицьнула я пальцем у ніч, - ті, що втекли, твої спільники, так?
- Ні! – Відхрестився одразу він від участі у злочинній організації, – мені заплатили.
– За що? – у три голоси перепитали ми.
– За романс! Я мав заспівати так, щоб господиня вийшла за хвіртку.
- Не зрозуміла, - тепер уже фея, озвучила очевидне запитання, - як вона могла вийти за хвіртку, якщо ти співав тут?
- То я змій боюся! - Пояснив він, а я мимоволі здала пару кроків назад від хвіртки та луки.
- Я, до речі, теж, - розповіла оточуючим, щоб вони не використовували мене в майбутньому як наживку. Знаю такі приколи. «А що буде, якщо», «а давайте» і моє не улюблене, «нехай Любаша сходить».
- Ось так завжди, - зітхнула фея, - будь-який, навіть найідеальніший план летить у тартарари, якщо неправильно обраний виконавець. Бери його, Бебре, і пішли додому!
До ліжка я доповзла на світанку. Як упала на живіт, так і відрубилася.
Надто вже багато всього впало на мене бідну. І співак цей, з його - а я не знаю, не хотів, але дуже наполягали, кому зайві гроші заважають? Його, до речі, до задньої хвіртки порталом перекинули. Хтось не поскупився. Одноразові портали – це розкіш, – сказав дізнавач. А вже в хвіртку він сам поліз, коли збагнув, який краєвид за спиною.
- Не замкнена вона була, я думав заспіваю і сховаюсь. А потім, коли все закінчиться, вирішу, як додому повертатися.
- А тобі що, на дорогу назад портал не дали? - Перла роздратовано дивилася на двох чоловіків на моїй кухні. – План повністю не озвучили?
- Ні, сказали, що за обставин. Якщо, значить, господиня вийде за периметр садиби, що охороняється, значить робота виконана, і я можу піти. Решта оплати чекатиме в осередку банку До запитання.
- Що, теж 50% авансу дали? – влізла в його оповідання, згадавши натяки Дроворуба.
- Стандартна практика. Але загальна сума була настільки приємною, що я навіть не дуже цікавився місцем, де стоїть будинок. Переговори велися через посередника. Саме він підкидає підробіток. На весіллі заспівати, на дні народження. На хрестинах або сватання. Я з ним давно знайомий, і жодного разу він не підводив із замовниками.
- А як посередника звуть, - ліниво поцікавився Бебр.
- Зорян із Пилипців.
- То він що, не місцевий?
- Ні, ми з ним з часів магістеріуму знайомі. Тоді підробітки рятували вічно голодних студіозів. Загалом якось так.
- А якби господиня не вийшла?
У моїй голові постійно крутилася пара-трійка питань, які, виходячи з мого життєвого досвіду, мали бути однотипними із земними.
Якби не вийшла, треба було ще одну пісню заспівати. Контрольну.
Я реготнула, і всі троє поглянули на мене.
- Тип контрольного пострілу в голову? - Пояснила свій смішок.
- Типу від важкої балади вона мала б точно прокинутися.
- Це там, де "на бій труба кличе, вперед друзі, вперед!" - уточнив дізнавач, і ми шанобливо поглянули на нього з феєю.
- Ця - найважча, погодився співак, але тут же додав, - але я збирався співати «Здохни Дракон Кривавий!»
Навіть не знаю, чи добре, що я, перейнявшись романсом порушила ідеальний план, чи потрібно було дочекатися арії «Здохни Дракон Кривавий!» То вже б сусіди зраділи б.
Співака забрав із собою Берд, поцілувавши ручки, і повідомивши, що не прощається.
Перла сказала, що їй треба ще з батьком поговорити. Сеанс зв'язку якийсь таємничий, ритуальний. Для цього вона на горище полізла, а я, - я дісталася ліжка, і впала зіркою на широке ложе.
Снилися мені мисливці на драконів, бродячі менестрелі, і я, в образі комівояжера, що штовхав косметику Avon і труси пуш-ап. Чому це? А хто його знає.