Частина 13. Допити, питання та нові знайомства.

- Кажу ж, купила пиріжок із капустою, залишила у пакетику на дзеркалі. Вийшла з кабінки, а біля нього якась розряджена фіфа. І лапку до нього тягне!
Я сиділа прив'язаною до диванчика, на якому пару ночей тому спав Дорі. Перла світила мені в очі якимось дивним ліхтарем і вела допит із пристрастю.
Пристрасть полягала в тому, що вона періодично діставала з кошика черговий рум'яний пиріжок, і продемонструвавши його апетитність, пахощі і запаморочливість перед моїм носом, спритно з'їдала.
У мене на очах блищали сльози, плакала душа, і недвозначно сварився шлунок.
– Я тобі не вірю! - заспівала фея і зачавкала ще одним, цього разу з абрикосами.
Запахло літом та просраним життям. Чомусь у цей момент у мене всередині піднялася така гаряча хвиля, така пекуча образа, що я навіть не зрозуміла, як одним ривком розірвала мотузку, якою мене прив'язали. Я схопилася на ноги, ухиляючись від спрямованого світла, видерла надкушений пиріжок з рук феї, що підскочила зі стільця, заштовхала його в рот, і з набитим ротом повідомила їй, - я не брешу! У нас на Землі взагалі магії та чаклунства немає. А ви тільки в казках живете!
Вийшло щось схоже на «в-у..на ж загально маг і ша не, в-р шка-ке жи-те».
- Ну, ти й сказала! - Фея клацнула пальцями і лампа згасла.
Я облизалася і недобро зиркнула на кошик, - дай!
І теж клацнула пальцями. Від клацання з долоні вистрибнула пристойного розміру вогненна куля, що загрозливо повисла між нами.
Роздратування, голод і злість – не дали злякатися від цієї метаморфози, і куля, ніби підживлювана внутрішнім роздратуванням, ще й забурчала, хитнувшись у бік феї.
- Будиночок спалиш, де житимеш? - Несподівано єхидно поцікавилася вона в мене.
Це вона дарма сказала, рука в мене здригнулася, куля відірвалася, і вибила вікно.
- Караул! - Високим фальцетом закричало з дірки, причому куля, якимось чином причепилася до того, хто підслуховував під вікном, не інакше.
- Ой, матуся, - прикрила я долонькою рота.
- Земля, - фея вдивлялася в рух кулі, що скакала, немов дурна, по саду між дерев, - закритий світ! За всю фейську історію нас лише двічі правильно запрошували.
Перший раз, у 1697 році за вашим літочисленням. Хресна фея тоді попрацювала музою. Шарля Перро, - так звали того, хто зміг покликати та почути!
А вдруге у 18-му столітті, шкода, що зубну фею, яка з'явилася на заклик, обізвали мишеням Пересом.
- Що означає закритий? - Я відволіклася від спостереження за кулею.
- Те, що ніхто не може потрапити із Землі в жодний інший світ!
– А я? - Здивування, навпіл з обуренням, змусили ступити ближче до феї.
- А ти, - вона відволіклася на секунду від вікна, - а ти, справжнє непорозуміння! Не подобається мені ця метушня!
Фея зиркнула на мене ще раз, зітхнула, обсипалася золотим пилком, і вилетіла крихітним метеликом у вибите вікно.
Я підхопила з підлоги кошик, сіла на софу, і почала поглинати здобу. Я перенервувала розумієш, вечері не було, мужики ці дивні всі нерви витріпали. А ще допит!
Я різко підскочила, коли згадала, з чого цей допит почався. Кинувши кошик, недоїдені пиріжки, рвонула до чорного ходу і хвіртки на луг. Якщо мені надіслали листа, що я переплутала списки, але не надіслали саму сумку, то чи не означає це, що вони задовольнилися вмістом і залишили під камінчиком залишок обумовленої суми?
Під камінчиком був новий список. У темряві прочитати, що там – не змогла.
Я загарчала від злості.
Потрясла кулаком у бік луки, штовхнула камінчик, який дивним чином злетів від стусана, і полетів снарядом, низенько так, у туманний серпанок луки через відчинену хвіртку.
- Мать, мать, мать, - заскакала луна, а в моїй голові промайнуло бачення плоского камінця, що скаче по воді, або по головах спостерігачів, що сидять у засідці, судячи з багатозначної луни.
- Ну його, - я закрила хвіртку, перехрестила її, зненацька виявивши, що вона засвітилася зеленим по периметру, і з почуттям виконаного обов'язку вирушила на допомогу Перлі.
Якщо вона каже, що феї все ж таки відвідували Землю, то хіба ж ми не знайдемо спільні теми? Земля, чи розумієш, звучить у її крові, раз вона сипле земним перлами і мене в хрещениці взяла!
- Візьми мене, ну візьми мене! - Коров'ячим підстрибом я обходила будинок із заду наперед, і однозначно не очікувала налетіти на міцні чоловічі обійми.
- Злодії-вбивці! - Вирвалося з мене істеричне, але "грабують", закричати не встигла.
Мені якось несподівано безцеремонно заткнули рота жарким поцілунком.
Ох, і що то був за поцілунок! У мене навіть пальчики на ногах підігнулися, і нічні метелики перед очима крильцями забили.
Викрадач припинив поцілунок, коли цей самий метелик голосом Перли поцікавився, - а що це ви тут робите?
- Знайомимося, - з якоюсь нахабною недомовленістю впустив викрадач, - реабілітуємося, - додав, закашлявшись від мого погляду.
- Познайомся, Любаша, - це душка Бобер!
Чи то від нестачі кисню, чи то від надлишку ендорфінів, що ринули в кров, мені здалося, що Перла якось дивно представила цілувальника.
- Любов, Окаянна! - представилася я у відповідь, і відразу мене смачно шльопнули по заду, підганяючи в бік входу.
- А я знаю, - реготнув цей чоловік, витягаючи з мене нервовий смішок. - Ох, як я люблю таких окаянних, - понизивши голос, пробурмотів мені на вухо.
- Я все чую, Бебре, і ручки твої пустотливі при собі тримай, - пробурчала фея, підходячи до ганку.
- Пам'ятаю, пам'ятаю! - зареготав гість на повну силу легень, переступаючи поріг. – Пожувати є чого?
- А що, вже є чим жувати? - пирхнула Перла, а я на всі очі витріщилася на вусатого, блакитноокого блондина.
Він підморгнув мені, коли Перла відвернулась і пішла у бік кухні. Потім демонстративно облизав верхню губу, і зробив жест рукою, запрошуючи.
- Тільки після вас, незрівнянна!